Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України
Державна будівельна корпорація « Укрбуд»
Київський коледж будівництва, та дизайну
Реферат
З дисципліни «Ознайомча практика»
на тему:
«Дзвіниця в ансамблі Софіївського собору»
Виконала ст. гр. А-21
Гришена Г.С.
Керівник: Марина Олегівна Рожак
м.Київ 2011р.
Зміст:
1. Архітектура Софіївського собору
2. Створення монастирського ансамблю
3. План Софіївського монастиря
4. Історія створення дзвіниць
5. Характерні ознаки дзвіниць
6. Висновок
7. Використана література
Архітектура Софіївського собору
У давнину собор був величезним п’ятивівтарним храмом, оперезаним з півночі, заходу і півдня двома рядами відкритих галерей: внутрішньою двоярусною і зовнішньою одноярусною. Над зовнішньою галереєю проходив балкон-"гульбище". По кутах із західного боку височіли дві сходові вежі, що вели на хори-"полаті". Увінчувала собор ступінчаста композиція з тринадцяти бань, покритих свинцевими листами. Стіни викладали з великих природних каменів — граніту й рожевого кварциту, що чергувалися з рядами плиткоподібної цегли — плінфи. Мурування виконували на рожевому вапняно-цем’янковому розчині. Мальовнича структура мурування, яке на фасадах не тинькувалося, надавала їм особливої декоративності.
В основу споруди покладено візантійську хрещатобаневу систему, яка добре читається в перекритті собору: у центрі знаходиться високо піднятий на барабані головний купол, до якого примикають хрестоподібно розміщені склепіння. Вони розходяться від купольного барабана в чотирьох напрямах, створюючи хрест, утверджений над квадратним планом нижньої частини. Між гілками хреста розміщено решту 12 куполів, що оточують центральний, поступово знижуючись.
Інтер’єр собору майже без змін зберігається з XI ст. Ледве переступивши поріг Софії, людина опиняється у світі гармонії, де довершеність форм і чарівна краса фарб символізують Рай, Премудрість, що перебуває у храмі. Архітектуру інтер’єра вирішено так, щоб відправу добре бачили і чули всі присутні, аби людина, де б вона не стояла, була введена у храмове дійство. Прямокутне приміщення членується дванадцятьма хрещатими стовпами на п’ять поздовжніх коридорів (нефів), які перетинаються поперечними коридорами (трансептами). Перетин центрального нефа і головного трансепта утворює рівнокінцевий просторовий хрест, над центром якого височіє головна баня. (2) Центральний хрест замкнено зі сходу стіною головного вівтаря, а з півночі, заходу і півдня – двоярусними трипрогоновими аркадами (західна не збереглася). Прорізи першого ярусу аркад утворюють урочисті входи в центр собору, а другого — відкривають сюди П-подібні хори. В прорізи аркад на хорах вмонтовані шиферні різьблені парапети. Їх високохудожнє різьблення містить мотиви Царства Небесного, Божественного покровительства земній владі. Над княжим портретом – плита із зображенням геральдичного орла.
Грандіозність центрального простору свідчить про урочистість митрополичої відправи, яка могла включати "всіх єпископів Руської землі". Осяяне світлом з вікон центральної бані й вівтаря богослужіння народжувало у віруючих світле і радісне почуття Спасіння. До яскраво освітленого центру прилягають занурені у таємничу сутінь невеликі приміщення, де стояли прочани, споглядаючи літургійне дійство.
Другий поверх утворюють просторі хори, призначені для князя та його оточення. У східній частині хорів влаштовані вівтарі, у західній — високі й світлі зали, які нагадують княжі та царські палати. Ймовірно, на хорах містилася бібліотека зі скрипторієм - майстернею, в якій перекладалися і переписувалися книжки, були приміщення, пов'язані з потребами князя і митрополії.