3.3. ( Т 62 ) Соціальна база, доктрина, протиріччя антиглобалістського руху. Культурно-релігійний фундаменталізм. Культурні пороги глобалізації.

Антиглобалістський рух – загальна назва громадських організацій, рухів і ініціативних груп, які ведуть боротьбу із соціальними, економічними, політичними і екологічними наслідками глобалізації в її нинішній формі.

Головною формою антиглобалістського руху є масові акції, кампанії протесту і громадянської непокори. Вони супроводжуються мітингами і демонстраціями, в яких нерідко беруть участь тисячі і навіть сотні тисяч людей. Основні діючі суб'єкти антиглобалістського руху – громадські, неурядові або політичні спілки та організації. Вони можуть носити місцевий, регіональний, національний або міжнародний характер.

Хоча учасники антиглобалістських виступів часто діють спільно, цей рух є неоднорідним. Антиглобалізм як суспільно-політичний рух уперше заявив про себе 1 січня 1994 року. Того дня в Мексиці (штат Чіапас) почалося озброєне повстання індіанців. Вони захопили столицю штату, інші населені пункти й оприлюднили свої плани наступу на Мехіко. Хоча, прийнято вважати, що антиглобалізм зародився у Франції. У червні 1998 року кілька французьких видань, громадських асоціацій і профспілок об'єдналися в Асоціацію громадян за оподаткування фінансових операцій, «АТТАК-Франція». Першим проявом антиглобалізму в США стала відома «битва у Сіетлі» у грудні 1999 року. Масова акція протесту була пов'язана з проходженням конференції СОТ у м. Сіетл і спрямована проти політики економічної глобалізації.

Незважаючи на те, що учасники антиглобалістських виступів часто діють спільно, сам цей рух є різнорідним і об'єднує прибічників різних підходів до розуміння альтернативи глобалізації. Деякі групи створені спеціально з метою боротьби проти наслідків і ефектів глобалізації, інші певним чином пов'язані з пацифістськими, екологічними, ліворадикальними, анархістськими, комуністичними та іншими рухами. Проте більшість рухів об'єднує критика міжнародних економічних і фінансових інститутів як Всесвітній банк Міжнародний валютний фонд, Організація економічного співробітництва і розвитку, СОТ тощо. До найбільш впливових світових антиглобалістських організацій відноситься «АТТАК» (економічні питання). До антиглобалістського руху належать і радикальні організації, зокрема «Чорний блок» (активісти одягають чорний одяг та маски) - виступає проти капіталізму, знищення природи, в'язниць і поліції, масової культури. Саме цій організації властиві риси, які приписують антиглобалістам в цілому, - схильність до безладу та сутичок з поліцією. У рух антиглобалістів влилися і радикальні природозахисні рухи, які пов'язують захист навк.середовища з вирішенням соціальних проблем.

Переважна більшість антиглобалістських організацій створені та діють у Західній Європі та США. В Україні, як і інших країнах «соціалістичного табору», вони майже відсутні або є філіалами західних рухів. У лютому – березні 2002 року з’явилася студентська організація «Рух антиглобалістів України». У 2003 році ще одна хвиля антиглобалістських протестів прокотилась містами України, яка була викликана війною в Іраку. Організація «Молодіжний антиглобалістський рух України» з’явилася в 2000 році після того, як молодіжний рух Селянської партії організував декілька агресивних акцій на кшталт погромів Макдональдсів та пікетування іноземних диппредставництв. Знаковою подією в розвитку українського антиглобалістського руху стало проведення Першого Українського соціального форуму (УСФ) 2008 року.

Соціальна база антиглобалістського руху містить три типи громадських утворень :

• Політичні партії та рухи (представники правого, центристського та лівого спектру);

• Професійні організації робітників і підприємницькі організації, неурядові громадські організації та рухи (жіночі, молодіжні, антивоєнні, екологічні);

• Антиглобалістські організації та рухи (спеціально створені для протидії глобалізмові та ліберальній і неоліберальній моделі глобалізації).

Суттєво сприяв активізації антиглобалізаційних настроїв економічний фактор. Ще однією причиною є розпад соціалістичної системи. Крім того, в антиглобалізмі проявилася й загальна криза цивілізації. Саме тому, він є цілим комплексом рухів, які протестують проти наростаючого розриву між бідністю і багатством, проти вивозу бурдних виробництв, необмеженого розширення техногенного світу, засмічення морального середовища і придушення національних культур тощо. Однією із важливих проблем сучасного антиглобалізму є відсутність оформлених соціальних та історичних проектів, які можуть бути порівняні за масштабами з глобалізмом. Велику увагу антиглобалізм приділяє новим інформаційним технологіям. Активісти руху використовують інформаційні мережі не лише для того, щоб організовувати акції і поповнювати лави своїх прихильників, існують рухи диверсії проти транснаціональних корпорацій. Це може бути хакерська атака на офіційні сайти компаній, розміщення на них антиглобалістської пропаганди. Однак, важливо пам'ятати, що учасники антиглобалістського руху борються не проти глобалізації, а проти її негативних наслідків.

Культурно-релігійний фундаменталізм

Фундаменталізм — одна з течій у протестантській ідеології та ісламі, представники якої виступають проти критичного перегляду застарілих релігійних понять; у широкому значенні — релігійні напрями, які проголошують незмінність догматики, збереження ортодоксії.Фундаменталізм, таким чином, не є протестом самобутніх культур, що опинилися під загрозою; він відображає виродження цих культур. Тож пов’язувати сучасні форми фундаменталізму з ідеєю зіткнення цивілізацій є серйозною помилкою. Молоді люди не стають фундаменталістами тому, що західна цивілізація ігнорує культуру їхніх батьків. Фундаменталістська релігійність — явище індивідуальне, воно належить до певного покоління, це бунт проти релігії батьків. Цей термін вперше з'явився в США наприкінці XIX ст., коли був виданий морально-теологічний трактат «Основи християнської віри». Таким чином, культурний фундаменталізм можна визначити як процес тоталізації культурного стилю з його специфічною доктриною, почуттями, нормами, досвідом. Будь-який культурний стиль може бути фундаменталізований. У випадку культурного фундаменталізму "актор на сцені" прагне до усе більш і більш автентичного життя, для чого виключає не автентичні елементи, домагається спрощення життєвого середовища, канонізації, тоталізації, вироблення позитивної установки життя. Він будує свою індивідуальну моностилістичну культуру за зразком моностилістичної культури своєї референтної групи.Під релігійним фундаменталізмом розуміється стійка релігійна установка або один з типів сучасної релігійної свідомості, який притаманний насамперед авраамічним релігіям – іудаїзму, християнству та ісламу, але має також паралелі в індуїзмі, сикхізмі, буддизмі та конфуціанстві. Особливість релігійного фундаменталізму полягає в тому, що, закликаючи повернутися до традиції у формах колишнього, історично віджитого способу домінування релігії в житті суспільства, він є, на відміну від консерватизму, сучасним проектом побудови “нового світового порядку”, що буде ґрунтуватися на відмові від принципів гуманізму та демократії і разом з цим затвердженні тоталітарної релігійної ідеології з використанням технічних засобів сучасної цивілізації. Незважаючи на те, що виявленню фундаменталістських тенденцій у різних релігійних конфесіях сприяють різні причини, можна говорити про народження глобального релігійного фундаменталізму як особливого феномену в середині 1970-х рр. На думку вчених це було пов’язано з такими явищами, як зростання християнського фундаменталізму в протестантських церквах США та Латинської Америки та з типологічно схожими католицькими рухами, “ісламським фундаменталізмом”, ізраїльським рухом Gush Emunim.

Загальні риси культурно-релігійного фундаменталізму :

- релігійний ідеалізм як основа приватної та громадської ідентичності;

- істина розуміється як “боговідверта”, яка в цьому сенсі об’єднує;

- притаманна скандальність, провокативність у мові;

- одним із базових елементів фундаменталістської ідеології є уявлення про космічну історичну битву, апокаліптичність. У цьому контексті фундаменталісти вибірково ставляться до історичних прецедентів, фактів, прикладів і до елементів власної релігійної традиції;

-відбувається демонізація своїх опонентів;

- чоловіче лідерство;

- ненависть до модерністської культурної гегемонії та спроба повалити існуючий розподіл влади в світі.

Коріння фундаменталізму слід шукати не в релігійній, а насамперед у соціально-культурній сфері. Предмет культурної критики фундаменталізму концентрується на явищах морального занепаду: розпусті та порнографії, контрацепції та абортах, моральному спустошенні молоді та викладанні в школі валеології, розповсюдженості статевих зв’язків до шлюбу, а також алкоголізмі, наркоманії, криміналізації суспільства, експериментах генної інженерії, евтаназії, та найбільше на духовному хаосі “ринкового” сектантства.

Культурні пороги глобалізації

Глобалізаційні процеси почалися ще з давніх часів (Римська імперія, Олександр Македонський тощо). Вони були перервані в добу двох світових війн. На думку відомих постмодерністів – Ж. Бодрійяра та Ж. Ліотара – сучасні глобальні процеси – це початкова точка відліку в історії і їй нема прецедента в минулому. Вчений Матляр вважає, що термін глобалізація з'явився в 1980-х рр. для позначення процесу об'єднання економічної сфери, відображаючи загальний стан планети. Глобалізація — це процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації.Серед вчених-соціологів вивченням глобалізації займалися Гідденс, Валлерстайн, Арчер, Рітцер, Бек, Робертсон, Баумен тощо.Джордж Рітцер розглядав глобалізацію як позитивний процес проникнення західної моделі способу життя в усі сфери життя різних країн світу. Ульріх Бек зазначав, що глобалізація - це всесвітні процеси уніфікації, усереднення світу. В. Іноземцев відзначав, що глобалізація пов'язана з утвердженням технологічного укладу і владою транснаціональних корпорацій. На думку більшості вчених, сучасна глобалізація схожа на «глокалізацію» (поєднання глобального і локального). Рітцер розглядав глобалізацію як процес макдональдизації: «Макдональдз» займає центральне місце не тільки в американській культурі, а стає частиною світової. Бек сформулював такий образ глобалізації : у Лондонському ресторані вас обслуговує чорношкірий офіціант – студент московського ВУЗу, виходець з Африки, який щорічно працює в Європі.

Під терміном “культурна глобалізація” нині розуміється активізація культурних взаємозв'язків у світі, інтеграція культур, що призводить до виникнення глобальної масової культури. Складовою частиною культурної глобалізації є формування єдиного світового освітнього простору (наприклад, Болонський процес в Європі). У цьому реально існуючому процесі багато досягнень і ще більше проблем. Серед них особливо значного громадського резонансу набуває процес посилення впливу американської (чи європейської) культури в країнах Азії, Африки та Латинської Америки. Американізація та вестернізація культури викликають занепокоєння і протест широких верств населення афро-азіатських країн. У зв'язку з цим особливої актуальності набувають проблеми культурної сумісності, зневажливого ставлення до культур окремих народів та їх способу життя. Вихід з цього становища може бути один - діалог між культурами на основі усвідомлення необхідності збереження загальносвітової багатокультурності.

Практична частина (Білет №3)