5.3.6. Сповільнені алергічні реакції (гіперчутливість IV типу)

До алергічних реакцій сповільненого типу належать реакції, опосередковані не гуморальними факторами антитілами, а клітинними, у першу чергу Т-лімфоцитами (субпопуляціями кілерів) і медіаторами гіперчутливості сповільненого типу (ГСТ).

Клітинні реакції сповільненого типу існують в організмі, насамперед для імунологічного нагляду за антигенним складом організму й елімінації мутантних клонів соматичних клітин власного організму. Тому такі реакції спостерігаються при автоалергічних захворюваннях, відторгненні гомотрансплантатів.

Імунологічна стадія.

Відбувається сенсибілізація організму, в основі якої лежить антигензалежне диференціювання Т-лімфоцитів, а саме: Т-хелперів (Т-ефекторів реакцій гіперчутливості сповільненого типу) і цитотоксичних Т-лімфоцитів (Т-кілерів). Ці сенсибілізовані Т-лімфоцити циркулюють у внутрішньому середовищі організму, виконуючи наглядову функцію. Частина лімфоцитів знаходиться в організмі протягом багатьох років, зберігаючи пам’ять про антиген.

Повторний контакт імунокомпетентних клітин з алергеном зумовлює бласттрансформацію, проліферацію і дозрівання великої кількості різних Т-лімфоцитів, але переважно Т-кілерів. Саме вони спільно з фагоцитами знаходять і руйнують чужерідну антигенну структуру, безпосередньо діючи на неї.

Сенсибілізовані Т-лімфоцити, після взаємодії з антигеном, мають безпосередню цитотоксичну активність на клітини-мішені або їх цитотоксичний ефект опосередковується за допомогою цитокінів. Якщо антиген є компонентом якоїсь клітини, то до цієї клітини прикріплюються Т-кілери, що виділяють перфорин, який, подібно до компонентів комплементу, занурюється в мембрану клітини або бактерії і полімеризується, утворюючи в мембрані наскрізні канали, що призводить до швидкої загибелі клітини-мішені.

Патохімічна стадія.

При контакті з антигеном Т-лімфоцити виробляють лімфокіни, які є біологічно активними речовинами. За допомогою лімфокінів Т-лімфоцити керують функцією інших лейкоцитів. Лімфокіни бувають стимулюючими й гальмівними. Залежно від того, на які клітини вони діють, виділяють п’ять груп лімфокінів:

1. Лімфокіни, які впливають на макрофаги:

− фактор інгібування міграції макрофагів → пригнічує міграцію макрофагів у тканини, що призводить до нагромадження їх в осередку реакції;

− фактор агрегації макрофагів;

− фактор хемотаксису макрофагів → спричинює міграцію циркулюючих і тканинних мононуклеарних фагоцитів у тканини (до місця T-клітинної активації);

− фактор резистентності макрофагів;

− фактор шкірної реактивності, що індукує при внутрішкірному введенні еритемну реакцію, може приймати участь у створенні умов для залучення моноцитів з кровотоку.

2. Лімфокіни, які впливають на лімфоцити:

− фактор бласттрансформації → зумовлює трансформацію інших лімфоцитів, активуючи при цьому синтез нуклеїнових кислот;

− фактор допомоги (фактор хелперів) → сприяє залученню в імунну відповідь В- і Т-лімфоцитів інших субпопуляцій;

− фактор супресії → гальмує імунну відповідь або запобігає їй;

− фактор переносу (Лоуренса) → його виділяють з лімфоцитів сенсибілізованого антигеном організму. Після введення його в несенсибілізований організм з’являються лімфоцити, здатні специфічно реагувати з антигеном. Фактор переносу може набути широкого застосування при лікуванні імунодефіцитних захворювань.

3. Лімфокіни, які впливають на гранулоцити:

− хемотаксичний фактор → зумовлює еміграцію лейкоцитів;

− фактор інгібіції → пригнічує еміграцію лейкоцитів, що, як і при дії МІФ, може сприяти накопиченню лейкоцитів в осередку реакції.

4. Лімфокіни, які впливають на клітинні культури:

− інтерферон – пригнічує синтез нуклеїнових кислот і захищає клітину від вірусних інфекцій;

− фактор, який пригнічує проліферацію клітин культури тканин та ін.

5. Лімфокіни, що діють у цілісному організмі:

− фактори, що спричиняють шкірну реакцію і сприяють підвищенню проникності стінки судин, проникненню лейкоцитів у тканину, розвитку набряку.

Під впливом лімфокінів навколо антигену протягом кількох годин накопичуються лейкоцити – макрофаги, лімфоцити, гранулоцити, змінюється проникність стінки судин і розвивається запальний процес. В імунокомпетентній тканині (лімфовузли, селезінка та ін.) спостерігається бласттрансформація, активація синтезу антитіл і утворення Т-лімфоцитів. З факторів, які утворюються лімфоцитами, виділяють групу інтерлейкінів (Іл-1, Іл-2, Іл-3, Іл-4, Іл-5, Іл-6).

Патофізіологічна стадія.

Залежить від природи етіологічного фактору і тканини, де розвивається патологічний процес (шкіра, суглоби, внутрішні органи). У вогнищі алергічного запалення нагромаджуються переважно мононуклеарні клітини: лімфоцити, моноцити, макрофаги. Розвивається порушення мікроциркуляції у вогнищі пошкодження (під впливом медіаторів білкової природи – кінінів, гідролітичних ферментів).

Пошкодження клітин і тканин відбувається внаслідок:

1) прямої цитотоксичної дії сенсибілізованих Т-лімфоцитів на клітини-мішені, які набули автоалергенних властивостей;

2) цитотоксичної дії лімфокінів: лімфоцитотоксинами, цитотоксичним фактором;

3) цитотоксичної дії макрофагів – фагоцитоз (стимульований лімфокінами) чужорідних і власних змінених клітин з виділенням лізосомальних ферментів та інших цитотоксичних речовин (оксидантів, оксиду азоту), що пошкоджують тканинні структури.

Клінічно описані вище зміни проявляються по-різному. Здебільшого реакції маніфестують як інфекційно-алергічні (туберкулінова, бруцелінова, сальмонельозна), у вигляді дифузного гломерулонефриту (інфекційно-алергічного генезу), контактних алергій – дерматиту, кон’юнктивіту; реакції відторгнення трансплантату; автоімунних хвороб. Алергічні реакції сповільненого типу спостерігаються також при сифілісі, мікотичних, паразитарних захворюваннях, вірусних інфекціях.

Туберкулінова реакція. Класичним прикладом гіперчутливості сповільненого типу є туберкулінова реакція. У місці введення туберкуліну ознаки реакції з’являються тільки через кілька годин. Максимуму виразності реакція досягає через 48-72 год. Розвивається запалення, що супроводжується інфільтрацією тканини лейкоцитами, набряком і гіперемією. Можливий некроз тканин.

Алергічні реакції сповільненого типу спостерігаються також при сифілісі, грибкових, паразитарних захворюваннях, вірусних інфекціях. Реакції сповільненого типу можуть бути викликані хімічними речовинами. Якщо контакт із хімікатом відбувається через шкіру, розвивається контактний дерматит. Контактний дерматит спостерігається при дії речовин, що містяться у фарбах, милах, смолах дерев, лаках, гумі, металах, а також у злаках, бур’янах, насінні бавовнику й інших рослин.

При алергії сповільненого типу можуть вироблятися також гуморальні антитіла, оскільки імунологічна відповідь проти більшості антигенів йде обома шляхами одночасно – через В- і Т-лімфоцити. При туберкульозі, наприклад, виробляються гуморальні антитіла, рівень яких може мати діагностичне значення.

При цих захворюваннях відбуваються процеси, пов’язані зі скасуванням імунологічної толерантності (автоімунні хвороби, імунодефіцити).

Експериментальне моделювання.

Алергічні реакції IV типу моделюють шляхом: 1) введення тваринам вбитих вакцин або антигенних екстрактів бактерійних клітин разом з ад’ювантом Фрейнда; 2) введення внутрішкірно мінімальних доз антигену.