8. Увага.

Розглядаючи тему необхідно підкреслити, що увага є формою психічної діяльності людини, що виявляється в її спрямованості й зосередженості на певних об’єктах з одночасним абстрагуванням від інших. Вона є необхідною умовою пізнавальної і будь-якої іншої діяльності людини і її вибіркового ставлення до навколишнього світу. Разом з тим вона не може розглядатися як самостійний психічний процес, оскільки не має власного змісту, а завжди включена в інший психічний процес, забезпечуючи його спрямований плин. Тим самим вона виступає запорукою успішності пізнання, навчання, праці, спілкування людини. Увага - показник активності особистості стосовно предмету діяльності, що характеризує ступінь її вольової регуляції. Слід детально проаналізувати види (мимовільна, довільна та післядовільна) і властивості уваги (вибірковість, розподіленість, концентрація, зосередженість, стійкість, обсяг, переключення), розкрити об'єктивні ( умови перебування людини) і суб'єктивні ( стан її організму, інтереси, потреби особистості, особливості волі й характеру) фактори виникнення і підтримання уваги.

Розглядаючи фізіологічні основи уваги необхідно показати різницю понять "осередок оптимального збудження" і "домінанта", які відображають принципово відмінні погляди на фізіологічний механізм її функціонування.

Важливо також розглянути питання про стани уваги як вияв загального стану людини і стійких властивостей уваги як рис особистості.

Приклади навчальних завдань за темою вивчення.

1. У психологічній літературі можна зустріти декілька різних визначень і тлумачень поняття «увага»: а) один із психічних процесів; б) не якийсь особливий, самостійний процес, а сторона чи момент будь-якого іншого психічного процесу (сприйняття, мислення і т.д.); в) така властивість психіки, що забезпечує зосередженість, спрямованість діяльності на об'єкт; г) внутрішній контроль за відповідністю розумових дій програмам їхнього здійснення, тобто один з моментів орієнтовно-дослідницької діяльності; д) за теорією установки Д. Н. Узнадзе, увага пов'язана з установкою, що і є «внутрішній стан уваги людини» (тобто увага тлумачиться як щось зовнішнє, внутрішнім станом якого є установка); е) на думку Т. Рибо («моторна теорія уваги»), увага похідна від рухів і регулює рух, викликається емоціями і супроводжується ними (тобто спокійне міркування над чим-небудь конкретним чи спостереження за чим-небудь, наприклад, за плавним плином ріки і тріскою, що плаває в ній, не можна віднести ні до руху, ні до емоцій, а виходить, немає тут і уваги).

Завдання студентам: проаналізуйте ці погляди і визначите своє ставлення — яка з точок зору вам найбільше імпонує і чому.

9. Відчуття.

Приступаючи до вивчення пізнавальних психічних процесів необхідно сформувати цілісне уявлення про пізнавальну діяльність людини як різнорівневу генетично і соціально обумовлену структуру відображення об'єктивного світу. Необхідно підкреслити, що, залежно від характеру одержуваного знання, можна виділити два рівні пізнавальної діяльності:

чуттєве пізнання, що включає в себе психічні процеси відчуття і сприймання, і абстрактне пізнання, до якого відносяться мислення і уява.

Слід акцентувати увагу на суттєвих ознаках чуттєвого і абстрактного відображення, вказавши при цьому, що не дивлячись на наявні принципові відмінності в рівнях відображення дійсності у живому процесі пізнання всі пізнавальні психічні процеси нерозривно пов'язані і взаємообумовлені.

Викладаючи матеріал по темі "Відчуття" в контексті програмного змісту важливо підкреслити наступні моменти: відчуття – психічний процес, що полягає у відображенні мозком властивостей предметів і явищ об’єктивного світу, а також станів організму за умов безпосереднього впливу подразників на відповідні органи чуття. Органи чуття – єдині канали, по яких зовнішній світ проникає в людську свідомість, а матеріальним органом чуття є аналізатори, які складаються з рецептора (ефектора), аферентного й еферентного нервів та мозкового (коркового) кінця аналізатора. Класифікація відчуттів (за Шеррінгтоном) екстрацептивні (рецептори на поверхні тіла: дискантні: зорові, слухові, контактні: дотикові, нюхові, смакові), інтероцептивні (у внутрішніх органах і тканинах, стан органів), пропріоцептивні (у м’язах: рух, положення тіла)

Відчуття - генетичне первинна, елементарна форма відображення впливів об'єктивного світу за посередництвом органів відчуття, які в ході еволюції пристосувались до реагування на подразники певної сили та діапазону, що виражається в поняттях “чутливості” та “ порогу чутливості”, які взаємо протилежні за значенням. Необхідно пояснити поняття абсолютної та диференціальної чутливості, верхнього та нижнього абсолютного порогів, порогу розрізнення (1/100 для зору, 1/10 для слуху, 1/30 для нюхового). Потрібно вказати, що відчуття - основа психічного розвитку особистості, а діяльність - основна умова і засіб розвитку відчуттів. Розкрити механізм адаптації як зміни чутливості під впливом дії подразника ( види: повне зникнення відчуттів, їхнє притуплення, підвищення чутливості), взаємодії відчуттів (завдяки периферійним рецепторним клітинам в корі, які забезпечують зв’язок з іншими аналізаторами), їх компенсаторні властивості, явища сенсибілізації та синестезії.