15.2.2. Авітаміноз в1 (хвороба бері-бері)

Вітамін В₁ (тіамін, аневрин) – протиневритний фактор. Бері-бері належить до захворювань, які виникають внаслідок недостатнього надходження в організм або порушення утилізації вітаміну В₁. Для бері-бері характерна класична тріада: поліневрити, м’язова атрофія й ураження серцево-судинної системи. Захворювання найчастіше зустрічається в Південно-Східній Азії, серед населення, яке вживає в їжу шліфований рис, бідний на вітаміни групи В₁.

Розрізняють екзогенну і ендогенну форми захворювання.

Екзогенна форма бері-бері зустрічається серед населення, яке харчується шліфованим рисом, а також при незбалансованому харчуванні, при виключенні з раціону хліба із борошна грубого помолу (житній, сірий, пшеничний), бобів, крупи та інших продуктів.

Ендогенна форма виникає при порушенні всмоктування, засвоєння або підвищеному використанні вітаміну В₁ що відзначається внаслідок використання деяких антибіотиків і сульфаніламідів, впливу лужих розчинів, вживання продуктів, які містять тіаміназу. Спостерігається різке виснаження, набряки, серце розширене за рахунок правих відділів, збільшується гіпофіз, надниркова і щитоподібна залози. При мікроскопії виявляється жирова дистрофія міокарду, його серозний набряк, дегенеративні зміни в ЦНС із розпадом аксонів нервових волокон і їх мієлінових оболонок.

За клінічними проявами розрізняють три форми хвороби.

Гостра, або волога, форма проходить із набряками і ураженням серцево-судинної системи.

Перебіг сухої, або атрофічної, форми тривалий, причому провідним є ураження ЦНС із паралічами, парезами та атрофією м’язів (власне – нижніх кінцівок).

Найбільш важко і злоякісно перебігає дитяча форма бері-бері.

На початку захворювання з’являється слабкість, біль голови, втомлюваність, безсоння, задишка і порушення серцевого ритму. Потім виникає важкість і слабкість у ногах, втома під час ходіння, кульгання і судоми. Відзначаються парестезії і зменшення чутливості пальців ніг і стоп (так звані паперові підошви), навколо пупка і передпліччя. Під час пальпації відзначається різкий біль нервового стовбура, м’язів, їх тістоподібний характер. Розвиваються парези та паралічі з атрофією м’язів, спочатку нижніх кінцівок, а потім верхніх. Під час ходіння хворий на бері-бері спочатку наступає на пальці і зовнішній край стопи і лише потім на п’ятку; часто, в задавнених випадках, під час ходіння використовують милиці. При ураженні м ‘язів і нервових стовбурів рук характерним є звисання пальців на долоні, а кисті – на передпліччя.

При бері-бері розвивається картина кардіоміопатії: відзначається кардіомегалія з розширенням і гіпертрофією спочатку правих, а потім лівих відділів серця, тахікардія і збільшення хвилинного об’єму, зменшення діастолічного артеріального тиску. Прослуховуються систолічний і пресистолічний шуми і тони серця на великих судинах. На ЕКГ відзначаються скорочення інтервалу Р-Q і зменшення вольтажу зубця Т у стандартних відводах; набряк, зумовлений як обмінними порушеннями, так і серцевою недостатністю. Нерідко з’являються ознаки ураження шлунково-кишкового тракту (зменшення апетиту, печія, нудота, блювання, запори), розвивається кахексія. Відзначається порушення зору: зменшення гостроти, амбліопія, центральна скотома, звуження поля зору.

Розрізняють дві злоякісні форми бері-бері: блискавичну (кардинальну) форму і мозкову (коматозну) з геморагічним поліенцефалітом, які швидко закінчуються смертю хворого.

У дититни клінічні симптоми хвороби з ‘являються в перші місяці життя під час годування молоком матері, хворої на бері-бері. Розпізнати захворювання у дитини при відсутності ознак хвороби у матері складно. Частіше за все помічають анорексію і схуднення. Відзначається похолодіння кінцівок, важке дихання, осиплість голосу або афонія, приступоподібні болі, які заставляють дитину приймати вимушене положення. Далі приєднуються серцево-судинні розлади, властиві цьому захворюванню, хоча набряки, як правило, не встигають розвиватися. Інколи спостерігається руховий неспокій, ригідність тильних м’язів, м’язові спазми, параліч очного нерва, що закінчується настанням сонливості і коматозним станом.

В останній час для біохімічної діагностики бері-бері в незрозумілих випадках визначають вміст тіаміну в добовій сечі (у здорових повинен перевищувати 100 мг), тіаміндифосфату в еритроцитах, піровиноградної кислоти в плазмі крові (при захворюванні перевищує 0,01 г/л). Широко відомий тест зі введенням тіаміну, який викликає зникнення вказаних вище симптомів.

В основі патогенезу бері-бері лежать ферментативні порушення. Вітамін В₁ у вигляді тіаміндифосфату входить до складу ферментних форм. При дефіциті тіаміну виникає недостатність піруватдегідрогенази, кетоглутаратдегідрогенази, транскетолази, які беруть участь в окислювальному декарбоксилюванні піровиноградної кислоти, альфа-кетоглутарової кислоти, а транскаталаза бере участь в активації пентозного циклу. Порушення цих процесів призводять до неутворення макроергічних фосфатних сполук у вигляді АТФ, КФ та ін.

Добова потреба у вітаміні В₁ для дорослих становить 1,3-2,5 мг, дітей – 0,3-1,7 мг. Вітамін В₁ міститься в хлібі з борошна грубого помолу, свинині, молоці.

Лікування при гострих формах бері-бері повинно починатися із парентерального введення тіаміну по 30-50 мг в день протягом 2-3 тижнів із наступним зменшенням дози до 10-20 мг/доб парантерально або перорально. Для грудних дітей лікування починається з парентерального введення 10 мг препарату в той же термін, а згодом дозу зменшують до 5 мг/доб.

Специфічної терапії серцевої недостатності не існує, тому що серцеві глюкозиди не дають ефекту, а діуретична дія салуретиків (фуросемід, урегіт, тіазидові похідні) частіше за все знижена. Для збудження дихального центру використовують кордіамін або еуфілін внутрішньовенно або стрихнін у клізмі. Найбільш стійкими і такими, що повільно піддаються лікуванню, є нервові розлади.

Профілактика бері-бері полягає у використанні продуктів, багатих на тіамін. Особливо важливо, щоб вміст тіаміну в молоці матері становив 0,1-0,2 мг/л; при його зменшенні або клінічних ознаках гіповітамінозу необхідно призначати вітамін В₁.

15.2.3. Гіповітаміноз В₂

Вітамін В₂ (рибофлавін) – ростовий фактор. Дефіцит рибофлавіну в досліді на щурах призводив до затримки росту, випадіння волосся, захворювання очей із свербіжем та світлобоязню. Язик стає шершавим, пурпурно-червоним, у куточках рота з’являються мокнучі тріщини (ангулярний стоматит), кератоз, що виникає при гіповітамінозі В₂, переходить у дерматит. З’являються трофічні виразки, кровотеча із кишечнику з виразковим колітом, відзначаються слабкість, загальний занепад сил.

Добова потреба в вітаміні В₂ дорослих становить 1,5-3 мг, дітей – 0,4-2 мг. Вітамін В₂ міститься у всіх зелених рослинах, печінці, дріжджах, пшеничних зернах, молоці, курячих яйцях.

15.2.4. Авітаміноз РР

Вітамін РР (нікотинова кислота) – антипелагрічний фактор. При дефіциті вітаміну РР виникає пелагра (від італ. шерехата шкіра). Для цієї хвороби характерна така тріада:

• дерматит (пелагроїдні зміни шкіри);

• ураження травного тракту (діарея);

• порушення психіки (деменція).

Основні причини пелагри:

1. Елементарна недостатність вітаміну РР. У людей пелагра найчастіше зустрічається при однорідному харчуванні кукурудзою, шліфованим рисом, вареним горохом, сухарями та іншими продуктами з низьким вмістом триптофану, з якого синтезується нікотинова кислота. У дослідах близьке до людської пелагри захворювання «чорний язик» було знайдено у собак, мавп, поросят.

2. Порушення синтезу нікотинової кислоти в організмі людини і тварин. Виникнення ендогенного РР-гіповітамінозу пов’язують із такими факторами:

• дефіцитом фосфопіридоксалю, коли порушується обмін триптофану і гальмується синтез нікотинової кислоти;

• відсутністю субстратів загального ферменту, який каталізує синтез нікотинової кислоти.

Основне значення нікотинової кислоти для організму полягає в тому, що вона входить до складу аденіннуклеотидів, які необхідні у процесах переносу водню з субстрату на флавінові ферменти. При дефіциті вітаміну РР. гальмується перший етап в окисно-відновних процесах – утворення АТФ. Порушення процесів окисного фосфорилювання призводить до трофічного розладу організму. В результаті з’являються функціональні зрушення в нервовій системі, пелагроїдні зміни шкіри, ураження слизової оболонки травного тракту, виникає діарея.

Добова потреба дорослих у нікотиновій кислоті дорівнює 14-28 мг, дітей – 4-19 мг. Основним джерелом нікотинової кислоти є продукти тваринного походження (м’ясо домашньої птиці, телятина, яловичина, печінка, нирки), рисові висівки, пшеничні зародки.

15.2.5. Гіповітаміноз В₆

Вітамін В₆ – піридоксаль, піридоксин. Фосфопіридоксаль – коферментна форма вітаміну В₆. Дефіцит вітаміну В₆ призводить до зміни функції нервової системи (підвищена збудженість, епілепсія) і пелагроідними змінами шкіри через порушення синтезу нікотинової кислоти із триптофану і виникнення дефіциту мієліну.

Вітамін В₆ бере участь в обміні речовин у вигляді фосфоперидоксалю в таких процесах:

• переамінування, бо фосфопіридоксаль є активною групою трансаміназ;

• декарбоксилювання, тому що ця реакція відбувається лише за участі фосфопіридоксалю.

Внаслідок відсутності фосфопіридоксалю процеси переамінування і декарбоксилювання порушуються. Це призводить до зміни обміну багатьох амінокислот, наприклад глутамінової, триптофану, серину та ін.

Глутамінова кислота – результат переамінування в організмі інших амінокислот із α-кетоглутаровою кислотою. При декарбоксилюванні глютамінової кислоти утворюється γ-аміномасляна кислота, яка вкрай необхідна для життєдіяльності нервової системи. У випадку зменшення вмісту α-аміномасляної кислоти в мозковій тканині спостерігаються психічні розлади (маніакально-депресивний стан), виникають судоми. Дефіцит цієї кислоти можливий при гіповітамінозі В₆ внаслідок порушення декарбоксилювання глутамінової кислоти, а також утворення її в процесі переамінування.

В процесі переамінування γ-аміномасляної кислоти утворюється янтарний напівальдегід, який окиснюється в янтарну кислоту – субстрат лимоннокислого циклу. Глютамінова і γ-аміномасляна кислоти, янтарний напівальдегід – необхідні субстрати тканинного дихання мозку. Вони сприяють окиснювальному фосфоритуванню у мітохондріях мозку. При дефіциті фосфоперидоксалю дихальний коефіцієнт знижується, зменшується потреба у кисні, пригнічується синтез амінокислот.

Перетворення триптофану в нікотинову кислоту відбувається за рахунок фосфоперидоксалю в процесі переамінування. Відсутність фосфопіридоксалю в активній групі трансаміназ призводить до порушення синтезу нікотинової кислоти і, як наслідок, до виникнення пелагри. Крім того, утворюються проміжні продукти: ксантуренова, оксіант-ранілова кислоти та ін. Остання заважає утворенню інсуліну і призводить до розвитку цукрового діабету, під час якого відзначається підвищене виділення ксантуренової кислоти з сечею. У зв’язку з цим вітамін В₆ також використовується для лікування цукрового діабету.

Встановлено, що оксіантранілова кислота сприяє виникненню раку сечового міхура у мишей. Накопичення оксіантранілової кислоти в організмі також пов’язане з порушенням синтезу нікотинової кислоти, що призводить до розвитку пелагри. При дефіциті вітаміну В₆ гальмується секреція ендокринних залоз (щитоподібна залоза, статева залоза), припиняється сперматогенез.

Добова потреба дорослих у вітаміні В₆ – 1,5-3 мг, дітей – 0,4-2 мг. Піридоксаль міститься в багатьох продуктах рослинного і тваринного походження (сухі дріжджі, пшеничні висівки, ячмінь, риба, горіхи, яловичина, яйця, молоко та ін.).

15.2.6. Гіповітаміноз В₁₂

Дефіцит вітаміну В₁₂ (ціанокобаламіну) виникає внаслідок недостатнього потрапляння в організм продуктів тваринного походження, які містять цей вітамін, та внаслідок порушення утворення фактора Кастла (продукується обкладовими клітинами шлунку) при захворюванні шлунка. При гітовітамінозі В₁₂ спостерігається анемія, яка характеризується різким зменшенням кількості еритроцитів у периферійній крові, мегалобластичним типом кровотворення, розвитком виразково-некротичних процесів у шлунково-кишковому тракті. За умов недостатньої кількості вітаміну В₁₂ накопичується метилмалонова і пропіонова кислоти – аденозилкобаламін (другий активний кофермент вітаміну В₁₂) каталізує реакцію перетворення метилмалоніл-КоА в сукциніл-КоА. Це супроводжується розвитком фунікулярного мієлозу – жирова дистрофія нервових клітин і деміелінізація нервових волокон у задніх і бокових стовпах спинного мозку, що проявляються атаксією, парестезіями, парезами і паралічами.

Вітамін В₁₂ бере участь у синтезі нуклеїнових кислот, у вуглеводному обміні. Він відновлює рибонуклеозиди до відповідних дезокси-рибонуклеотидів.

Добова потреба дорослих у вітаміні В₁₂ – 3 мг, дітей – 0,3-3 мг. Основним джерелом вітаміну В₁₂ є м’ясо та риба.

15.2.7. Гіповітаміноз В₉

При недостатній кількості вітаміну В₉ (птероілглутамінової, або фолієвої кислоти) в організмі курчат, а також мавп та інших тварин порушується утворення еритроцитів, виникає мегалоцитарна анемія. Розвиток мегалоцитарної анемії пояснюється тим, що синтез гемоглобіну при недостатній кількості фолієвої кислоти менш загальмований, ніж процес утворення еритроцитів. У зв’язку з цим у крові з’являються еритроцити з високим вмістом гемоглобіну. Внаслідок чого колірний показник стає вищим за одиницю. В крові з’являються мегалоцитарні форми еритроцитів. Одночасно при дефіциті фолієвої кислоти відзначається лейкопенія та тромбоцитопенія.

У наш час відомо, що фолієва кислота активує синтез нуклеїнових кислот. Вона сприяє відновленню холіну і метіоніну в організмі. Однак остаточно патогенез розладів, які виникають при недостатній кількості фолієвої кислоти, не виявлений.

Добова потреба у вітаміні В₉ дорослих – 0,2 мг, дітей – 0,04-0,2 мг, вагітних і годуючих матерів – 0,6 мг. Фолієва кислота міститься в печінці, нирках, зелених листках рослин.

15.2.8. Гіповітаміноз В₃

Вітамін В₃ – пантотенова кислота. Гіповітаміноз В₃ виникає внаслідок порушення всмоктування пантотенової кислоти в кишечнику при надмірному руйнуванні її протеолітичними ферментами. У людини дефіцит пантотенової кислоти виявляється своєрідним синдромом «печінням у стопах», апатією, парестезією в руках, порушенням секретної функції шлунка. Описані порушення, пов’язані з тим, що пантотенова кислота входить до складу ацетилкоензиму А, який здійснює реакцію ацетилювання в окисному перетворенні піровиноградної кислоти. При дефіциті пантотенової кислоти відбувається розпад білків, жирів та вуглеводів. Внаслідок зменшення анаболічних процесів виникають трофічні розлади.

Пантотенова кислота широко розповсюджена в природі, вона зна-ходиться у всіх тканинах як тваринного, так і рослинного походження: печінка, яйця, дріжджі, зелених листках рослин, а також багато її в матковому молоці бджіл (до 50 мг %).

Добова потреба вітаміну В₃ дорослої людини – близько 10 мг.

15.2.9. Гіповітаміноз Н

Вітамін Н (біотин) – антисеборейний фактор. При недостатності біотину у тварин і птахів (олені, курчата) мають місце порушення росту, нервово-трофічних процесів, ліпідного обміну. У людини відзначаються себорея, дерматит. Дефіцит біотину виникає внаслідок прийому з їжею великої кількості сирих яєць. Це пояснюється тим, що в сирому яйці міститься білок авідин, який міцно з’єднує біотин їжі і заважає його всмоктуванню.

В основі патогенезу біотинової недостатності лежить порушення жирового і вуглеводного обміну, утворення АТФ. Основними ланками цих порушень при дефіциті біотину є:

• зменшення активності ферменту карбоксилази ацил-КоА, що блокуює перехід малоніл-КоА в продукти його метаболізму, і, як наслідок, зменшення синтезу жирів;

• гальмування включення піровиноградної кислоти в цикл Кребса.

Вітамін Н міститься в багатьох продуктах, але найбільше його у печінці, нирках, молоці, яйцях, картоплі, шпинаті.