13.2.6. Покази і принципи жарознижуючої терапії.

Слід зазначити, що симптоматичне лікування гарячок має бути раціональним, логічним і обґрунтованим. Абсолютними показами для симптоматичного лікування гарячок на нинішній день вважають розвиток високих гарячок, тобто коли температура тіла дорослої людини перевищує 39⁰С, а у дітей віком від 6 міс. і до 3 років – вище 38⁰С, наявність у анамнезі судом, епілепсії, захворювань серця і легень, ниркові, метаболічні, водно-електролітні порушення, гострі неврологічні захворювання, сепсис, шок, вагітність, тощо.

Механізми дії антипірогенної терапії є достатньо різноманітними, що дозволяє клініцисту вибрати у кожному конкретному випадку найбільш адекватні засоби.

При застосуванні етіотропної терапії лікар позбавляє організм від дії первинних пірогенів і таким чином, переривається ланцюжок, що призводить до утворення вторинних пірогенів, а отже, гарячка зникає. Але часто цей принцип є недосяжним, тому найдієвішим є патогенетичний принцип лікування гарячок. В його основі лежить зниження «установочної точки» центру терморегуляції. Це досягається пригніченням утворення простагландинів групи Е за допомогою застосування інгібіторів циклооксигенази. До них належать ацетилсаліцилова кислота, індометацин, парацетамол та інші ненаркотичні анальгетики. Ще один шлях пригнічення утворення простагландинів Е – застосування інгібіторів фосфоліпази А_{2 .}

Добре відомим в клініці є антипірогенний ефект глюкокортикоїдів. Існує декілька механізмів їх жарознижуючої дії. Зокрема, глюкокортикоїди знижують реактивність ЦТ і тим самим, зменшують його чутливість до дії пірогенів, також вони інгібують простагландинсинтетазу, пригнічують лейкопоез і фагоцитоз, зменшують проникність судинної стінки. З іншого боку, численні побічні ефекти застосування глюкокортикоїдів зумовлюють їх використання в якості антипірогенів тільки у терапії найважчих недуг.

Досить часто в практичній медицині застосовують симптоматичне лікування гарячок, що полягає у збільшенні тепловіддачі внаслідок застосування, знову ж таки, ненаркотичних анальгетиків, або за допомогою прохолодних компресів, обтирань, тощо. Використовують також засоби, що викликають обмеження теплопродукції. Таку дію мають рослинні алкалоїди, зокрема хіни. Ці засоби пригнічують окисно-відновні процеси у тканинах і, тим самим, зменшують утворення тепла. Зменшують теплопродукцію і водночас збільшують тепловіддачу такі препарати як барбітурати, великі дози етанолу, аміназин. Їх необережне застосування може викликати навіть розвиток гіпотермії.

13.2.7. Поняття про піротерапію

Піротерапією називають метод лікування за допомогою штучного підвищення температури тіла. Цей метод лікування відомий досить давно і часто він використовується в комплексі з іншими методами лікування.

Методи піротерапії поділяються на загальні та місцеві. Загальна піротерапія проводиться за допомогою пірогенних препаратів (пірогенал, пірексаль, піромен), які стимулюють утворення вторинних пірогенів. Останнім часом в клініці починають застосовувати ІЛ-1, ефективність якого є високою, а побічна дія практично відсутня.

Місцева піротерапія проводиться в комплексі з іншими методами лікування і базується на локальному зігріванню організму. Вона охоплює широкий перелік засобів, починаючи від народних (компреси) і закінчуючи препаратами, що роз’єднують процеси окислення та фосфорилювання, стимулюючи тим самим специфічні та неспецифічні механізми реактивності.

Піротерапія застосовується:

• для підвищення специфічної та неспецифічної резистентності організму;

• для посилення репаративних процесів після травм, опіків, операцій;

• для розсмоктування патологічних зростів (спайок), карбів (рубців);

• для підвищення неспецифічної реактивності при лікуванні деяких інфекційних та венеричних захворювань (кістково-суглобовий туберкульоз, гонорея, пізні стадії сифілісу);

• для лікування онкологічних захворювань.

Ефективність піротерапії пов’язана з розширенням судин, покращанням трофіки тканин, посиленням процесів лейкогенезу та антитілоутворення, збільшенням проникності гістогематичних бар’єрів, що дозволяє потрапити лікувальним препаратам у забар’єрні органи (наприклад, у головний мозок при сифілісі). При онкологічних захворюванях гарячка підвищує чутливість пухлин до хіміо- та променевої терапії.