Запитання та завдання для самостійної роботи

1. Розкрийте потенціал психології як засобу гуманізації суспільної практики.

2. Які основні завдання викладання дисципліни “Основи психології та педагогіки” у неспеціальних вузах та на неспеціальних факультетах класичних університетів.?

3. Укажіть дидактичні особливості організації ефективного вивчення студентами психології в межах курсу “Основи психології та педагогіки”.

Педагогічний практикум.

1.Керуючись представленими методичними рекомендаціями до підготовки окремих тем з психології курсу “Основи психології” підготуйте власну методичну розробку лекції або семінарсько-практичного заняття по одній із зацікавивших Вас тем.

2.3. Науково-методичні основи викладання практичної психології

Викладання психології як фактор удосконалювання професійної діяльності фахівців.

Поняття “психотехнічної теорії”.

Викладання психології як фактор особистісного розвитку студентів.

Викладання психології як фактор удосконалювання професійної діяльності майбутніх фахівців.

Побудова психологічної освіти в сучасні умовах багато в чому пов'язана з усвідомленням того місця, яке займає психологія і психолог у сучасній суспільній практиці. Однією з відмітних рис сучасної психології виступає становлення принципово нової галузі діяльності - практичної психології.

Поява професії практичного психолога багато в чому пов'язана з виникненням соціального замовлення на здійснення психологічних форм впливу на людину і групи людей в інтересах досягнення гуманістичних ідеалів суспільства. У якості передумови до виділення самостійних галузей практичної психології (на основі поступового виділення власного предмета і засобів діяльності) можуть бути розглянуті такі галузі практичної діяльності, як медицина (зокрема, психіатрія), диференціальна і соціальна психологія, що дали початок розвитку психотерапії і психологічному консультуванню.

З іншого боку, економічні інтереси, завдання оптимального залучення трудових ресурсів на виробництві, у сфері управління й освіти, а також певні напрацювання, здійснені на цей час у психодіагностиці, призвели до появи такої самостійної галузі практичної психології як психотехніка - галузь психології, що вивчає проблеми практичної діяльності людей у конкретно-прикладному аспекті.

Однією з відмінних рис прикладної психології, у порівнянні з науковими дослідженнями, є те, що психологу доводиться мати справу не з абстрактною ситуацією, а з конкретними видами діяльності, у які включені різні люди, У свою чергу, діяльність істотно впливає на прояви психіки всіх її учасників. Так, взаємодія тих самих людей у ситуації трудової діяльності й у ситуації спілкування буде дуже істотно відрізнятися за своїми психологічними параметрами. Унаслідок цього визначальним фактором, який необхідно враховувати при аналізі «прикладної психології», є цінність спільної діяльності.

Усе сказане дозволяє зробити висновок про те, що на практиці розуміння психіки іншої людини неможливо без врахування того соціально-психологічого контексту, у якому відбувається взаємодія. Це значить, що, оцінюючи ситуацію, слідом за «первинним» виявленням психічного необхідно оцінити ще один фактор - «гуманістичний». Тобто виявити ті основні цінності, що з необхідністю повинні проявитися саме в даній ситуації і які, у кінцевому рахунку, значущі для всіх її учасників.

У нашій країні організаційно-структурне оформлення практичних психологів пов'язується з початком 70-х років, позначених розробкою теоретичних і організаційних основ психологічного забезпечення професійної діяльності, надання психологічної допомоги населенню, а також досвідом організації перших підрозділів цієї служби. Саме в цей час (спочатку в Прибалтиці, а потім і по всьому Радянському Союзі, частиною якого на той час була Україна) починають організовуватися перші психологічні служби і психологічні консультації.

В даний час у сферу практичної психології входять, а) спеціалізовані психологічні підрозділи підприємств, навчальних закладів, дошкільних установ і т.п. (самостійні чи такі, що входять до складу кадрових служб, служби соціального розвитку):

б) різні психологічні консультації ( що розташовуються окремо або в медичних установах); служба родини і шлюбу, центри і служби психологічного здоров'я, профконсультації і профорієнтації, служби управлінського консультування...

Останнім часом усе більш значимою стає практика роботи психологів у соціальних сферах суспільства. При цьому діяльність соціального психолога -практика розгортається, як правило, у трьох основних сферах: психологічна консультація, "клуб” і соціальна організація. Працюючи в психологічній консультації, соціальний психолог веде прийом клієнтів, навчаючи їх продуктивним засобам соціально психологічної взаємодії. Своєрідність роботи в «клубному» просторі пов'язана з тим, що будь-яка клубна структура вільно поєднує тих людей, що зібралися, тому психологу доводиться рахуватися з їхніми інтересами, шукати цікаві для всіх теми та способи взаємодії. Робота в організації припускає закріплення за психологом ряду службових функцій, реалізація яких часом виходить за рамки його професійної відповідальності.

Усі ці аспекти діяльності психолога знайшли своє відображення в такому факторі методичної системи підготовки як «спеціалізація».. Спеціалізація - це профільна диференціація конкретного напрямку підготовки фахівця з урахуванням його професійних інтересів і можливостей вузу. Освітнім стандартом більшості цивілізованих країн передбачена можливість диференціації процесу підготовки психологів за декількома спеціалізаціями: загальна психологія, психологія особистості, клінічна психологія, психологія освіти, соціальна психологія, політична психологія, психологія управління й ін.

У ході освоєння цих спеціалізацій студенти покликані опанувати основними способами практичної роботи психолога. При цьому необхідно враховувати, що впливи з боку психолога можуть бути як прямими, що включають спеціальні психологічні методи, так і непрямими, які здійснюються спільними зусиллями різних посадових осіб через зміну умов життєдіяльності, режиму діяльності, зміну організаційних форм і т.д. Наприклад, на промислових підприємствах психологи досліджують і оптимізують психологічні фактори, які впливають на підвищення ефективності виробництва, розвиток продуктивної мотивацій і задоволеності працівників, а також збереження їхнього психічного здоров'я. У центрі уваги психологічної служби школи - створення умов для гармонічного розвитку особистості дитини.

Розглядаючи організацію (установа, підприємство) як об’єкт комплексного психологічного впливу, можна виділити в ній кілька рівнів з відповідними їм процесами і взаємозв'язками:

1. Рівень всієї організації. На даному рівні в якості ведучих виступають задачі удосконалювання організаційної структури, методів керування, стабілізації кадрів, соціального розвитку колективу і т.п.

2. Рівень первинного колективу. Тут найбільше значимими є завдання забезпечення сприятливого соціально-психологічного клімату, міжособистісної сумісності, ефективності групової діяльності, попередження конфліктів і т.п.

3. Рівень окремої особистості. Психологами зважуються завдання організації робочого місця, оптимізації психофізіологічного стану, попередження негативних станів, деформацій особистості, рішення окремих психологічних проблем.

Протиріччя, що виникають у результаті функціонування різних рівнів організації, обумовлюють той комплекс проблем, на рішення яких направляються зусилля фахівців психологічного підрозділу.

Особистісні проблеми - проблеми, що погіршують особистісний розвиток працюючих, їх моральне і психічне здоров'я, самопочуття і професійні можливості. Це насамперед труднощі соціально-психологічної адаптації людини до умов професійної діяльності і колективу, його самовираження саморозвитку в рамках обраної спеціальності, сімейно-побутові проблеми. Їхнього прояву знаходять своє вираження у формі конфліктів з оточуючими, різних формах девіантною поведінки, а у змістовному відношенні переживаються людиною як почуття тривоги, розгубленості, безвихідності і т.п.

Колективно групові проблеми - проблеми, що погіршують соціально-психологічний клімат колективу. До їхнього числа відносяться різні види порушень і деформацій внутрішньо колективних зв'язків (моральних, ділових, особистих), розпад позитивних цінностей колективу, роз'єднаність людей, що виражається в побутових конфліктах, різні форми психологічної несумісності, існування мікрогруп, що характеризуються негативним стійким прагненням до вибору помилкових асоціальних, егоїстичних цілей і орієнтирів.

Діяльнісні проблеми - проблеми, властиві професійний діяльності людей через невідповідність їхніх якостей об'єктивним вимогам професії і спеціальності. Прояви даних проблем знаходять своє вираження в зниженні ефективності діяльності, помилках і аваріях, негативних психофізіологічних станах.

Створення і постійний розвиток психологічної практики докорінно змінили ситуацію в психології і привели до створення нової сфери професійної діяльності і нового типу фахівця - психолога-практика. У цьому випадку, на відміну від прикладної психології положення психолога в досліджуваній ситуації принципово міняється, він наче отримує об'єкт «дослідження» у своє повне розпорядження. Тепер його головним завданням стає не допомога іншим, «базовим фахівцям» - педагогам, керівникам і ін., а можливість будувати свою діяльність за своїми нормами і правилами.

З появою самостійних психологічних служб, власне психологічної практики принципово змінюється соціальна позиція психолога. Позиція психолога - система тих інтелектуальних, вольових і емоційно – оцінних ставлень до світу, психологічної дійсності, що є джерелом його активності. Тепер він сам формує цілі й цінності своєї професійної діяльності, сам здійснює необхідні впливи на людину, що звернулася за допомогою, сам несе відповідальність за результати своєї роботи. Це різко змінює і його ставлення до людей, яких він обслуговує, і його ставлення до самого себе і фахівців іншого профілю, що беруть участь у такій роботі, а, головне, змінюються стиль і тип його професійного бачення реальності.

Поява психологічної практики призвела до якісної зміни і у самій психологічній теорії. У її складі починає формуватися особлива «психотехнічна» теорія. Основними відмінними ознаками такої теорії фахівці називають:

• практичність як вираження її спрямованості не на зовнішній стосовно дослідника об'єкт, а на «роботу з об'єктом»;

• ціннісну орієнтацію на критерії істини, добра, красоти, святості, користі і т.п., на відміну від критеріїв об’єктивності, характерних для академічної психології; ^:

• адресованість психотехнічної теорії, зверненої до психолога-практика як її «внутрішнього персонажу» і релевантної його внутрішньому досвіду;

• суб’єктність пізнання, обумовлена зацікавленістю всіх учасників психотехнічної практики (і психолога, і клієнтів) в якості процесу і результатах своєї діяльності;

• гнучкість і різноманіття методичних засобів, що забезпечують створення оптимальних умов для самопізнання і саморозкриття як клієнта, так і самого психолога;

• особистісний характер одержаного в результаті взаємодій знання як знання не про щось зовнішнього стосовно досліджуваного, а знання про те, що є присутнім у мені чи в чому є присутнім «Я”.

Усі зазначені риси покликані показати головну відмінність «психотехнічної теорії" від традиційного психологічного знання. Воно полягає в тому, що в даному випадку як предмет виступає «метод, що огранює і створює простір психотехнічної роботи з об'єктом». Це обумовлено тим, що саме метод виступає центральною ланкою в системі взаємодії психолога-практика з клієнтом. У залежності від того, що і як він робить, формується розуміння того, що і як відбувається в цей момент у психіці і клієнта, і психолога. Очевидно, що в таких умовах для оволодіння методом необхідне знання різних типів: науково-психологічне, житейське знання, а не лише специфічне психолого-практичне знання. Тому на основних особливостях всіх цих типів знань, які в повній мірі мають бути представлені в навчанні практичного психолога, доцільно спинитись докладніше.

Спираючи на ідеї системодіяльнісної методології (Г.П. Щедровицький) про єдність культурних типів діяльності і знань, Ю.М. Швалб розробив типологічну матрицю, яка характеризує специфіку наукової, практичної і життєвої психології як особливих типів знань. Кожний тип знання аналізується відповідно до єдиних наукових критеріїв, що дозволяє чітко окреслити специфічні особливості їх “роботи” при застосуванні. Коротко зупинимося на характеристиці кожного типу знань, загальні результати аналізу яких представлені в таблиці 2.3.1.

Таблиця 2.3.1.

Порівняльна характеристика типів знань

Критерії порівняння	Типи психологічного знання
	Наукова психологія	Практична психологія	Життєва (буденна) психологія
Основи знання	Парадигма	Науково - практичний концепт	Життєвий досвід
Об’єкт	Ідеалізовані конструкти, що верифікуються через систему наук	Індивідуальні характеристики процесів, що вери- фікуються через об'єкти наукової психології	Феноменологія життя
Предмет	Проблема	Клінічний випадок	Життєва ситуація
Форма представленості предмета	Гіпотеза	Запит клієнта, що перевизначаться в гіпотезу за певною теоретичною моделлю	Драма, трагедія, страх, що розуміються через метафору, аналогію
Мета	Розробка моделі	Надання допомоги	Порада-рекомендація
Інструмент	Рефлексивні моделі	Розуміння	Проникнення (зокрема, через усі форми емпатії)
Спосіб	Експеримент	Техніки	Маніпулювання
Результат	Закон (закономірний зв'язок)	Вирішення проблеми клієнта	Переживання (по Ф.Василюку)
Спосіб представленості результату	Текст-обґрунтування	Опис випадку як взаємодії "психолог-клієнт”	Усна форма (поголоска-байка)

Такий аналіз є особливо корисним з методичної точки зору. Враховуючи підвищений інтерес сучасних студентів до практичної психології, він дозволить попередити неправомірний відрив практичного знання від наукового, і, з іншого боку, своєрідне "сповзання" практичного знання в життєве психологічне знання, що неминуче виникає у зв’язку з недостатнім розумінням специфіки практично-психологічного знання.

1. Основи знання. Основою науки, у тому числі, і психології, є певна парадигма, зміна якої визначає зміну концептуальних основ наукового знання.

Основою системи знань практичної психології виступає певний науково-практичний концепт. Такий концепт є досить узагальненою науково-теоретичною моделлю психічного життя особистості (або особливих, межових станів), яка в даній моделі орієнтована на практичну сторону використання. Найчастіше практичні психологи намагаються "звести" такий концепт на рівень парадигми, постійно вживаючи словосполучення типу "гуманістична парадигма" "психоаналітична парадигма", "діяльнісна парадигма", і т.д. Цей факт, на думку автора, наочно ілюструє реальне прагнення практичної психології до відокремлення, але, у той же час, про її внутрішній нерозривний зв'язок з науково-теоретичним знанням.

Для життєвої психології основою виступає те, що прийнято називати "повсякденний досвід". Зрозуміло, що структура, зміст, рівень відрефлексованості та інші проблеми на цьому рівні істотно відрізняються від наукових парадигм та наукових концептів.

2. Об'єкт пізнання. Для наукової психології об'єктами знання є ідеалізовані конструкти, верифіковані через систему наук. Наукова психологія фактично не має справи з реальними живими людьми чи групами. Вона завжди зорієнтована на визначену ідеалізацію або абстракцію. Такі ідеалізації утверджуються і здобувають статус об'єкта насамперед через їхнє визнання в більш широкій системі наук. Зазначений механізм і споріднює психологію з усіма іншими науками.

Практична ж психологія завжди має справу тільки з індивідуальними проявами і характеристиками людей або груп. Але при цьому далеко не будь-які прояви можуть стати об'єктом знання в практичній психології. Обмеження і верифікація об'єктів здійснюється шляхом співвіднесення індивідуальних проявів з об'єктами наукової психології, тобто з ідеалізованими об'єктами. Саме завдяки цьому в сферу практичної психології не потрапляють такі феномени, як телепатія, телекінез, ясновидіння та інше.

Для життєвої психології, навпаки, об'єктом є вся феноменологія життя, які б вигадливі форми вона не приймала. Ніяких обмежень тут не існує. Досить очевидно, що практична психологія за даним критерієм внутрішньо тяжіє до повсякденного, але постійно зіштовхується з обмеженнями з боку наукового знання.

3. Предмет пізнання. Предмет у науці визначається через спосіб проблематизації об'єкта, тобто виділення в ньому тих розривів, що мають потребу в науково-теоретичному дослідженні. Тому предметом наукового пізнання є наукова проблема.

Для практичної психології предметом знання виступають не всі індивідуальні прояви психічного життя, а тільки ті з них, що так чи інакше "випадають" із загального природного чи нормального плину життя. Тому предметом практичної психології доцільно позначити те, що може бути охарактеризоване як клінічний випадок - певний індивідуальний прояв, що вимагає особливого дослідження і перетворення.

Життєва психологія, орієнтуючись на феноменологію життя, як предмет бере будь-які життєві ситуації. На сучасному етапі поняття "ситуація" є однією з вузлових точок перетинання всіх трьох типів психологічного знання, оскільки і наукова і практична психологія усе активніше вводять у свій когнітивний апарат і арсенал методів це поняття.

4. Форма представленості предмета. Фактично цей критерій показує той спосіб, за допомогою якого ми "впізнаємо" предмет і можемо його презентувати іншим. У науковому знанні таким універсальним способом є гіпотеза, через яку і затверджується змістовна характеристика виявлених розривів у ідеалізованому об'єкті. Вона є першою формою моделювання самого предмета дослідження, що задає орієнтири одержання майбутнього результату.

У практичній психології предмет представлений у формі живого запиту клієнта. Однак, такий запит завжди має бути переосмислений чи перевизначений у деяку гіпотезу відповідну певній моделі або науковому концепту. Практичний психолог має побачити за звертанням клієнта деяку "реальну " психологічну проблему, для вирішення якої доцільно використати той чи інший інструмент її теоретичного аналізу.

У життєвій психології предметом також є запит. Але сам цей запит виражається в переживаннях людей своєї життєвої проблеми як драми, трагедії, страхів, непевності і т.п. Він може бути не виражений і не сформульований. Самі ж переживання сприймаються і розуміються життєвим психологом через різні метафори, аналогії й інші образні засоби. У цьому відношенні практична психологія дуже близько перетинається з життєвою. Образно кажучи, найчастіше вони працюють на тому самому життєвому "матеріалі".

5. Мета пізнання. З методологічної точки зору, загальною метою наукового знання є розробка моделі, яка перевіряється на істинність. Саме модель стає носієм "істинного (дійсного) знання".

Мета пізнання в практичній психології — надання допомоги. Зовсім незалежно від вихідних теоретичних установок, форм і методів роботи і навіть розуміння самого терміна "допомога", саме вона виявляється значеннєвим центром і загальною метою всієї практичної психології. Ця позиція досить близька до життєвої психології, однак, є й істотні розходження.

На рівні життєвої психології, метою є надання підтримки, що виражається у формі порад-рекомендацій. Самі по собі поради і рекомендації спираються на життєвий досвід радника у будь-яких його стійких формах: "я сам таке пережив...", "у народі не даремно так говорять..." і т.ін., що по суті слугує меті верифікації засобу який пропонується Практичний психолог завжди виявляється на грані вибору між професійними діями стосовно людей і особистісною підтримкою клієнта. Більшість практикуючих психологів докладають чимало зусиль, аби утриматись від порад і рекомендацій, "як жити" клієнту.

6. Основний інструмент пізнання – це мислення, різні форми якого будуть здобувати особливу значимість для різних типів знання. Для наукової психології провідною формою мислення є теоретичне мислення, яке дозволяє працювати в схемах і моделях, а також рефлексія, що дозволяє працювати з логічними основами самого мислення. Іншими словами, для наукової психології основним пізнавальним інструментом є рефлексивні моделі.

Практична психологія, спирається на моделі, вироблені в науковій психології, але її власним інструментом є особлива форма мислення - розуміння. Воно передбачає утримування цілісного об'єкта, зокрема, особистості людини, в її повноті й унікальності. У науковій психології відсутні ідеалізації, здатні відобразити цю цілісність. Розуміння здійснюється шляхом підведення індивідуального, і в цьому відношенні завжди унікального, випадку під певну робочу модель, що і дозволяє здійснювати діагностику і розробляти відносно стандартизовані техніки і технології роботи з конкретним випадком. Тому практичні психологи часто говорять про необхідність розвинутої інтуїції й інших форм не раціоналізованого розуміння в практичній діяльності як важливої складової психотехнічного методу.

Для життєвої психології ступінь раціональності використовуваних засобів узагалі не істотна. Пізнання здійснюється як проникнення. Таке проникнення, в основному, носить нерефлексивний інтуїтивний характер і істотно залежить від здатності носія до емпатії у всіх її формах. На життєвому рівні люди швидше інтуїтивно відчувають, хоча при цьому називають це розумінням. Важливо, що проникнення в особистісну міфологію (наприклад, через юнгівські архетипи) є могутнім інструментом пізнання, яке істотно зближує і ріднить практичну і життєву психології. Можливо саме цими процесами сьогодні торується реальний шлях підвищення психологічної культури суспільства.

7. Основний спосіб пізнавальної діяльності. Для наукової психології експеримент є основним способом одержання надійного, достовірного, істинного знання. Для практичної психології основним способом одержання знання, і реальної діяльності є "техніка" чи "технологія". З огляду на той факт, що практичний психолог має справу з живим реальним індивідом, постійно виникає проблема допустимості експерименту. Тому практична психологія завжди прагне до максимальної стандартизації використовуваних процедур, що і робить їх техніками. Але унікальність кожної людини, породжує унікальні практичні задачі, фактичне розв’язання яких практичним психологом і є експериментальна робота. Такий розрив між прагненням до технологізації і необхідністю експерименту гостро відчувається спеціалістами з практичної психології. Психологи –початківці намагаються вирішити цю проблему шляхом освоєння все нових і нових технік, а кваліфіковані — шляхом усе більш витонченого і тонкого експериментування.

Для життєвої психології основним способом пізнання є маніпулювання. Останнє завжди є використання іншої людини з власною метою, хоча і не обов'язково корисливою. Наприклад, з метою її пізнання або щирої допомоги другу в ситуації горя спілкування будується саме як маніпулювання, але не спирається на корисливі чи прагматичні мотиви. Та рано чи пізно людина відчуває факт маніпулювання, і це викликає зворотну негативну реакцію, спрямовану на маніпулятора. Практичним психологам так чи інакше доводиться використовувати маніпулювання, і це усвідомлюється ними як вимушений тимчасовий прийом, який не повинен ставати загальним правилом або технікою роботи. В цьому сенсі всякі техніки, на зразок відомих рекомендацій Карнегі, є узагальненням і вираженням життєвого досвіду, а не технікою роботи практичного психолога.

8. Результат пізнання. Для науки загальним результатом є установлення певного закону як постійно відтворюваного співвідношення елементів дійсності. Але дійсно законів, по типу фізичних, у психології небагато (закон Вебера - Фехнера, Йеркса - Додсона і деякі інші). Більш характерною для наукової психології формою результату наукового пізнання є встановлення закономірного зв'язку. Такий зв'язок завжди має вірогіднісний характер і відбиває факт відсутності твердої однозначної детермінованості психічних процесів і явищ.

Для практичної психології основний результат полягає у вирішенні проблеми клієнта. Але на додаток самі практичні психологи починають здійснювати особливу роботу по узагальненню й осмисленню власного досвіду. У них складаються свої уявлення про закономірності протікання психічних процесів, виникнення різних станів, логіку розгортання переживань людини, розвитку особистості і т.\ін. Однак, ці узагальнення є, скоріше, побічним продуктом, чи "витратами психологічної освіти", а не цільовим результатом діяльності практичних психологів.

Для життєвої психології основним результатом є процес фактичного екзистенціального переживання (за термінологією Ф. Василюка) проблеми, пов'язаної зі значущою для особистості клієнта життєвою ситуацією. Форми та способи такого переживання також узагальнюються, набуваючи вигляду народних традицій, правил, життєвої мудрості і т.п. Очевидно, те, що прийнято називати "життєвою філософією", є найвищим рівнем узагальнення досвіду таких переживань.

9. Форма представленості результату. Отриманий результат сам по собі має бути оформлений таким чином, щоб стати доступним для інших. У науковій психології універсальним способом оформлення отриманих результатів слугує особливий текст-обґрунтування, у якому доводиться правомірність, надійність і вірогідність такого результату.

У практичній психології результат виникає через опис випадку як взаємодії “психолог-клієнт”. Більшість текстів відомих практичних психологів складаються саме з таких описів. Вони аналізуються спеціалістами, узагальнюються та передаються як продуктивний досвід. Але при цьому вже використовуються як матеріал для науково-дослідної діяльності, виходячи за межі предмету діяльності психолога-практика.

Результат буденної психології існує як оповідь (поголоска), зміст якої розкриває визначні можливості людини по відношенню до інших людей та ситуацій. Часто таку людину вважають життєво мудрою. Авторитет останньої будується на переказі почутого від інших та психологічних механізмах довіри слухачів.

Таким чином, ми бачимо, що за прямим цільовим результатом практична психологія тісно сполучається з життєвої, а за інтелектуальним продуктом, навпаки, тяжіє до наукового знання. Принципова відмінність представленості предмету пізнання очевидно демонструє необхідність при підготовці практичних психологів формування у них специфічної здатності до адекватної орієнтації у всіх трьох символьних регістрах представленості типів психологічного знання та розвитку вміння вільного переходу з одного семантичного рівня на інший. Тільки за таких умов психолог зможе правильно зрозуміти проблему та стан клієнта, створити продуктивну модель розуміння його випадку в категоріях науково-психологічного знання та здійснити кваліфіковану психологічну допомогу, уникаючи непотрібних маніпуляцій, очевидних рекомендацій та банальних порад.

На такому знанієвому підґрунті спеціаліст стає здатним до творення власної «психотехнічонї теорії». Остання - це узагальнення особливого роду, що по своєму походженню представляє собою універсальні «способи спільної діяльності» психолога і клієнтів по подоланню психологічних утруднень в інтересах досягнення гуманістичних цілей. Які основні методи на сьогодні складають суть психотехнічної теорії? Це насамперед різноманітні ігрові, дискусійні та тренінгові методи, На їхній докладній характеристиці ми зосередимось далі. А зараз необхідно розглянути внутрішньопсихологічні чинники формування спеціаліста - психолога та психолого-педагогічні фактори розвитку таких чинників в умовах систематичного навчання.