11.2. Гіпербіотичні процеси

11.2.1. Гіпертрофія та гіперплазія

Гіпертрофія – збільшення об’єму клітини, гіперплазія – збільшення кількості клітин.

Гіпертрофія може бути справжньою або несправжньою.

Справжня гіпертрофія – це пропорційне збільшення паренхіми та інших тканин органа. При цьому об’єм органа збільшується, а його функціональна здатність у фізіологічних умовах зростає.

Несправжня гіпертрофія спостерігається при збільшенні об’єму органа не за рахунок паренхіми, а внаслідок розростання інших тканин, частіше за все сполучнотканинної строми органа. Кількість паренхіматозних клітин не збільшується, а часто може й зменшуватися. При цьому функціональна здатність органа знижується.

Гіпертрофія буває фізіологічною і патологічною.

Фізіологічна гіпертрофія розвивається у фізіологічних умовах. Прикладом справжньої фізіологічної гіпертрофії є збільшення маси скелетної м’язової тканини при фізичній роботі, гіпертрофія матки при вагітності та збільшення молочної залози в період лактації.

Патологічна гіпертрофія виникає в патологічних умовах. У залежності від причини розрізняють такі види гіпертрофії.

Робоча гіпертрофія розвивається внаслідок збільшення функціонального навантаження. Ці процеси можуть бути як фізіологічними (у спортсменів), так і патологічними – вади клапанів серця, артеріальна гіпертензія, звуження пілоричної частини шлунка, випадіння функції одного з парних органів. В останньому випадку гіпертрофію (гіперплазію) називають замісною, або вікарною.

Регенераційна гіпертрофія спостерігається при посиленому розмноженні або збільшенні клітин частини органа, яка залишається після його пошкодження (гіперплазія печінки або підшлункової залози після видалення частини органа, утворення кісткової мозолі при переломах кістки, надмірна грануляція при туберкульозі чи сифілісі).

Кореляційна гіпертрофія з’являється в системі органів, що мають кореляційні та регуляторні взаємозв’язки (гіпертрофія кори надниркової залози) підвищеного вироблення передньою часткою гіпофіза кортикотропіну, збільшення гіпофізу після видалення щитовидної залози.

11.2.2. Регенерація

Регенерацією називається процес відновлення зруйнованих або втрачених тканин і органів.

Регенерація буває фізіологічною і патологічною.

Фізіологічна регенерація – це процес постійного відновлення клітин багатоклітинного організму. Особливо інтенсивно ці процеси проходять для клітин крові та епідермальних структур (епідерміс, волосся, нігті).

Патологічна регенерація – це процес відродження органів і тканин після їх пошкодження.

Регенерувати можуть клітини усіх чотирьох видів тканини.

Регенерація сполучної тканини. Вираженою регенеративною здатністю володіють пориста сполучнотканинна і кісткова тканини. Процес регенерації кісткової тканини має велике значення при загоєнні переломів кісток. Добре регенерують сухожилля, фасції, значно слабше регенераторні процеси виражені в хрящовій тканині. Жирова тканина має доволі слабку регенеративну здатність.

Регенерація епітеліальної тканини. Епітеліальні тканини мають також доволі виражену регенеративну здатність (багатошаровий плоский епітелій шкіри, рогова оболонка ока). Регенерація епідермісу має дуже велике значення в процесах загоєння ран. Епітелій слизових оболонок також має значну регенеративну здатність. Добре відоме швидке загоєння ран порожнини рота, губ, порожнини носа та ін. Залозистий епітелій регенерує по-різному. Регенеративні процеси можливі також у паренхімі печінки, нирок, слинних залоз, підшлункової залози.

Регенерація м’язової тканини. М’язова тканина регенерує значно слабше, ніж сполучнотканинна та епітелій. Регенерація м’язових волокон скелетної мускулатури відбувається шляхом амітотичного поділу клітин, що межують із пошкодженою ділянкою. При цьому на кінцях пошкоджених м’язів виникають особливі колбоподібні вип’ячування. З’являючись із двох кінців пошкодженого м’яза, вип’ячування зливаються, а у пошкоджених м’язових волокнах відновлюється поперечна посмугованість. Регенерація гладкої мускулатури виражена відносно слабко. Вона може відбуватися внаслідок мітотичного поділу гладком’язових клітин.

Регенерація нервової тканини. Нервові клітини (периферичної і вегетативної нервової системи, рухові та чутливі нейрони спинного мозку та ін.) регенерують повільно. Аксони нервових клітин мають регенеративну здатність. Регенерація аксонів нервових клітин головного мозку (кори, підкоркових вузлів) відбувається вельми повільно або зовсім відсутня. У регенеруючій тканині утворюються речовини, які стимулюють розмноження її клітин: продукти пошкодженої тканини, протеази, поліпептидази. Встановлено стимулюючу дію продуктів розпаду лейкоцитів – трефонів.

Поряд зі стимуляторами регенерації був відкритий інший механізм регуляції тканинного росту, що базується на пригніченні розмноження клітин. Виявилося, що клітини, які знаходяться в мітозі, виробляють речовини (кейлони), які гальмують вступ у мітоз інших клітин цієї тканини. При загибелі тканини концентрація кейлонів знижується і починається регенерація. Проте в міру відновлення тканини кількість кейлонів збільшується і регенерація завершується.

Встановлено, що для активації кейлонів необхідний адреналін. Це свідчить про те, що центральна нервова регуляція регенераторного процесу накладається на її тканинний рівень.

Важливу роль у процесі регенерації відіграє нервова трофіка, яка в деяких випадках визначає якісну характеристику регенерацїї. Денервація викликає розвиток довготривалого незагоювання виразок на шкірі та слизовій оболонці. Нормальний процес регенерацїї забезпечується фізіологічним співвідношенням гормонів: після видалення гіпофіза, щитовидної залози, а також після кастрації та під впливом глюкокортикоїдів регенерація знижується. Мінералокортикоїди сприяють регенерацїї. На регенерацію впливають: температура тіла, надходження в організм амінокислот, вітамінів.