5.3.4. Цитотоксичні алергічні реакції (гіперчутливість iі типу)

Причиною найчастіше є хімічні речовини з порівняно невеликою молекулярною масою (у тому числі лікарські засоби, що містять золото, цинк, нікель, мідь, а також сульфаніламіди, антибіотики і гіпотензивні засоби) повторно фіксовані (адсорбовані) на клітинних мембранах; гідролітичні ферменти, що в надлишку накопичуються в міжклітинній рідині (наприклад, ферменти лізосом клітин або мікроорганізмів при їх масовому руйнуванні), а також активні форми кисню, вільні радикали, перекиси органічних і неорганічних речовин. Вказані агенти змінюють антигенний профіль окремих клітин і неклітинних структур. В результаті утворюються змінені білкові компоненти клітинної мембрани (клітин крові, нирок, печінки, серця, мозку, селезінки, ендокринних залоз і ін.) та змінені неклітинні антигенні структури (наприклад, печінки, мієліну, базальної мембрани клубочків нирок, колагену і ін.).

Гіперчутливість II типу називають цитотоксичними реакціями пошкодження тканин тому, що до антигенів клітин утворюються антитіла, які з’єднуються з клітинами і викликають їх пошкодження або навіть лізис.

Імунологічна стадія.

Антигени знаходяться на поверхні власних клітин (є компонентом клітини або фіксовані на ній). В-лімфоцити трансформуються в плазматичні клітини, що синтезують Ig G₁, Ig G₂, Ig G₃, а також Ig М. За походженням вони можуть бути природними (ізоантитіла до антигенів груп крові) і імунними, тобто такими, які утворюються в організмі внаслідок контакту його з антигенами. Гуморальні антитіла Ig G та Ig M знаходяться у вільному стані. Реакція антиген + антитіло відбувається на поверхні клітини. Iмуноглобуліни специфічно взаємодіють із зміненими антигенними детермінантами на поверхні клітин і неклітинних структур організму.

Для розвитку цитотоксичних реакцій мають значення здатність антитіл зв’язувати комплемент, ефект опсонізації та здатність антитіл проникати у тканини.

Патохімічна стадія.

Біохімічні зміни починаються з прямої пошкоджувальної дії імунних комплексів на клітини-мішені, активації комплементу і утворення проміжних (СЗb) і побічних (СЗа, С5а) продуктів його активації; посилення фагоцитозу, вивільнення гістаміну, утворення кінінів, вивільнення макрофагами лізосомальних ферментів, генерації вільних радикалів і пероксидів активованими макрофагами і NК-лімфоцитами. Усі ці речовини беруть участь в розвитку пошкодження мембран клітин та ініціюють вільнорадикальне окиснення ліпідів клітинних мембран. Активуючим фактором є комплекс антиген + антитіло.

Пошкодження може відбуватися трьома шляхами:

1. за рахунок активації комплементу – комплементопосередкована цитотоксичність (руйнування мембрани антигенно-чужорідної клітини). При цьому утворюються активні фрагменти комплементу, які пошкоджують мембрану клітин (в результаті активації комплементу мембрана антигеннесучої клітини перфорується, а потім клітина гине);

2. за рахунок активації фагоцитозу клітин, на яких сорбовані імунні комплекси – антитілозалежний фагоцитоз (зв’язані з антигенами антитіла викликають ефект опсонізації, тобто полегшують фагоцитоз антигеннесучої клітини макрофагами);

3. через активацію антитілонезалежної клітинної цитотоксичності (знищення антигеннесучої клітини може бути здійснено NК /натуральними кілерами/, які мають рецептори до Fс-фрагменту антитіл).

Патофізіологічна стадія.

Активований комплемент, вільні радикали, пероксиди та лізосомальні ферменти пошкоджують клітини і спричиняють їх загибель. Це лежить в основі формування ряду клінічних синдромів алергічного характеру: алергічних або інфекційно-алергічних форм нефриту, міокардиту, енцефаліту, гепатиту, тироїдиту, поліневриту та ін. Цитотоксичний тип реакції може лежати в основі медикаментозної алергії, що проявляється лейкоцитопенією, тромбоцитопенією, гемолітичною анемією. Цей механізм включається і за умови потрапляння в організм аллоантигенів, наприклад, у разі переливання крові – у вигляді алергічних гемотрансфузійних реакцій (гемотрансфузійний шок), при гемолітичній хворобі новонароджених, гострому відторгненні трансплантату, пневморенальному синдромі Гудпасчера.

Експериментальне моделювання.

Для відтворення гіперчутливості II типу використовують цитотоксичні сироватки, що містять антитіла проти антигенів тієї або іншої тканини. Такі сироватки одержують шляхом імунізації тварин тканинними антигенами. Так можна отримати антиміокардіальну, антинефротичну, антиретикулярну та інші цитотоксичні сироватки.