Почнемо з пантоміміки. Пантоміміка - це рух тіла, рук, ніг людини. Вона довершує цілісний образ ситуації викладання, який сприймається аудиторією, допомагає викладачу виділити головне.

Красива та виразна осанка викладача виражає внутрішню гідність особистості. Пряма хода, зібраність говорять про впевненість педагога в своїх силах, знаннях. Одночасно сутулість, опущена голова, в’ялі руки свідчать про внутрішню слабкість людини, її невпевненість у собі. В ідеалі всі рухи та пози викладача повинні приваблювати слухачів своєю грацією та простотою. Естетика пози не терпить поганих звичок: покачування взад - вперед, переминання з ноги на ногу, звички триматися за спинку стільця, вертіти в руках сторонні предмети, почісувати голову, потирати ніс і т. п. Жест викладача повинен бути органічним і стриманим, без різких широких взмахів та гострих кутів. У ході викладання потрібно віддавати перевагу плавним жестам та скупій жестикуляції. Часто перші виступи практикантів у великий аудиторії супроводжуються хвилюванням та помітним тремором (тремтінням рук). У цій ситуації рекомендується взяти в руки ручку, аркуш конспекту або інший предмет (указка, годинник) і зосередитись на змісті викладання.

Ще один суттєвий носій інформації про внутрішній стан викладача – це міміка. Мімічна культура - це мистецтво управляти рухом мускулів обличчя, виражаючи свої думки, почуття, настрій. Відпрацьовані жести і міміка педагога підвищують емоційну значимість інформації, сприяють кращому її засвоєнню. Люди рідко мають розвинену звичку уявляти вираз свого обличчя з боку, а тому часто інформацію про недавні проблеми та негаразди вони несуть на собі у вигляді характерного мімічного виразу. Очевидно, що недоречно нести в аудиторію маску домашніх проблем, негараздів. Потрібно показувати на обличчі і в жестах тільки те, що стосується справи, сприяє здійсненню намічених навчально - виховних завдань викладання певної дисципліни. Зазначимо, що такого роду установка є функцією спеціального усвідомлення та вироблення викладачем власних принципів самоорганізації в ході викладання. Обов’язковим засобом в арсеналі таких прийомів має стати посмішка, яка свідчить про духовне здоров’є та моральну силу людини, а також, як правило викликає у аудиторії широкий діапазон позитивних почуттів. Виразні деталі міміки - брови, очі теж несуть суттєве соціально-психологічне навантаження. Підняті брови виражають здивування, зсунуті - зосередженість, непорушні - спокій, байдужість, рухливі - захоплення... Використання таких та інших невербальних засобів передачі інформації, індивідуального ставлення до ситуації навчання, присутні у яскравих, талановитих педагогів. У поєднанні з високим рівнем інформаційного забезпечення та проблемності викладання таки прийоми надають їхнім виступам динамічності та переконливості, що зазвичай високо оцінюється учнями та студентами, які із задоволенням відвідують їхні заняття.

Техніка мовлення. Процес сприймання і розуміння мови педагога учнями тісно пов’язаний зі складним процесом аудиторного слухання, на яке, за підрахунками вчених, приходиться приблизно 1/4 - 1/2 частини навчального часу. Школярі та студенти особливо чутливі до мовленнєвих даних педагога. Неправильне вимовляння будь - яких звуків викликає у них сміх, одноманітна мова породжує нудьгу, а невиправдана інтонація, голосна патетика в задушевній бесіді, сприймається як фальш і викликає недовіру до вчителя.

Дихання. Дихання виконує фізіологічну функцію - забезпечує життєдіяльність організму. Та одночасно воно виступає і енергетичною базою мовлення. Але не всяке дихання являється правильним у викладацькій діяльності. о Як основу для мовленнєвого дихання використовують особливе діафрагмально – реберне дихання.

Діафрагмально – реберне дихання виконується за рахунок зміни обсягу міжреберних дихальних м’язів у повздовжньому і поперечному напрямках в залежності скорочення діафрагми, а також за допомогою скорочення черевних м’язів живота.

Ще один нюанс, вартий уваги, полягає в тому, що для публічного мовлення звичайного фізіологічного дихання недостатньо. Мовлення і читання потребують великої кількості повітря, економного його використання і своєчасного його відновлення. В мовному диханні видох триваліше вдиху. Інша і послідовність дихання. Після короткого вдиху – пауза для укріплення черевного преса, а потім довгий звуковий видих, що забезпечує звучання голосу.

Голос виникає в результаті проходження видихає мого повітря через

гортань, де після змикання і розмикання голосових зв’язок виникає звук - голос. Які особливості голосу педагога? Перш за все це сила звуку. Чим більший тиск видихаємого повітря через голосову щілину, тим більша сила звуку.

Важливою умовою відчуття голосу є його політність. Цим терміном спеціалісти визначають здібність посилати свій голос на відстань і регулювати гучність. Суттєве значення має гнучкість, рухливість голосу, вміння легко змінити його, підкоряючись особливостям змісту викладання, завданням управління настроєм аудиторії.

Діапазон голосу або його об’єм визначається самим високим і самим низьким тоном. Звуження діапазону голосу призводить до появи монотонності. Одноманітність звучання притупляє сприйняття, присипляє увагу аудиторії. Добре поставленому голосу властиве багатство тембрального забарвлення. Тембр - забарвлення звуку, яскравість, а також його м’якість, теплота, індивідуальність.

Дикція педагога уособлюється в понятті чіткості мовлення. Для викладача чіткість мовлення – професійна необхідність, що суттєво сприяє правильному сприйманню навчальною аудиторією його мовлення. Дикція - це ясність і чіткість вимовляння слів, складів і звуків. Вона залежить від злагодженої і енергійної роботи всього мовленнєвого апарату, ( губи, язик, щелепи, зуби, тверде і м’яке піднебіння, маленький язичок, гортань, задня стінка глотки, голосові зв’язки). Активну участь в мовленні приймають язик, губи, м’яке піднебіння, маленький язичок і нижня щелепа. Всі ці частини організму людини достатньо рухливі та добре керовані, тому їх можна ефективно тренувати.

Всі ці якості голосу виробляються спеціальними вправами. Система таких вправ представлена в методиці фонаційного тренінгу, розміщеній у розділі 3 цього посібника ( додаток 3.8.).

Ритміка. Швидкість в цілому і довжина звучання окремих слів, складів, а також пауз в сполученні з ритмічною організованістю, розмірністю мови складають її темпоритм. Це дуже важливий елемент мови, оскільки “ інтонація і паузи самі по собі, поза словами, володіють силою емоційної дії на слухача” ( К.С.Станіславський ).

Складну частину матеріалу викладач промовляє повільним темпом, далі можна говорити швидше. Обов’язково уповільнюється мовлення, коли потрібно сформулювати той чи інший висновок - визначення, правило, принцип, закон. Слід враховувати і ступінь збудження аудиторії. Чим напруженіша аудиторія, тим повільніше і тихіше потрібно говорити педагогу.

Для досягнення виразності звучання слід майстерно користуватися паузами, логічними і психологічними. Паузи, темп і мелодійність мовлення в сукупності складають інтонацію. Монотонне мовлення викликає скуку, зниження уваги та інтересу.

І. А. Зязюн наголошує, що запропоновані характеристики корисно використовувати студентами для самооцінювання власного потенціалу розвитку. А після об’єктивної неупередженої оцінки своїх мовленнєвих даних потрібно приступити до регулярних занять: установити дихання, відпрацювати дикцію, темпоритм, укріпити голосові зв’язки. Один з можливих варіантів організації такої роботи студентом представлений у розділі 3 цього навчального посібника як Методика фонаційного тренінгу викладача, розроблена Л.І. Вансовською. Голос викладача повинен бути яскравим, соковитим, звучним, чітким, притягувати увагу, закликати до розуміння, до дії, а не присипати або навертати на прискіпливий аналіз його зовнішності.

До речі, існують певні вимоги і до зовнішності педагога. Зовнішній вигляд викладача психології повинен бути естетично бездоганним та виразним, що передбачає в нього розвинутий естетичний смак. Недопустиме неохайне відношення до своєї зовнішності, але неприйнятна й надмірна увага до неї. В плані стильового рішення костюма перевага надається класичному одягу. Всі силуети, кольорова гама та прийнятні аксесуари добираються у строгій відповідності з віком, умовами праці та індивідуальними особливостями зовнішності. Бажана мета або орієнтир прикладання зусиль викладача-початківця до добору одягу уособлюється в понятті його елегантності. Суть останнього поняття полягає в органічному поєднанні класичної основи костюма та окремих актуальних тенденцій моди. При цьому секрет елегантності міститься в тому, що такі тенденції входять в гардероб людини на крок відстаючи від появи нових пропозицій.

Естетичний смак викладача виявляється і в тому, на скільки привітливий у нього вираз обличчя, а також в зібраності, в осанці і в ході. Обмірковуючи власний образ, майбутньому педагогу слід пам’ятати, що і зачіска, і одяг, і прикраси в його одязі завжди повинні бути підкорені рішенню основної педагогічної задачі - ефективній дії на формування особистості вихованців.

Звдання для самостійної роботи

Охарактеризуйте:

1. Педагогічну техніку як форму організації поведінки викладача

2. Основні педагогічні вміння.

3. Типові помилки самопрезентації молодого викладача

4. Педагогічну цілеспрямованість і зовнішній вигляд педагога . 5. Шляхи управління емоційним настроєм

6. Мовлення викладача психології.

ПЕДАГОГІЧНИЙ ПРАКТИКУМ