2.2. Дидактичні особливості викладання психології в неспеціальних вузах та на неспеціальних факультетах класичних університетів

Психологія як засіб гуманізації суспільної практики.

Дидактичні особливості організації ефективного вивчення студентами психології в межах курсу “Основи психології та педагогіки”.

Методичні рекомендації до підготовки окремих тем з психології курсу “Основи психології та педагогіки”.

Психологія як засіб гуманізації суспільної практики.

Сучасна психологія (особливо практична) змінює не тільки уявлення про діяльність самого психолога, але і багато в чому перетворює діяльність тих фахівців, з якими останньому доводиться взаємодіяти в ході роботи. Наприклад, поява у складі шкільної адміністрації професійного психолога істотно вплинуло на діяльність педагогів по виявленню і педагогічно грамотному супроводу дітей групи ризику. Щось подібне відбувається й в інших галузях діяльності (виробництво, медицина, армія та органи охорони суспільного правопорядку), у яких уже з'явилися психологічні служби або практичні психологи.

У цьому випадку, вивчення в «непсихологічних» вузах та на непсихологічних факультетах університетів усіма студентами такої дисципліни як “Основи психології і педагогіки” набуває особливого значення та отримує додаткові завдання. Окрім формування світоглядних компонентів свідомості майбутніх фахівців, вивчення психології покликане реалізовувати ряд професійно орієнтованих функцій у підготовці фахівців непсихологічного профілю. Тому методика викладання даної дисципліни повинна виходити не тільки з вимог державного освітнього стандарту психолога, але і враховувати вимоги майбутньої діяльності фахівця непсихологічного профілю.

У якості основної методичної моделі забезпечення взаємодії психологічного змісту і завдань професійної підготовки фахівця може бути розглянуте завдання узгодження в навчальному процесі трьох логік діяльності і мислення;

• по-перше, логіки професійної діяльності того фахівця, якого готує певний вуз або факультет;

• по-друге, логіки діяльності фахівців психологічного профілю;

• по-третє, логіки дослідницької діяльності вченого, який здійснює пошук нових знань у визначеній предметній області, - у нашому випадку це вчені-психологи.

Для майбутнього викладача психології , яким є студент або магістр-практикант, це означає необхідність освоєння і втілення в навчальному процесі всіх трьох логічних аспектів даної методичної моделі. Кожний із зазначених видів логіки має свої механізми реалізації, тобто опис визначених дій і їхнє здійснення будується по визначених внутрішніх законах.

Логіка діяльності вченого - це логіка постійного пошуку у світі ідей і понять. Спочатку він шукає ще не помічені іншими проблеми, а потім - невідомі іншим відповіді на них. Це робить його діяльність такою, що значно відрізняється від діяльності практика. Як вихідний матеріал для вченого виступають факти - явища дійсності, представлені у світлі наявних наукових поглядів Тоді те, що для діяча виступає основою для оцінки явища і його властивостей, для вченого виступає об'єктом розуміння.

Виявлення фактів - досить складний вид дослідницької діяльності. Це пов'язано з тим, що одне й те саме явище може бути по-різному осмислене в рамках різних теоретичних підходів. Наприклад, явище брутальності співробітника стосовно колеги із сусіднього відділу може інтерпретуватися в поняттях агресивності, що виражає внутрішню конфліктність його підсвідомих потягів. У той же час, це явище психологом може бути витлумачене в поняттях соціально-психологічного аналізу міжгрупових відносин як прояв міжгрупової дискримінації у формі інгрупового фаворитизму й аутгрупової ворожості.

Таким чином, уже на етапі добору явищ для наступного дослідження вчений попадає в ситуацію вибору. Тому все подальше має значення тільки в рамках обраного їм підходу. Саме в цьому понятійному просторі розгортається вся наступна робота дослідника, у процесі якої він здійснює наступні дії:

• співвідносить виявлені факти з наявними в рамках даної теорії поясненням причин і механізмів їхньої появи і знаходить ті з них, що під цей пояснювальний механізм не попадають. Там самим, він виявляє «проблемне поле» майбутнього дослідження яке включає непояснені факти і «недомовлені» теоретичні положення;

• починає переглядати пояснювальні можливості теорій з метою створення нових понятійних засобів або уточнення змістів уже наявних понять і категорій;

• здійснює структурування понятійного простору з метою співвіднесення понять, що знову вводяться, із уже наявними представленнями як у даній предметній області, так і в суміжних з нею науках;

• на основі зроблених дій учений приходить до побудови нової понятійної системи - концепції, що відрізняється внутрішньою несуперечністю і погодженістю із зовнішніми науковим структурами;

• на основі представленої в рамках концепції теорії учений може по-новому поглянути на явища об'єктивної реальності, що знаходить своє вираження в системі критеріїв і показників, які розробляє для співвіднесення сутнісних ознак із проявами у світі об'єктів;

• оснащений цими критеріями і показниками, дослідник знову звертається до явищ об'єктивної реальності і вивчає їх в обсязі, достатньому для того, щоб установити, як представлена досліджувана властивість у найбільш типових умовах реальної дійсності. Поява представлень про норму того чи іншого виявленої ним якості і є одним з підсумків дослідницької діяльності вченого.

Тим самим, дослідницька логіка - це логіка безлічі обмежень і витончень, обумовлених вимогами наукової чіткості і доказовості. З приводу кожного результату дається маса застережень, покликаних досить чітко обмежити сферу його вживання. Це пов'язано з тим, що учений відповідає тільки за те, що він досліджував. Тому дійсний науковець завжди прагне уникати розширеного тлумачення отриманих ним результатів і висновків.

Логіка практичного психолога - це логіка дії, спрямованого на використання результатів наукового дослідження в інтересах тих, хто звернувся до нього по допомогу. Це означає, що практик працює з тими, хто сам звертається до нього за визначеним видом послуг. Психолог працює з «клієнтами" - особами, які потребують психологічної допомоги.

Друга відмітна риса практика полягає в тому, що вів завжди спирається на виявлену в ході наукових досліджень норму. Саме остання служить відправним моментом для всіх його подальших дій Практик переводить утруднення кожного людини, що звернулася до нього, на мову своєї науки, Якщо, наприклад, звертання людини пов'язане з її проблемами у взаєминах із членами родини, то психолог, у першу чергу, переводить слова звертання в терміни відповідної галузі психологічної науки - психології сімейних відносин, в теоретичних положеннях якої він осмислює, організовує і здійснює свою подальшу практичну діяльність.

Наступний крок - оцінка значимості проявів тих чи інших факторів. Для цього практик і використовує ті уявлення про норму, що були розроблені вченим-дослідником. Процедура співвіднесення норми з реальним об'єктом заснована, як правило, на використанні тих чи інших стандартизованих методик дослідження необхідних психологічних якостей. Для психолога це різні тестові методики - стандартизовані процедури опитування, що дозволяють досить чітко виявити співвідношення між показниками реального об'єкта і вимогами норми. Якщо відхилення значні і перевищують величину припустимих коливань норми (а вона також вказується дослідником), то практик фіксує наявність такої неузгодженості і пропонує клієнту свої послуги з коррекційного впливу. Вплив психолога - це визначені процедури регуляції психіки клієнта. Результатом роботи практика стає зміна якісних і кількісних характеристик тих ускладнень або труднощів, з якими клієнт звернувся до практика.

Таким чином, логіка роботи практика - це логіка повернення системи до виявленої в науці нормі. При цьому практик своїм застосуванням цієї норми наче постійно «випробовує її на міцність». В результаті накопичений ним банк даних може служити основою для уточнення норми. Практик реалізує деякі функції дослідника, але дійсним дослідником він не може себе вважати доти, поки не поставить під сумнів вихідні теоретичні положення, які описують норму й усе, що з нею пов'язане. Тоді практик стає теоретиком і починає сполучати практичну роботу з науково-дослідною.

Логіка діяльності фахівця непсихологічного профілю припускає його готовність і здатність до виявлення утруднень, пов'язаних з особливостями психіки інших людей. Як правило, вони виникають у тому випадку, якщо уявлення фахівця про способи побудови діяльності або ставлення до неї істотно розходяться з уявленнями колег, отриманими раніше.

У цьому випадку, поряд з перетворенням об'єкта діяльності, виникає особливе завдання узгодження уявлень всіх включених у діяльність людей. Складність її полягає в тому, що психіка іншої людини - об'єкт, який якісно відрізняється від всіх інших об'єктів матеріального світу. Свідомість, психіка людини ідеальні по своїй сутності. Це означає, що на відміну від матеріальних об'єктів, які можна бачити, відчувати, відображати фотографувати і т.п., свідомість не можна ні побачити, ні відчути, ні виявити тим - або іншим об'єктивним чином. Виходить, якогось об'єктивного способу виявлення і дослідження свідомості іншої людини просто не може існувати. Тому залишається тільки один шлях пізнання психіки іншої людини - це побудова у свідомості однієї людини суб'єктивного образу свідомості та поведінки іншої людини.

Оскільки у взаємодії завжди беруть участь як мінімум дві людини, це призводить до того, що в кожного з них формується свій образ того, про що думає людина з приводу даної діяльності. І в подальшому діяльність починає будуватися з урахуванням не тільки того, що кожному треба зробити, але і з урахуванням того, що в результаті подумає один про одного кожний із учасників діяльності. У самій свідомості людини існують певні механізми, які дозволяють, поряд з іншими явищами навколишнього світу, сприймати й оцінювати і психіку іншої людини.

Одним зі значимих факторів для побудови образу іншої людини виступає зовнішня сторона її поведінки. Враження, що виникають при цьому, відіграють важливу регулятивну роль у процесі взаємодії. Способом розуміння іншої людини є також ідентифікація або уподібнення себе їй. У цьому випадку припущення про внутрішній стан партнера по взаємодії будується на основі спроби поставити себе на його місце. Однак здатність глянути на річ з точки зору свого партнера не означає ототожнення себе з ним. Більш глибоке проникнення у світ іншої людини дає прагнення емоційно відгукнутися на його переживання і проблеми.

Оскільки кожен партнер, що бере участь у взаємодії, в рамках своєї свідомості має здатність до самооцінювання, то крім «образа іншого», у кожного з них формується уявлення і про самого себе.

Розуміння партнерами один одного ускладнюється врахуванням того, як уявлення партнера про себе вплинуть на сприйняття ним іншої людини. Добре відомо, що уявлення про іншу людину тісно пов'язано з рівнем власної самосвідомості. Зв'язок цей подвійний, з одного боку, багатство уявлень про самого себе створює передумови для глибокого розуміння іншої людини. З іншого боку, чим повніше розкривається перед партнером інша людина, тим повніше стає уявлення її про саму себе. Тому сприйняття внутрішнього світу іншої людини багато в чому буде опосередковано тим уявленням, що склалося в людини про саму себе.

Крім суб'єктивних факторів, пов'язаних зі свідомістю кожної окремої людини, виникає безліч труднощів, обумовлених впливом психологічних факторів малих груп. Наприклад, поведінка фахівця в ситуацій виступу на нараді завжди знаходиться «під тиском» суспільної думки колег. Крім суспільної думки в кожній групі діють визначені фактори колективного настрою, традицій, внутрішньо групових відносин і міжгрупової взаємодії. Усе разом це утворює соціально психологічний контекст, у якому і реалізується діяльність фахівця і всіх інших співробітників. Вплив кожного з цих факторів здатний викликати безліч утруднень у діяльності фахівця, тим більше, що діють вони не поодинці, а всі одразу.

У зв'язку з цим великі надії покладаються на наукові уявлення про психіку людини і на наукові методи її перетворення Оскільки такого типу проблеми носять міжпредметний характер, то від сучасного фахівця вимагаються певні зусилля з метою узгодження уявлень про суть труднощів, які виникають на робочому місці з їхнім психологічним описом та можливими методами психологічної корекції ситуації.

Тим самим, реалізація спеціальних способів подолання утруднень у професійній діяльності фахівця непсихологічного профілю припускає досить вільне володіння всіма трьома логіками. Логікою психологічного аналізу діяльності (вміти побачити утруднення); логікою психологічної теорії (правильно описати утруднення мовою відповідної науки); логікою психологічної практики (бути достатньо компетентним спільником у реалізації способів розв’язання ситуації, запропонованих спеціалістом-психологом). Усьому цьому й потрібно вчити студента неспеціального факультету вищого навчального закладу в межах викладання психології. Нажаль, бюджет навчального часу, відведений на опанування знаннями з цього предмету, незрівнянно малий, у порівнянні з окресленими дидактичними завданнями, особливо у навчальних планах тих факультетів класичних університетів країни, де готують в тому числі й педагогічні кадри (філологічних, природничих ...). Все це знижує дидактичний потенціал психологічної підготовки та розвитку психологічної компетентності таких студентів, у порівняння з випускниками, скажемо, педагогічних вузів, де психологічні дисципліни читаються на всіх факультетах у значно більшому обсязі .