Контрольні питання

1. Причини та механізми порушення в нирках фільтрації, канальцевої реабсорбції та секреції.

2. Кількісні та якісні зміни складу сечі, механізм їх розвитку.

3. Недостатність нирок: визначення, причини, механізм розвитку та клінічні прояви.

4. Загальна характеристика механізмів розвитку основних синдромів і захворювань нирок

5. Уремія, урeмічна кома, причини та механізм розвитку.

Глава 23. Патологічна фізіологія ендокринної системи

Ендокринні розлади посідають третє місце в структурі захворювань, поступаючись серцево-судинній патології та пухлинам. Згідно даних ВООЗ на ендокринну патологію в Україні страждає 20% дітей, 52% дорослого населення та близько 80% людей похилого віку. Протягом останніх років спостерігається тенденція щодо зростання частки патології щитоподібної залози та цукрового діабету, переважно в осіб молодого працездатного віку.

Сучасні методи дослідження дозволяють встановити причини багатьох ендокринних розладів, серед яких виділяють психогенні, бактеріальні, вірусні, травматичні та спадкові чинники.

Ведучу роль у патогенезі більшості ендокринних порушень відводять підвищеній (гіперфункція) або зниженій (гіпофункція) активності ендокринних залоз. Розрізняють декілька видів змін (гіпер- і гіпофункцій) ендокринної залози:

• абсолютну та відносну;

• первинну та вторинну;

• гостру та хронічну;

• тотальну та часткову.

Різні гормональні порушення, в тому числі й ендокринні захворювання, далеко не завжди обумовлені первинними розладами діяльності однієї з ендокринних залоз, що є лише елементом (хоч і дуже важливим) багатоланкового, багаторівневого, ієрархічно організованого нейроендокринного апарату.

23.1. Механізми ендокринних порушень

Розрізняють наступні механізми ендокринних порушень:

• порушення центральних механізмів регуляції ендокринних залоз, тобто порушення ланки регуляції;

• порушення процесів синтезу і секреції гормонів в ендокринній залозі, тобто залозистої ланки;

• позазалозисті гормональні порушення, тобто порушення ланок транспорту, метаболізму, депонування, виведення та ефекту дії гормонів.

В основі розладів діяльності ланки регуляції лежать порушення трансгіпофізарного й парагіпофізарного шляхів регуляції ендокринних залоз за участі прямих і зворотних, позитивних і негативних зв’язків. Ініціюючим механізмом різних ендокринних порушень є розвиток того чи іншого патологічного процесу (як первинного, так і вторинного) в структурах гіпоталамуса, тісно пов’язаних нервово-провідниковими зв’язками з більшістю відділами ЦНС (особливо ретикулярною формацією стовбура мозку, таламусом, лімбічними структурами, корою півкуль великого мозку), і високочутливих до дії багатьох гуморальних речовин (у тому числі й гормонів).

Основу порушень трансгіпофізарного шляху регуляції функції ендокринних залоз становлять порушення діяльності дрібноклітинних і гладкоклітинних нейросекреторних ядер гіпоталамуса, які відповідають за продукцію ліберинів (кортиколіберину та ін.), статинів (соматостатинів та ін.), гормонів (вазопресину, окситоцину). Можуть порушуватись синтез і секреція цих нейрогормонів клітинами гіпоталамуса, а також їх транспорт до аденогіпофіза, можлива зміна чутливості клітин аденогіпофіза до відповідних ліберинів, статинів, які призводять до порушення продукції тропних гормонів.

Таким чином, провідним механізмом розладів трансгіпофізарного шляху регуляції ендокринних залоз є гуморальний. Роль порушень нервово-провідникового механізму регуляції другорядна (підпорядкована).

Порушення парагіпофізарного шляху регуляції функції ендокринних залоз зумовлені розладами діяльності нервових клітин гіпоталамуса, які зв’язані через інші відділи ЦНС з вегетативними центрами й істотно впливають на структуру, функцію і метаболізм периферичних ендокринних залоз. Крім того, нейросекреторний продукт гіпоталамуса (ліберини, статини та гормони) може потрапляти в загальну течію крові, минаючи гіпофіз. Таким чином механізмом розладів парагіпофізарного шляху регуляції ендокринних залоз є нервово-провідниковий. Роль порушень гуморального механізму регуляції є незначною.

Важливе значення у розвитку ендокринної патології мають розлади механізмів зворотного (позитивного та негативного) зв’язку нарівні ланки регуляції (гіпоталамуса та гіпофіза). Останнє може виявлятися в ослабленні або в посиленні гальмівного впливу циркулюючих у крові гормонів до відповідних чутливих до них нейросекреторних клітин гіпоталамуса, а також на клітини гіпофіза, які виробляють тропні гормони. Під час стресу, особливо сильного і тривалого, змінюється регуляція того чи іншого ендокринного комплексу за принципами непогодження (відхилення, виходу) або збурення (входу).

Ендокринні порушення, які викликані розвитком патологічних процесів у периферичній ендокринній залозі, зумовлені:

• прямою ушкоджувальною дією різних патогенних факторів (механічних, токсичних, інфекційних) на клітинні структури залози;

• розладом кровообігу, газообміну, живлення залози;

• пухлинним процесом (гормонально активні та гормонально неактивні пухлини);

• автоімунним процесом (специфічні і неспецифічні для цієї залози комплекси антиген-антитіло ушкоджують залозисті клітини та викликають, наприклад, тиреоїдит Хашімото, атрофію надниркових і статевих залоз та ін.);

• генетичними дефектами процесів біосинтезу гормонів (наприклад, дефіцит 21-гідроксилази в корі надниркових залоз призводить до зниження секреції прогестерону, а отже, і глікокортикоїдів, що надалі за участю механізмів негативного зворотного зв’язку призводить до активації продукції кортиколіберину та кортикотропіну, далі – до гіперпродукції андрогенів корковим шаром надниркових залоз, а пізніше – до атрофії статевих залоз та ін.);

• зміною (частіше зниженням) чутливості клітин периферичних ендокринних залоз до відповідного тропного гормону та ін.

Ендокринні порушення, які пов’язані з розладом позазалозистих механізмів, можуть бути різного походження.

Порушення процесів транспорту гормонів зумовлені такими причинами:

• розладом зв’язування гормону білками плазми крові (специфічно і неспецифічно зв’язуючими білками); клітинами крові, рецепторами клітинних мембран;

• розладами (на рівні систем і органів) кровообігу і лімфообігу;

• блокадою активності циркулюючого в крові пептидного гормону внаслідок:

а) розпаду молекули гормону під впливом відповідних пептидаз (наприклад, активізація інсулінази, яка призводить до дефіциту інсуліну);

б) зв’язування гормону (наприклад, інсуліну, кортикотропіну та ін.) відповідними автоантитілами, що утворилися, та ін.

Активація процесу зв’язування гормону білками крові призводить до зменшення елімінації (виведення) гормону з крові у клітинно-тканинні структури та зниження його біологічної активності.

Розлади метаболізму гормонів в органах, тканинах, клітинах-мішенях також можуть призвести до істотної зміни біологічної активності гормону (зниження, підвищення, цілковитого усунення, створення нової активності). Ендокринні розлади можуть бути пов’язані також із порушенням процесу виведення гормону (або у вільній біологічно активній формі, або в метаболізованій, інактивованій формі) з організму разом із сечею, потом, калом та жовчю. Наприклад, зменшення процесу фільтрації та ослаблення процесу реабсорбції в нирках може призвести до підвищення біологічної активності гормонів.

Розлади ефекторної ланки ендокринної системи можуть бути зумовлені:

• зміною (зменшенням, збільшенням) кількості та чутливості відповідних гормональних рецепторів;

• порушенням взаємодії гормону з рецепторами (мембран, цитоплазми та ядра);

• зміною кількості та активності антагоністів гормону (антигормону) та ін.

Наприклад, у разі вродженої відсутності андрогенних циторецепторів виникає синдром тестикулярної фемінізації, для якого є характерною поява жіночих вторинних статевих ознак у чоловіків при наявності достатньої кількості тестостерону. При підвищеній чутливості рецепторів фолікулів яєчників до ендогенних андрогенів у жінок розвивається ідіопатичний гірсутизм (для якого характерний розвиток чоловічих вторинних статевих ознак: оволосіння за чоловічим типом, низький голос та ін.). При зменшенні кількості або чутливості інсулінових циторецепторів виникає цукровий діабет.

Таким чином, при порушеннях у різних ланках одного й того самого ендокринного комплексу (наприклад, гіпоталамо-гіпофізарно-адреналінового) можливе виникнення як подібних, так і відмінних проявів гормональних порушень.