Контрольні питання

1. Назвіть основні види ушкодження клітин.

2. Причини ушкодження клітин; роль лікарських препаратів як ушкоджувальних факторів.

3. Основні механізми ушкодження клітин.

4. Назвіть найбільш типові прояви клітинного пошкодження.

5. Захисно-компенсаторні реакції, що включаються при клітинному пошкодженні.

Глава 8. Старіння

Феномен старіння цікавив людей здавна. Легенди та міфи про довголіття і безсмертя супроводжували людство впродовж усієї історії. Існує думка, що наука про старість бере свій початок ще з часів виникнення медицини. Так, у працях Гіппократа знаходимо перші описи ознак старіння і хвороб у людей старшого віку. На думку вченого патологія в старечому віці здебільшого розвивається у флегматиків. Для холериків, навпаки, старечий вік є найздоровішим періодом життя. Школа Гіппократа вперше розмежувала хронологічний вік людини на дитинство (до 14 років), зрілість (від 15 до 42 років), старість (від 43 до 63 років) та довголіття (від 64 і старше).

Давньоримський лікар та вчений Гален вивчав старіння і старість, виходячи із прийнятої медичної концепції про суть життя як рівновагу між теплом, холодом, вологістю та сухістю. Гален ввів поняття “дискразії” – як феномена старості, що проявляється у втраті тепла і вологості тканини та збільшенні сухості людського тіла. Важкі наслідки, на його думку, тягне за собою припинення рухливого способу життя у старшому віці. Гален вперше звернув увагу на самотність як одну із основних причин старіння. Він рекомендував людям старшого віку жити у колі своєї родини (Вервега Б.М., Никитюк Г.П., 2009).

В епоху середньовіччя лікарі Салернської медичної школи вважали, що лікарське мистецтво не здатне продовжити життя людини за межі біологічної норми, проте може зробити все можливе, щоб досягнути цієї життєвої межі. На їхню думку довголіття залежить від того, як жила людина: який спосіб життя вела, який настрій мала, чи чергувала працю з відпочинком.

З іменем англійського філософа і вченого Ф. Бекона (XVI ст.) тісно пов’язаний новий напрямок у розвитку геронтології як науки. У своїй фундаментальній класифікації Ф. Бекон поділив науки на дві групи: про природу і про людину. Він спеціально виділив науку про збільшення тривалості людського життя. На думку вченого на перебіг старіння мають безпосередній вплив шкідливі звички.

У XIX ст. клінічні спостереження стають основою вчення про старість в Німеччині, Англії, Франції. У Нью-Йорку в 1912 р. було створено перше наукове товариство під керівництвом І. Нашера, на думку якого старість є хворобою, перед якою медицина безсила.

Світове значення російська геронтологічна школа отримала після відомих досліджень І.І. Мечникова, якими він підтвердив гіпотезу про передчасне старіння людини, а також ввів термін “геронтологія”. Провідну роль в механізмах старіння вчений відводив порушенням міжклітинних взаємодій і гетерохронності старіння різних тканинних елементів.

Його ідею – значення автоінтоксикаційних процесів в механізмах старіння, засновану на принципах імунологічної реактивності та дослідження впливу дії різних цитотоксичних сироваток на організм під час старіння продовжив основоположник радянської геронтології О.О. Богомолець.

Геронтологія – (з грец. мови gerontos – людина похилого віку і logos - наука) – це наука про старість і старіння; вчення, що вивчає процеси старіння із загальнобіологічних позицій, а також досліджує суть старості та її вплив на людину і суспільство.

Відповідно до класифікації Всесвітньої організації охорони здоров’я до літнього віку відносять населення віком від 60 до 74 років, до старечого – від 75 до 89 років, а до довгожителів – 90 років і більше.

Слід розрізняти поняття “старість” і “старіння”.

Cтарість є неминучим заключним етапом вікового індивідуального розвитку організму.

Старіння – це біологічний руйнівний процес, що призводить до зниження фізіологічних функцій організму, обмеження адаптаційних можливостей, розвитку вікової патології та збільшення вірогідності смерті.