1.2.4. Реанімація

Реанімація, або оживлення організму, включає в себе низку заходів, які спрямовані перш за все на відновлення кровообігу і дихання: масаж серця – закритий непрямий чи відкритий на операційному столі, штучна вентиляція легень, дефібриляція серця. Остання вимагає відповідної апаратури й може бути проведена лише в спеціальних умовах.

Якщо розвивається фібриляція серця, коли внаслідок хаотичного асинхронного скорочення м’язових груп повноцінна систола неможлива, застосовують електричну дефібриляцію: на серце (оголене або через грудну клітку) подається струм до 6 000 В тривалістю до 10 с. Такий поодинокий розряд (інколи повторний, але не більше чотирьох) усуває фібриляцію і сприяє відновленню кровообігу.

Ці заходи в кінцевому результаті переслідують одну мету – відновити функцію кори великого мозку. При цьому першочергове значення має діяльність дихального центру. Саме він є «водієм» мозкових ритмів, і від нього йдуть імпульси, здатні вплинути на появу електричної активності кори та підкоркових центрів, у тому числі й судинорухового. Відновлення самостійного дихання сприяє відновленню кровообігу.

Реанімаційні заходив обов’язковому порядку супроводжуються застосуванням лікарських засобів, що забезпечують негайне відновлення функцій дихального, судинного центрів головного мозку (глюкокортикоіди, адреналін, антигіпоксанти, препарати, що відновлюють колатеральний, мозковий і серцевий кровообіг, вентиляцію легень).

1.3. Вчення про загальну етіологію і патогенез

Етіологія – вчення про причини та умови виникнення захворювання. Причиною хвороби слід вважати чинник, без якого вона не може виникнути ні за яких умов. Так, при відсутності мікроорганізмів не можуть розвинутися „відповідні” кожному з них інфекційні хвороби, які б важкі не були оточуючі умови.

1.3.1. Роль причин і умов у виникненні хвороби

Уявлення про причинність у патології опирається на основні положення матеріалістичної діалектики:

1. Усі явища в природі мають свою причину.

2. Причина матеріальна, вона існує поза нами і незалежно від нас.

3. Причина хвороби взаємодіє з організмом, тобто, змінюючи його, вона змінюється і сама.

4. Причинний фактор надає основні специфічні риси хворобі (клінічні прояви вірусного гепатиту суттєво відрізняються від клінічних проявів стенокардії, пневмонії).

5. Причина діє за певних умов, які можуть вплинути на кінцевий результат. Причинний фактор незамінний, тобто не може бути замінений сукупністю несприятливих умов. Причина діє безпосередньо на організм, зумовлюючи той чи інший наслідок.

Класифікація етіологічних факторів

Виділяють зовнішні (фізичні, хімічні, біологічні, соціальні, психогенні хвороботворні чинники) і внутрішні (спадковість, конституція, вік, стать, реактивність організму) етіологічні фактори.

На відміну від причини, абсолютно необхідної для виникнення хвороб або патологічних процесів, умови, при яких розвивається хвороба або патологічний процес, мають відносне значення. Умови виникнення хвороби – це такі фактори, обставини або їх комплекс, які діють на організм. Самі по собі викликати захворювання не можуть, але вони впливають на його виникнення і перебіг, ослаблюючи, посилюючи чи модифікуючи дію етіологічного фактора. Самі по собі ці умови мають інколи випадковий характер і не визначають специфічності патологічного процесу.

Різні умови можуть або сприяти реалізації причини хвороби, або перешкоджати її розвитку.

Умови, що сприяють розвитку захворювання, посилюючи дію етіологічного фактору (фактори ризику):

Внутрішні умови: спадкова схильність, патологічна конституція, ранній дитячий вік, старечий вік, стать, тип вищої нервової діяльності, низька активність імунітету, перенесені захворювання. Внутрішні умови можуть формуватися в дитячому, зрілому віці (наприклад, зниження стійкості організму після перенесеного кору, пневмонії, дифтерії), діяти на організм плоду під час внутріутробного періоду (алкоголізм, куріння, наркоманія у матері під час вагітності), а також мати спадковий характер (наприклад, схильність до психічних захворювань, гіпертонічної хвороби, цукрового діабету, подагри та ін.).

Зовнішні умови: екологічні чинники (наприклад, забруднене повітря, вода); кількісно і якісно неповноцінне харчування; порушення співвідношення праці і відпочинку; соціальні чинники (наприклад, часті конфліктні ситуації), поганий догляд за хворим (у разі захворювання), фізичні чинники.

Умови, що перешкоджають розвитку захворювання, послаблюючи дію етіологічного фактору:

Внутрішні умови: спадкові, конституційні, расові чинники можуть перешкоджати виникненню деяких інфекцій. Іноді умови можуть повністю нейтралізувати дію причини (наприклад, наявність природного або набутого імунітету до тих або інших збудників інфекційних хвороб), вік, стать, конституція.

Зовнішні умови: раціональне харчування перешкоджає розвитку ряду хвороб шлунково-кишкового тракту, правильна організація режиму робочого дня запобігає перевтомі, заняття фізкультурою, хороший догляд за хворим (у разі захворювання).