20.5. Гастрити

Гастрит – запалення слизової оболонки шлунка.

Розрізняють гострий і хронічний гастрити. Причинами виникнення гострого гастриту найчастіше є екзогенні фактори:

• аліментарний фактор (прийом недоброякісної, гострої, гарячої чи занадто холодної їжі, міцних алкогольних напоїв);

• дія деяких лікарських засобів (саліцилати, атофан, бутадіон та ін.);

• алергічна реакція на деякі харчові продукти (яйця, риба);

• інфекційні захворювання (грип, кір, скарлатина).

Крім перелічених факторів, для розвитку хронічного гастриту мають значення гормональні порушення, хронічні септичні осередки, хронічні інфекції, порушення обміну речовин та ін.

Провідну роль у патогенезі гастритів відіграють порушення нервових і гуморально-гормональних механізмів, що регулюють травлення, а також безпосереднє ураження слизової оболонки і залозистого апарату шлунка.

Основні клінічні ознаки. Гострий гастрит: запальний процес розвивається через 2-3 год. після того, як подразник потрапить у шлунок, і проявляється втратою апетиту, неприємним присмаком у роті, нудотою, блідістю, прискоренням пульсу, болем у епігастральній ділянці.

Хронічний гастрит (рис. XX, XXI) нерідко має безсимптомний перебіг. Основний синдром: шлункова і кишкова диспепсії, закрепи, відчуття тиску в надчеревній ділянці після прийому їжі, відрижка повітрям, зригування їжею, нудота, рідко блювота, анорексія, можливе зменшення маси тіла, метеоризм, гіпотонія, анемія.

Загальні принципи фармакотерапії. Гострий гастрит: дієтотерапія, постільний режим, в’яжучі й антацидні лікарські засоби, спазмолітики.

Хронічний гастрит: комплексна, диференційована, тривала терапія. Провідне значення має лікувальне харчування, з урахуванням секреторної функції шлунка. Застосовують препарати шлункового соку (при гастритах із недостатньою секрецією) і препарати, що знижують секрецію шлунка (при гастритах із підвищеною кислотністю), теплові процедури, спазмолітичні та холінолітичні засоби.

20.6. Панкреатит

Панкреатит – запалення підшлункової залози, часто перебігає гостро і супроводжується розвитком панкреатичного шоку, небезпечного для життя.

В етіології панкреатиту істотного значення надають зловживанню алкоголем, що супроводжується переїданням, вживанням значної кількості жирної їжі, жовчним каменям і поліпам протоки підшлункової залози, холициститам та ін.

Основною ланкою патогенезу панкреатиту є передчасна активація ферментів (трипсину, калікреїну, еластази, фосфоліпази А) безпосередньо в протоках і клітинах залози, що відбувається під дією ентерокінази, жовчі та при ушкодженні панкреопитів. Найчастіше хвороба починається бурхливо, інтенсивними болями у верхній частині живота, може призвести до шоку і колапсу.

Болі локалізуються в надчеревній ділянці і навколо пупка, іррадіюють вліво, а нерідко і вправо (оперізуючий біль). Підчас розвитку шоку обличчя хворого стає попелясто-сірим, пульс – ниткоподібним. Виникнення шоку пов’язане з поширенням запального процесу підшлункової залози і зтисненням нею черевного сплетіння. Під час приступу спостерігається здуття живота, нудота, блювота, але черевні м ‘язи при цьому напружені мало.

Профілактика: боротьба з ожирінням, переїданням, зловживанням спиртними напоями, своєчасне лікування холециститів, жовчо-кам’яної хвороби та захворювань шлунково-кишкового тракту.

Лікування запального процесу здійснюють антибіотиками. Обов’язковим є голодування протягом 2-4 днів, після чого призначають дієту, багату на вуглеводи (цукор, білі сухарі, рис, протерті овочі, фруктові соки, сир, нежирне молоко). Повністю вилучають з раціону жири і тваринні білки. Для підтримки нормального рівня кальцію внутрішньовенно вводять глюконат кальцію. Протишокові заходи - стероїдні гормони, інгібітори протеаз призначають у найважчих випадках.

Хронічний панкреатит найчастіше розвивається в результаті запального процесу в жовчних шляхах. Серед причин хронічного панкреатиту на першому місці знаходяться холецистити, холецистохолангіти, холангіти, цироз печінки та гепатити. Особливе значення у виникненні хронічного панкреатиту має переїдання, хронічний алкоголізм, венозний застій, зумовлений патологією печінки, численні гострі інфекції (черевний тиф, скарлатина, ангіна та ін.), а також туберкульоз, малярія, сифіліс і отруєння свинцем, кобальтом, ртуттю, фосфором, миш’яком та ін.

Захворювання має періодичні загострення. Хворі найчастіше скаржаться на біль у лівому верхньому квадраті живота, рідше в надчеревній ділянці ліворуч, який іррадіює в ліве підребер’я, спину і посилюється ввечері; іноді біль симулює стенокардію. Можуть з’являтися зони підвищеної шкірної чутливості в ділянці 8-10 сегмента ліворуч – зони Геда-Захар’їна.

Другий важливий синдром хронічного панкреатиту: диспептичні явища, порушення апетиту, спрага, нудота, відраза до їжі, особливо до жирної та смаженої, метеоризм, проноси, схуднення, стеаторея, гіперглікемія, глюкозурія, гіпорегенераторна анемія, лейкоцитоз, прискорення ШОЕ.

Біохімічні тести в діагностиці хронічного панкреатиту такі:

• зменшення ферментів – трипсину, амілази, ліпази;

• зменшення об’єму секреції – низька карбонатна лужність;

• зниження функціональної активності підшлункової залози.

Лікування в період загострення проводиться в умовах стаціонару. Рекомендується підшкірне введення фізіологічного розчину (0,5-1 л), переливання крові або плазми, дієтичний стіл № 5, вітаміни, наркотичні анальгетики, стероїди. Загострення запального процесу є підставою для призначення антибіотиків. Доцільне призначення ліпотропних речовин – ліпокаїну, метіоніну.

При неефективному консервативному лікуванні проводять хірургічне втручання – розтин капсули, резекцію хвостової частини або голівки залози.