81. Охарактеризуйте право міжн. Співробітництва у боротьбі зі злочинністю, міжнародне кримінальне право, міжнародну організацію кримінальної поліції (Інтерпол)

Міжнародна злочинність являє собою сукупність всіх злочинних діянь, вчинених в певний період у державах. При цьому розрізняють два основних види співпраці держав у боротьбі з міжнародною злочинністю: укладення міжнародних договорів з різних аспектів цієї діяльності та участь держав у міжнародних організаціях, що спеціалізуються на боротьбі зі злочинністю.

Переростання національної злочинності в міжнародну почало вимагати об'єднання зусиль міжнародного співтовариства в боротьбі із цим небезпечним соціальним явищем

Співробітництво в цій області розвивається по трьох напрямках.

Перший - це висновок обопільних умов, у яких держави регламентують питання надання правової допомоги по кримінальних справах, видачі злочинців, передачі засуджених осіб для відбування покарання в державі, громадянами якого вони є. Крім того, останнім часом усе більше популярною формою двостороннього співробітництва стає професійно-технічна допомога. При реалізації угод про це держава організує підготовку й перепідготовку фахівців із правоохоронних органів держави-партнера, між ними відбувається обмін технічною інформацією, зразками техніки або її поставка для потреб боротьби зі злочинністю.

Другий напрямок пов'язане з співробітництвом держав у боротьбі зі злочинністю на регіональному рівні. У рамках РЄ, ЄС, ОАЕ, СНД і інших регіональних організацій розроблені механізми координації зусиль держав у боротьбі зі злочинністю. Юридичну основу таких механізмів становлять багатосторонні конвенції.

Третій напрямок охоплює співробітництво в рамках універсальних міжнародних організацій. Насамперед це ставиться до ООН і її спеціалізованих установ, а також до Міжнародної організації карної поліції (Інтерполу).

Співробітництво держав у боротьбі з таким міжнародним явищем, як злочинність, спрямовано на рішення наступних завдань: 1) узгодження кваліфікації злочинів, що представляють небезпеку для декількох або всіх держав; 2) координація мер по запобіганню й припиненню таких злочинів; 3) установлення юрисдикції над злочинами й злочинцями; 4) забезпечення неминучості покарання; 5) надання правової допомоги по кримінальних справах, включаючи видачу злочинців.

Міжнародне кримінальне право — галузь міжнародного публічного права; система принципів і норм, що регулюють співробітництво держав і міжнародних організацій у боротьбі зі злочинністю, передусім з міжнародними злочинами та злочинами міжнародного характеру. Воно тісно пов'язане з національним кримінальним правом. Його метою є захист миру і безпеки, міжнар. правопорядку та забезпечення співробітництва між державами для ефективного суд. переслідування злочинців.

Суттєвою особливістю М. к. п. є його комплексний характер. Воно об'єднує матеріальні норми крим., крим.-виконавчого права, крим.-процесуальні норми, а також ті, які стосуються судоустрою. Значне місце займають норми, що регламентують взаємодію держав у галузі крим. юстиції.

М. к. п. притаманні принципи міжнар. права (зокрема, суверенної рівності держав, їх співробітництва, поважання прав людини, добросовісного виконання зобов'язань), заг. принципи права, гол. джерелом яких є Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 (всі люди рівні перед судом; кожний обвинувачуваний має право вважатися невинуватим, поки його вина не буде доведена відповідно до права; смертний вирок не повинен виноситися стосовно осіб, молодших 18 років, і приводитися у виконання стосовно вагітних жінок та ін.), власне принципи М. к. п. (зокрема, невідворотність покарання за вчинення дії, яка за міжнар. правом вважається злочинною; якщо д-ва не встановлює покарання за дію, яка міжнар. правом віднесена до категорії злочинів проти миру і людства, то це не є обставиною, що звільняє винну особу від міжнар. крим. відповідальності; особистої відповідальності за міжнар. правом; посад, становище особи, яка вчинила злочин за міжнар. правом, не звільняє її від крим. відповідальності; відповідальність вищих посад, осіб; виконання особою злочин, наказу свого уряду чи начальника не звільняє її від відповідальності, якщо свідомий вибір був фактично можливий; незастосування строку давності до воєнних злочинців).

Джерелами М. к. п. є договір та звичай, у деяких випадках—рішення міжнар. організацій, заг. принципи права, притаманні осн. внутрідерж. правовим системам, а також принципи міжнар. публ. права. Певне значення мають рішення міжнар. судів (напр., вирок Нюрнберзького трибуналу).

Інтерпол. Всесвітній конгрес поліції, який відбувся в Австрії, 7 вересня 1923 року затвердив постійно діючу організацію - Міжнародну комісію кримінальної поліції - і прийняв її статут. Її резиденцією став Відень

Міжнародне співробітництво поліції різних країн будувалося за такою схемою: місцеві органи поліції - національний поліцейський центр - міжнародне поліцейське бюро, яке діяло на подобі поліцейських центрів в країнах, але тільки в міжнародному масштабі.

В 1954 р. учасники 24-ї щорічної сесії комісії (Стамбул) прийняли рішення розробити новий статут і доручили його підготовку спеціальному комітету експертів. Статут був прийнятий на 25 сесії у Відні в 1956 році. Новий статут закріпив нову назву організації - Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол). Місцем перебування організації є Франція.

Відповідно до статуту, метою Інтерполу є: забезпечувати і розвивати широке взаємне співробітництво всіх органів (установ) кримінальної поліції в межах існуючого законодавства країн і в дусі Загальної декларації прав людини; створювати і розвивати установи, які можуть успішно сприяти попередженню і боротьбі із загальною кримінальною злочинністю.

Інтерпол включає: Генеральну Асамблею, Виконавчий комітет, Генеральний секретаріат, Національне центральне бюро, Радників.

До функцій Генеральної Асамблеї належать:

- виконувати зобов'язання, передбачені Статутом;

- визначати принципи діяльності і загальні заходи, які повинні сприяти виконанню цілей організації;

- розглядати і затверджувати загальний план роботи, який подається Генеральним секретарем на наступний рік;

- встановлювати інші необхідні правила;

- вибирати осіб для виконання функцій, передбачених Статутом;

- приймати рішення і давати рекомендації Членам організації з питань, які входять в її компетенцію;

- визначати фінансову політику організації;

- розглядати і схвалювати угоди з іншими організаціями.

Основним завданням є координація зусиль окремих країн і проведення єдиної політики в галузі боротьби зі злочинністю, серед інших основних завдань можна відзначити координацію міжнародного розшуку, а також боротьбу з: торгівлею людьми, організованими злочинними співтовариствами, контрабандою наркотиків, злочинами у сфері економіки та високих технологій, підробкою грошей і цінних паперів, злочинністю неповнолітніх; останнім часом велика увага приділяється громадській безпеці та боротьбі з тероризмом.