Основні особливості психологічного пізнання.

Цілі вивчення дисципліни Методика викладання психології і зміст цього навчального предмету тісно взаємопов’язані між собою. Якщо ж, визначаючи своєрідність змісту психологічної освіти, перейти на рівень соціально-історичної детермінації розвитку науково-психологічного знання, то тут стає очевидним, що в ході викладання будь-якої психологічної дисципліни для адекватної передачі відповідного знання потрібно використовувати методи пізнання як гуманітарних (методи соціальних наук), так і природничих (статистично-математичні методи) наук. Необхідність такого підходу пов’язана з тим, що складність предмету психологічного дослідження, яким є психіка людини, вимагає комплексного методичного забезпечення її вивчення. Зазначимо, що така обставина сама по собі вже суттєво впливає як на добір конкретних способів дослідження психології як наукової дисципліни, так і на можливості інтерпретації здобутої фактологічної інформації. А це, погодимось, також обумовлює своєрідність сучасного бачення методів як дослідження, так і викладання психології. Остання теза потребує більш докладного обґрунтування.

У природничих і точних науках, методологія яких базується на принципах позитивізму, схема пізнання досить проста: вона передбачає активного суб’єкта наукового пізнання, яким є людина, і відносно простий та доволі статичний об’єкт пізнання - певна річ, або явище. Основним методом пізнання тут вважається пояснення (експлікація), а його провідним евристичним інструментом – виявлення причин або детермінант виникнення, функціонування та перетворення об’єкта пізнання.

В гуманітарних науках, і зокрема, в психології, все набагато складніше, оскільки об’єктом пізнання є такий самий суб’єкт, як і суб’єкт інтелектуальної активності, або навіть більш складний, як, скажемо, соціальний організм. Активність такого об’єкта завжди багатогранна та полідетермінована, а тому побудувати завершену адекватну модель його цілісної активності практично не можливо. Це вірно і по відношенню до конкретної людини, історичних подій, культурної спадщини суспільства... Тому, в гуманітарному пізнанні, не ставиться мета осягнути об’єкт доконечно, оскільки, зрозуміло, що повністю пізнати його нереально. Вважається, що його достатньо лише зрозуміти – створивши індивідуальну модель значущих відносин основних елементів об’єкта - суб’єкта. Сучасний французький філософ Поль Рікер вбачає відмінність розуміння як способу духовного пізнання від пояснення за трьома критеріями: спостереженню фактів у природничих науках у науках про дух відповідає засвоєння зовнішніх знаків, які виражають внутрішнє життя психіки. Об’єктивному не заангажованому ставленню протистоїть інтропація як здатність до перенесення в чуже життя. А аналітичному дослідженню каузальних зв’язків ставиться у відповідність сприйняття та з’єднання значущих послідовностей [Рікер Поль Інтелектуальна автобіографія. – К. “Дух і літера”, 2002, 105с. - с.46-47]. В сукупності такі механізми пізнання створюють необхідні умови для здійснення інтерпретації однією людиною поведінки, думок та переживань іншої людини, що і визнається основним механізмом гуманітарного пізнання.

Таблиця 1.1.