1.8. Контроль та оцінювання знань з психології: вимоги до організації та процедури проведення

Педагогічний контроль як інструмент управління процесом засвоєння знань з психології.

Функції контролю. Види та форми здійснення контролю:

Вимоги до організації і процедури проведення контролю знань з . психології.

Критерії та рівні оцінювання знань з психології у середній та вищий школі.

Педагогічний контроль як інструмент управління процесом засвоєння знань з психології

Необхідність контролю обумовлюють низка психолого-дидактичних причин, основними серед яких є не сформованість професійних мотивів учіння; недосконалість навичок самоконтролю; недостатній рівень підготовленості до оволодіння новим знанням; обмеження, пов'язані з можливостями до навчання (рівень здібностей).

Психологічний зміст методів контролю та самоконтролю знань полягає у встановленні зворотного зв’язку між викладачем та аудиторією за критерієм повноти та глибини опанування останньою навчальними знаннями. Цей же механізм на рівні індивідуальної свідомості студента або учня надає її носію інформацію, яка активно впливає на його загальне самоставлення та рівень домагань в навчанні. Такі методи можуть бути різні: індивідуальна перевірка, фронтальна перевірка, самоконтроль і рейтингова система. Сьогодні у викладанні психології загальноприйнятим фактом вважається визнання різноманітних письмових робіт (тестування, творчі й проблемні завдання) найбільш перспективним напрямом використання методів контролю ефективності навчання.

Контроль - це перевірка якості засвоєння навчального матеріалу, установлення зворотного зв'язку між викладачем і учнями.

Функції контролю:

а) для учнів - контроль забезпечує якість засвоєння знань, дає можливість зрозуміти помилки, неточності, вчасно їх виправити і краще розуміти наступний навчальний матері* червоний, а також формувати здатність до самоконтролю;

б) для викладача - контроль подає інформацію про хід і якість засвоєння матеріалу, типових помилках, увазі й інтересі учнів, що дозволяє бачити свої дидактичні промахи і вчасно вносити корективи в процес викладання.

Функції контролю:

• діагностична - виявлення і оцінка знань учнів;

• корекційна - усунення помилок і неточностей у знаннях;

• розвивальна – отримання учнями інформації про причини допущених помилок в процесі самопідготовки і шляхів їх усунення в подальшій роботі.

Інтегральні показники рівня оволодіння предметом:

• оволодіння психологічною термінологією;

• знання суттєвих характеристик і ознак психологічних понять;

• диференційованість психологічних понять;

• структурність психологічного знання - здатність до співвіднесення і визначення місця часткового знання чи факту в загальній структурі навчального предмету.

Види і форми контролю. В залежності від обсягу і характеру контролю розрізняють 3 види:

1. поточний контроль;

2. контроль проміжних результатів засвоєння;

3. підсумковий контроль.

Поточний контроль не має яких-небудь формальних обмежень. Він здійснюється за задумом викладача по ходу викладання навчальних матеріалів і є його творчістю. Основне завдання такого контролю полягає у забезпеченні зворотного зв’язку між педагогом та аудиторією в аспекті його інформування про ефективність усвідомлення та засвоєння Як форми такого контролю можна запропонувати:

а) оперативний контроль (на лекції).

За 5 хвилин до кінця лекції викладач задає студентам 2-3 запитання з матеріалу викладання. Відповідь пропонується дати в письмовому вигляді. Результати оперативного контролю та зауваження викладач робить на наступному занятті, після перевірки письмових робіт студентів;

б) бліцконтроль.

По завершенні теми, за 5 хвилин до закінчення заняття, студентам пропонується написати слова, які вони запам'ятали з цієї теми. Викладач перевіряє (кількість слів, їхня відповідність темі, помилки) і на наступному занятті проводить аналіз;

в) контрольне завдання з письмовим звітом. Це може бути будь-яке завдання (перелічити.., порівняти.., скласти або заповнити таблицю.., розв’язати психологічні задачі... і ін.).

а) здача модуля – з переходом на нову кредитно-модульну систему організації навчання виникла необхідність в періодичному (у кінці кожного модуля) фронтальному оцінюванні рівня засвоєння студентами матеріалів освоєного модуля. Наша практика викладання показала ефективність здачі модуля у формі письмового заліку. На залік виносяться усі запитання теми. Коротка стисла відповідь студента на половину з них зараховується як залік. Як альтернативне завдання студенту пропонується скласти схему бази знань вивченого модуля і відповісти ще на одне або два запитання з їх переліку.

Усі перелічені форми контролю – групові, а наступна є індивідуальною:

б) колоквіум – усне індивідуальне опитування студентів за всіма питаннями вивченої теми.

Підсумковий контроль - це перевірка кінцевого результату. До такого виду контролю відносяться семестрові або курсові заліки й іспити. Вони мають різні дидактичні функції.

Залік проводиться після закінчення вивчення навчального курсу. У випадку довготривалого терміну викладання дисципліни (коли вона читається більше ніж один семестр) залік з неї проводиться у кінці семестру за змістом тих тем або розділів, які вже вивчені студентами. Основні функції заліку як форми підсумкового контролю - навчальна і контрольна. Виходячи з такого розуміння функцій, питання до заліку повинні бути максимально детальними, щоб студенти не упустили жодного важливого елемента знань. У процесі складання заліку викладач уточнює знання студентів, навчає їх.

В сучасній дидактиці вищої школи розрізняють декілька видів заліку, які сьогодні все частіше використовуються не лише у вищий, а й у середній школі:

1) традиційним видом заліку вважається його індивідуальна форма – типу запитання-відповіді :

усна форма реалізується або як запитання по білетах ( в білеті може бути й одне питання, але воно передбачає повне вислуховування відповіді студента викладачем, а при необхідності уточнення повноти знань задавання ним інших питань);

• або той же колоквіум, як своєрідне інтерв'ю студентів у присутності всієї групи по черзі (наприклад, по тезаурусу з питань, які припускають коротку відповідь);

• письмовий залік може мати ті самі методичні засоби організації й проведення (білети, списки запитань), а також групову або форму проведення; перспективним засобом підсумкової перевірки знань в межах заліку сьогодні зарекомендували себе тестові завдання (електронні або друковані), особливо якщо викладач підготував для цього багатоваріантне (30 варіантів та більше) методичне забезпечення.

2) навчальна гра - групова форма організації заліку, яка може бути організована в межах шкільного факультативного навчання, наприклад, як захист певної концепції психічного явища. Група розбивається на 2-3 підгрупи по кількості обговорюваних концепцій. Кожна підгрупа одержує план і заздалегідь готується до гри (розподіляє ролі, функціональні обов'язки й т. ін.). Обирається група експертів (з числа студентів). Вона може бути змінною. У процесі гри виступають представники кожної групи, які оцінюються групою експертів. Завершується гра підведенням підсумків, оцінюванням і визначенням переможців;

3) ще одна групова форма реалізації контролю знань з психології може бути організована у вигляді мозкового штурму. Методика її реалізації наступна: група розбивається викладачем на підгрупи по 3-5 осіб. Кожній підгрупі пропонується заздалегідь підготовлена картка з 5-7 запитань проблемного характеру. Далі всім пропонується обговорити питання з використанням будь-яких джерел (конспекти лекції, підручники, монографії...). Завершується залік бесідою групи з викладачем, де викладач уточнює правильність відповідей і якість активності кожного. Якщо студент показує низький рівень знань, то він відправляється для роботи в наступну п'ятірку;

На відміну від заліку іспит є більш узагальненою формою контролю, що використовується для підсумкової оцінки засвоєння учнями та студентами знань, умінь та навичок з найважливіших базових дисциплін викладання:

1) традиційний - співбесіда за питаннями білету.

Питань до іспитів рекомендується готувати небагато, але узагальненого характеру. Суди можна включити практичні запитання, задачі і питання на знання першоджерел. Сам білет повинен містити 3-4 запитання теоретичного та практичного характеру з основних розділів пройденого курсу.

При оцінюванні відповідей доцільно враховувати насамперед узагальненість, логічність, знання теоретичних законів і фактів, персоналій, культуру мови й мовлення. В ході оцінювання викладач повинен указати студенту на позитивні і негативні сторони його відповіді. Тим самим аргументуючи ту оцінку, яку він ставить відповідаючому;

2) письмовий іспит;

3) тестування - тест навчальних досягнень.

До підсумкового контролю відносяться також різного виду контрольні (ректорська, міністерська та ін.), курсові, дипломні роботи і державний іспит.

Умови ефективності контролю:

1. Об'єктивність (наявність єдиного критерію).

2. Непорушність оцінок, що виносяться, (не підлягають сумніву).

3. Гласність.

Основні принципи контролю:

1. Професійна спрямованість.

2. Надійність.

3. Валідність.

4. Системність.

5. Систематичність.

Тестовий контроль знань з психології і його дидактичні функції

Одним з популярних у даний час методів контролю якості знань став тестовий контроль.

У навчальному процесі під тестами розуміють стандартизоване завдання, за результатами рішення якого або обраної відповіді на яке виноситься судження про ступінь засвоєння матеріалу учнем і йому присуджується індивідуальний бал.

Для потреб контролю знань з психології використовуються тести успішності або тести навчальних досягнень. Сьогодні вважається, що тестова методика як засіб аналізу й оцінки засвоєння має певні переваги перед іншими способами перевірки знань, тому що вона дозволяє одержувати більш визначене й об'єктивне уявлення про якість знань, їх ефективність та дієвість (Ю.М. Орлов, В.И. Каган). Під дієвістю знань будемо розуміти їхню єдність з навичками й уміннями.

Правильно складені тести виконують не лише контрольну, але й навчальну функції. В ідеалі завдання дидактичного тесту повинні бути розраховані на глибоке знання аудиторією навчальної літератури, стимулювати процес пошуку рішення на завдання не шляхом напруження пам'яті учня або студента, а насамперед в процесі їх активного живого міркування.

Побоювання, що такі технології вихолощують підготовку,

підриваючи творчий потенціал професії, навряд чи обґрунтовані, пише відомий укладач таких тестів В.И. Каган. Провести іспити в доброму старому дусі співбесіди, що розкриває особливості наукових шкіл, творчих підходів і індивідуальності яка екзаменується, тестування ніяк не заважає. Викладанні психології швидше доцільне їхнє поєднання початку базис - потім надбудова, спочатку правила дорожнього руху - потім водіння.

Вимоги до тестів. Тест повинний бути адекватним – валідним тобто завдання мають відповідати матеріалу вивчення по змісту, обсягу і рівням засвоєння.

Надійність тесту розуміється, як здатність змінювати саме ступінь засвоєння матеріалу. Це можна перевірити повторним тестуванням.

Зрозумілість тесту означає, що користувач (учень або студент ), розуміє які завдання й у якому обсязі він має виконати.

Простота тесту полягає в тому, що завдання формулюються

як можна коротше і чіткіше.

Однозначність тесту означає, що при оцінці якості його виконання різними експертами не повинне бути протиріч. Повнота тесту припускає охоплення в одному тесті всіх елементів вимірюваного знання (понять, функцій, властивостей ...).

Структура тестів. У структуру будь-який тесту повинні входити наступні елементи:

- вказівки на те, які знання тест повинний виявити (що мав на увазі укладач);

- опис умов завдання;

- інструкція виконавцю: як він повинний представити результат (вибрати з декількох, відзначити рішення, самому сконструювати ...);

- еталон рішення.

Тести необхідно піддати експериментально-статистичній перевірці. Критерієм придатності тесту успішності виступає такий показник розподілу результатів його виконання групою учнів або студентів, який наближається до нормальної кривої.

Види тестів успішності. Тести підрозділяються на: відкриті й закриті.

Закриті - вирізняються наявністю варіантів відповідей:

- з двома альтернативними відповідями (відсоток угадування 50);

- з множинним вибором (5 варіантів відповідей, відсоток угадування 20).

При складанні таких тестів важливо, щоб випробуваний пізнав, скільки невірних відповідей. Це досягається інструкцією (вибрати 2 правильних відповіді).

Відкриті - характеризуються тим, що можливі відповіді не даються і виконуючий його повинен конструювати відповідь сам.

До таких тестів відноситься, наприклад, тест – ессе. Основна незручність відкритих тестів полягає в їхній перевірці, для якої неможливо створити “ключ” або шаблон. Внаслідок цього такий метод контролю є незручний і тому мало застосовується.

Рівні тестів. Якість тестування може бути поліпшена, якщо послідовно пред'являти досліджуваному по тому самому питанню або вивченій темі тести різного рівня, починаючи з першого. При цьому наступний більш складний тест дається тільки після успішного рішення попереднього Така батарея тестів має назву тест-сходи. Змістовно тут можна використати вже відому таксономію навчальних задач Толлінгерової -Ляудіс

1 рівень - тести вимагають впізнавання, пригадування, без перетворень.

2 рівень - тести вимагають використання засвоєної інформації в типових ситуаціях, при рішенні типових задач.

3 рівень - тести вимагають переносу знань у нетипову ситуацію.

4 рівень - тести вимагають уміння самостійно знаходити рішення, створюючи нові для студента правила й алгоритми рішення.

Недоліки тестового контролю. Тестовий контроль має і певні недоліки. Основні серед них можна узагальнити як наступні:

- тест не дає можливість перевірити уміння учнів послідовно викладати навчальний матеріал;

- в межах його виконання не можна перевірити мовні уміння;

- тест дає лише кінцевий результат і не зрозуміло, яким способом він отриманий;

- не будь-які уміння, навички і навчальний матеріал, можна перевірити тестами (зокрема, розуміння сутності теоретичних концепцій, цілісне уявлення про діагностичні методи, ...).

У цілому при тестовому контролі діагностика знання носить вибірковий характер;

Тестовий контроль припускає й особливий метод навчання. Найбільш придатною для цієї мети є технологія програмованого навчання на основі методу, розробленого Б.Ф. Скінером, де тестовий контроль здійснюється після кожної теми, а знання відпрацьовуються по типу стимул-реакція.