Російський досвід викладання психології

Викладання психології в сучасній школі здійснюється в рамках додаткової освіти. Створено ряд підручників і навчальних посібників для учнів по цій навчальній дисципліні. Однак єдиної думки про те, як викладати її в школі поки не існує. Самим проблемним на сьогоднішній день є питання про те, у якій педагогічній парадигмі повинні вестися викладання психології в середній школі - у традиційній чи гуманістичній.

У традиційній концепції навчання викладач головною своєю задачею вважає передачу знань учням, а також формування в них умінь і навичок. Учитель передає учню знання в усній формі або пропонує навчальний текст, з якого можна одержати інформацію. Після того, як учень одержує визначений обсяг знань, учитель перевіряє якість його засвоєння. Головне при такому підході - контроль того, що учень засвоїв, і оцінка, Учитель психології в даній концептуальній схемі нічим не відрізняється від учителя будь-якого іншого предмета.

У цьому випадку структурування психологічного знання здійснюється відповідно до натурфілософської логіки пізнання, коли ціле членується на складові частини і вивчається по окремості. Наприклад, сьогодні розбирається тема «Відчуття, його властивості, функції». Завтра вивченню підлягає тема «Сприйняття», потім -«Мислення» і т.д. Образно говорячи, при такому підході вивчається «людина взагалі”, і в цієї «людини взагалі» є «відчуття взагалі», є «особистість узагалі», «діяльність узагалі» і т.д. Усе це розглядається не тільки по окремості, але і зовсім дистанційовано від самої особистості учня, який вивчає психологію.

У рамках гуманістичної концепції навчання групою російських авторів-експериментаторів (Ю.М. Забродін, М.У, Попова й ін.) розроблений інший підхід до викладання психології в школі. Він полягає в тому, що в шкільному курсі психологію варто вивчати як «психологію людини» у її конкретно історичних умовах, у її особистій історії, з усіма привхідними в цю історію чинниками. Для цього необхідно уявити людину як психологічну реальність, що, взаємодіє з іншими об'єктивними реальностями і розвивається через співробітництво з ними. Тобто феномен людини на уроках психології - це людина із психікою, власною системою відносин з конкретними людьми, предметами і явищами, з реальними конфліктами, позиціями, проявами особистої унікальності.

У цьому випадку при викладанні психології в школі, у першу чергу, необхідно враховувати фактор вікових психологічних особливостей.

Віковий фактор передбачає врахування і використання закономірностей розвитку особистості, а також соціально-психологічних особливостей груп вихованців, обумовлених їхнім віковим складом. Наприклад, мабуть практично неможливо , утримувати увагу й інтерес підліткової аудиторії до певного абстрактного теоретичного знання протягом трьох годин Тому при доборі змісту необхідно керуватися уявленнями про те, що найбільше мотивує людину в цьому віці. Важливо точно визначити, яке психологічне знання і як можна дати підлітку, щоб це знання не перевантажувало його, а працювало на його розвиток.

На основі цих теоретичних передумов була розроблена програма і методика викладання психології, що протягом ряду років пройшла апробацію на базі ряду середніх загальноосвітніх шкіл. Програма має гриф «Рекомендовано Міністерством загальної і професійної освіти» (1997) і стала фактично першою в Росії програмою з психології для школярів, розробленою спеціально з урахуванням віку учнів і шкільної специфіки.

Програма даного навчального курсу розроблена в контексті загальних ідей людинознавства. Об'єктом навчальної діяльності школяра при вивченні психології виступає психологічна реальність, тобто безпосередні прояви психіки в житті і діяльності самих учнів. Предметом - оволодіння різними способами дії з психологічною реальністю: міркування; психологічний аналіз; оволодіння психологічними поняттями; рішення психологічних задач; конструювання психологічної реальності, генерування образа цієї реальності і своїх уявлень про неї.

Вихідне методичне положення, що визначає підхід авторів програми, можна сформулювати як необхідність розглядати розвиток дитини при вивченні нею предмета «Психологія» не тільки як результат, але і як процеси розвитку її самосвідомості, самопізнання і самовдосконалення. При цьому акцент робиться на розвиток почуття власної гідності людини як суб'єкта. Істотним моментом тут стає не тільки відображення світу, але і відображення себе у світі, свого стану, свого ставлення до світу, своєї поведінки в сьогоденні й у майбутньому.

У якості філософсько-методологічних підвалин програми прослідковуються три проблеми – 1) людина і дійсність (розвиток сутнісних сил людини); - 2) людина і суспільство (розвиток відносин і концепцій моральності, цінностей, права, творчості), - 3) людина і культура (народження, розвиток і передача людського досвіду як цінності для іншого).

Головна мета курсу полягає в тому, щоб побудувати у свідомості підлітка більш-менш цілісне бачення світу і бачення людини, яка у цьому світі живе. Головна ідея - кожна людина живе і в Природі, і в Суспільстві, і поза природою, та суспільством існувати не може. Ця ідея реалізується в курсі через чотири значеннєвих лінії і п'ять базових психологічних категорій, що складають основний зміст Програми.

1-а лінія. Людина не єдина істота, що має психіку. Сфера психічного значно більш широка, чим сфера існування людських індивідів. Досить високий рівень психічного розвитку у тварин, комах. Початки розуму поширені у навколишній нас Природі (простий інтелект вищих тварин, орієнтовний рефлекс “Що таке?”. У той ж час існує якісна відмінність людини в порівнянні іншими носіями психіки.

2-я лінія. Кожна людина унікальна і, відповідно, усі люди різноманітні, У чому їхня відмінність один від одного? Насамперед, у них різні можливості. Ясно, що можливості кожного окремого суб'єкта обмежені. Це означає, що людина не точно відбиває світ і не точно діє в цьому світі, не точно уявляє наслідки свої дій. Тому, щоб правильно будувати свої відносини зі світом, у якому живеш, треба знати закони, за якими існують, розвиваються загальні й індивідуальні людські феномени.

3-я лінія. Людина увесь час розвивається. Людина є самим розвинутим носієм розуму на Землі, і в цьому сенсі вона є суб'єктом суспільно-історичного процесу. Це, зокрема, означає, що вона створює світ, у якому сама живе, і одночасно створює себе, яка живе в цьому світі. Створюючи світ, людина створює умови свого життя, свою соціальну й екологічну нішу створює себе як мислячу, прагнучу та діючу істоту.

4-я лінія. Людина не може жити поза людською культурою, поза освоєнням, примноженням, розвитком цієї культури. Більш конкретно це означає, що вона не може жити і розвиватися як людина поза суспільством поза контактами з іншими людьми.

Таким чином, у рамках цих чотирьох ліній вибудовується ціла серія концептуально важливих питань. Що таке людина? Що таке я сам? Як, чому і з чого складаються мої відносини зі світом природою, суспільством, культурою, іншими людьми? Як я можу зрозуміти, відчути самого себе? Як я можу керувати своєю поведінкою, своїм розвитком?

У розкриття логіки розгортання зазначених ліній пропонуються і теми, що складають зміст навчального курсу. Вони вивчаються як на теоретичних заняттях, так і через систему практичних занять. Програма курсу сконструйована так, що вивчати базові категорії її змісту («Ставлення», «Переживання", «Поведінка” «Розвиток», «Творчість») можна в будь-якому порядку. Важливо зберегти основні напрямки, поняття, процес, вичленувати проблематику віку. У всіх випадках навчальний матеріал вибудовується в такий спосіб: структура, функції, розвиток. Тобто що це таке; як це можна відчути, оцінити; як можна керувати цим процесом, явищем? Зміст предмета може бути представлений через розкриття п'яти базових категорій.

І. Ставлення

Що потрібно людині, щоб бути щасливим? Розуміння і любов. Умови розуміння іншої людини: уміння слухати; уміння бачити, уміння почувати, співпереживати. Уміння слухати: активне слухання, прийоми і засоби ефективного спілкування. Мова і мовлення, функції мови: сигніфікативна (позначення), узагальнення, комунікація. Три сторони комунікативної функції мови: інформаційна, виразна, волевиявлення. Допоміжні засоби - паралінгвістичні, невербальні засоби спілкування.

Основні установки ефективного спілкування - схвалення, емпатія, самосхвалення. Перешкоди спілкуванню або бар’єри. Поняття комунікативної культури. Закони спілкування. Трансакція. Прийоми спілкування. Позиції партнерів у контакті. Рольове і не рольове спілкування. Рівні спілкування. Основи конструктивного спілкування. Стилі спілкування. Роль спілкування у формуванні особистості. Особистість як суб'єкт спілкування. Якості особистості, що забезпечують успішність спілкування. Проблеми спілкування в системах: підліток - одноліток, підліток - учитель, підліток - батьки. Педагогічні проблеми спілкування.