2.1. (Т. 36) Організація як об’єкт міждисциплінарного аналізу.

Понятие «организация» относится к числу ведущих категорий теории организации. Организация может быть определена как: 1) искусственная (синоним – организованная) система, созданная человеком по определенному плану (проекту); 2) активный, относительно независимый элемент общественной системы, через который преломляются интересы индивида и общества.

Организацию как социальную систему отличает сложность, поскольку ее главным элементом выступает человек, обладающий собственной субъективностью и большим диапазоном выбора поведения. Это создает значительную неопределенность функционирования организации и пределы управляемости.

Термин организация применительно к соц. объектам подразумевает:

2. Некий инструментальный объект, искусственное объединение, занимающее определенное место в обществе и предназначенное для выполнения определенных функций.

3. Некую деятельность, управление, включая распределение функций, координацию и контроль, т.е. целенаправленное воздействие на объект.

4. Состояние упорядоченности или характеристику упорядоченности какого-то объекта.

Организация – это самая распространенная форма человеческой общности, первичная ячейка социума. Она не существует без общества, и общество не может существовать без организаций, которые оно ради своего существования и создает. Организация – объект и субъект общества. Но будучи самостоятельной подсистемой общества, организация имеет специфические потребности, интересы, ценности, предлагает обществу продукты своей деятельности, свои услуги и предъявляет ему определенные требования.

В значительной мере и индивидуальное, и групповое поведение людей определяется их включенностью в организации. Особенно значима роль организаций в регулировании совместной деятельности людей.

Основной функцией организации является управление – осуществление определенной структурированности, внутренней упорядоченности, согласованности взаимодействия относительно автономных частей в системном объекте.

Свойства, признаки организации

• Цель (системные цели, связанные с существованием и воспроизводством самой организации)

• Иерархия (централизация, координация, интеграция усилий, власть = подчинение определенным формальными правилам)

• Управление (целенаправленное воздействие на объект (через приказ, задание, стимулирование)

Независимо от типа и масштабов деятельности каждая организация (фирма) должна быть некоторым образом упорядочена (организована). Существует ряд общих принципов деятельности организации:– определение и детализация целей; – определение приемов, способов деятельности, способствующих достижению этих целей; – поручение различных задач индивидуумам (разделение труда) и объединение их в управляемые рабочие группы; – координация, согласование различных видов деятельности, порученных каждой группе; – обеспечение единства целей; – установление эффективного контроля.

2.2. (Т. 17) Інформаційний простір та ресурси. Інформаційні мережі, системи та процеси.

Інформаційний простір - являє собою сукупність баз і банків даних, технологій їх ведення та використання, інформаційно-телекомунікаційних систем і мереж, що функціонують на основі єдиних принципів і за загальними правилами, що забезпечує інформаційну взаємодію організацій і громадян, а також задоволення їх інформаційних потреб.

Інформаційний простір складається з таких головних компонентів:

1. інформаційні ресурси, що містять дані, відомості та знання, зафіксовані на відповідних носіях інформації; Це- документи і масиви документів в інформаційних системах (бібліотеках, архівах, фондах, банках даних, депозитаріях, музейних сховищах і т.і.)

2. організаційні структури, що забезпечують функціонування та розвиток єдиного інформаційного простору, зокрема, збір, обробку, зберігання, розповсюдження, пошук і передачу інформації;

3. засоби інформаційної взаємодії громадян і організацій, що забезпечують їм доступ до інформаційних ресурсів на основі відповідних інформаційних технологій, що включають програмно-технічні засоби і організаційно-нормативні документи.

Єдиний інформаційний простір (ЄІП) для різних систем може суттєво відрізнятися. Для певної системи його можна характеризувати, зокрема, такими параметрами:

1. види інформаційних ресурсів, якими можуть обмінюватися об’єкти системи (текстова, графічна інформація, бази даних, програми, аудіо-відеоінформація тощо);

2. кількість об’єктів, які інформаційно взаємодіють в системі;

3. територія, на якій розташовані об’єкти, що охоплені єдиним інформаційним простором (весь світ, територія країни, регіону, району, міста);

4. правила організації обміну інформаційними ресурсами між об’єктами (обмін типу «клієнт – сервер», «точка – точка», маршрутизація, протоколи обміну тощо);

5. швидкість обміну інформаційними ресурсами між об’єктами;

6. типи каналів обміну інформаційними ресурсами між об’єктами (провідний, оптоволоконний, супутниковий канал) тощо.

Інформацíйна систéма— сукупність організаційних і технічних засобів для збереження та обробки інформації з метою забезпечення інформаційних потреб користувачів. Таке визначення може бути задовільним тільки при найбільш узагальненій і неформальній точці зору і підлягає подальшому уточненню.

інформаційні процеси - Процеси створення, збирання, зберігання, обробки, відображення, передавання, розповсюдження і використання інформації.

Інформаційна мережа - це комплекс програмних, технічних та організаційних засобів для забезпечення оперативного обміну повідомленнями та даними оперативно-розшукового, довідкового та адміністративно-управлінського характеру між підрозділами організації.

2.3. (Т. 72) Специфічність, особливості міста як об ‘єкта вивчення в соціології

Місто — історична конкретна соціально-просторова форма існування суспільства, яка виникла внаслідок відокремлення ремесла від сільського господарства, і є специфічною поселенською структурою.

Місту властиві такі специфічні риси:

• — концентрація великої кількості людей, висока щільність населення на обмеженій території;

• — зосередженість промисловості, науки, мистецтва, інформації;

• — провідна роль у соціальному прогресі;

• — високий ступінь інтеграції багатогранних видів людської діяльності внаслідок концентрації різноманітних галузей суспільного виробництва;

• — зосередженість основних соціальних груп і верств населення.

Специфіка міста визначає його основні соціальні функції:

— господарсько-економічна — організація механізму виробництва на підставі функціонування різних галузей промисловості;

— соціальна — втілена у діяльності соціальної сфери, яка охоплює послуги торгівлі, побутового обслуговування, транспорту, зв'язку, житлового будівництва, соціального забезпечення, медичного обслуговування тощо;

— культурно-освітня — реалізується через надання людині вищої, середньої спеціальної освіти через створення дозвільної та рекреаційної інфраструктур;

— управлінсько-адміністративна — здійснюється шляхом продовження адміністративної влади різними державними та соціальними органами.

На основі містоутворюючих та містообслуговуючих функцій виділяють такі функціональні групи міст:

— багатофункціональні столичні міста;

— багатофункціональні міста обласних центрів;

— міста — індустріальні центри;

— місцеві організуючі та обслуговуючі центри навколишніх територій;

— транспортні міста;

— міста — оздоровчі центри;

— міста з переважаючим значенням науково-експериментальних функцій.

Місто – це резервуар культурних і соціальних капіталів, яким користуються жителі у міру своєї причетності до міського життя, до прийняття рішень з міських проблем. Місто є джерелом соціального порядку не тільки в галузі забезпечення безпеки громадян, а й у більш широкому значенні, є джерелом упорядкування соціального життя. Місто надає сукупність способів реалізації змісту життєдіяльності людини, є полем для самореалізації городян. Задля розуміння й інших універсальних, всесвітньо-історичних рис міста, міської культури – ширше – міського життя, важливою є та обставина, що, займаючи певний географічний і соціокультурний простір, він завжди знаходиться у системі внутрішніх і зовнішніх зв’язків і взаємовідносин з навколишнім середовищем – природою і соціально-неміською ближньою і далекою периферією.

Важливою функцією міста є забезпечення умов для соціалізації. Вона охоплює процес становлення мешканця як суб’єкта міських відносин і міської діяльності, насамперед, шляхом оволодіння особливими відповідними знаннями, цінностями, нормами, орієнтаціями, зразками міської поведінки. Внаслідок міської соціалізації формується міська свідомість, певний рівень міської відчуженості або патріотизму. Особливими в сучасних умовах стають культура міста, зумовлена специфічними нормами повсякденного життя урбанізованих жителів (робота, транспорт, відпочинок), прояви соціальної нерівності,(котрі диференціюються і в географічному аспекті міста), а також особливості управління і ролі міської влади в соціалізації міських жителів.

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА (Білет 2)

1. (П. 5) Види підсумкових документів за результатами соціологічного дослідження.

Результати соціологічних досліджень можуть бути представлені у різний спосіб, залежно від мети. Види підсумкових соц-них док можна поділяти на 3 основні групи, відповідно до рівня підготовки читача:

1. Наукові публікації (книги, статті).

2. Звіти для замовників соціологічних досліджень.

3. Публікації у засобах масової інформації.

Кожен з цих видів документів має свою специфіку та має відповідати певним вимогам.

Наукові публікації призначені у першу чергу для фахівців-науковців. „Науковість” визначається насамперед тим, що отримані результати розглядаються і викладаються у загальному контексті існуючого наукового знання, теорій та емпіричних даних.

Звіт - це особливий вид соціологічного тексту, що відрізняється від наукової статті, насамперед тим, що призначений, як правило, для замовника, який не є спеціалістом у галузі соціології. Головна мета - не просто „звітувати” про те, як ви проводили дослідження і які результати отримали, а дати відповіді на ті питання, які були важливими для замовника.

Публікації результатів соціологічних досліджень у засобах масової інформації - особливий жанр, яких рідко вдається як журналістам (через їхню фахову непідготовленість), так і соціологам, які часто готують тексти для масової аудиторії як наукові статті. Головна трудність полягає у тому, щоб поєднати професійність викладу результатів дослідження та їх доступність і цікавість для найширшої публіки. Існує дві основні форми представлення результатів соціологічних досліджень для широкої громадськості: прес-реліз та використання соціологічних даних у статтях на певну тему.

Підсумковий документ аналізу соціологічної інформації – це вид звітності про хід і результати соціологічних досліджень, який передається замовнику дослідження.

В практичній діяльності соціологи використовують такі:

1. В інформації зміст результатів дослідження подається без їх інтерпретації. Включає: короткий виклад проблемної ситуації, яка виявилась в даному дослідженні; перелік цілей і завдань соц.. дослідження; опис соц.-демографічних характеристик вибіркової сукупності; розподіл відповідей на запитання анкети або інтерв’ю, результати аналізу документів і спостережень у відсотковому викладі.

2. Інформаційна записка, як і інформація, містить ті ж підрозділи, а в підрозділах подаються результати досліджень, підсумкові дані коментуються, тобто описуються, цифровий матеріал може групуватися та співставлятися. В заключенні даються висновки з позаченням тенденції, що виявилася.

3. Аналітична записка може звершити важливий етап дослідження або виступати основним підсумковим документом невеликої науково-дослідної роботи. Вона може бути значною за обсягом і мати таку структуру: 1) вступ; 2) основна частина; 3) заключення. У вступі обґрунтовується необхідність проведення дослідження, методи, мета, завдання, об’єкт та предмет дослідження, вибірка, характеристика проблемної ситуації. Осн. частина включає аналіз зібраної інформації, весь цифровий матеріал інтерпретується, аналізується, наводяться таблиці, графіки, виводяться закономірності функціонування тих чи інших соціальних процесів і явищ. Висновки дослідження і обґрунтування шляхів розв’язання соціальних проблем містяться в заключній частині.

4. Головним підсумковим документом соц.. дослідження є звіт про науково-дослідну роботу. Включає ряд обов’язкових розділів – титульний лист, список виконавців, реферат, зміст, перелік умовних позначень і символів, вступ, основна частина, заключення, список використаної літератури, додатки. Загальними вимогами до цього документу є: чіткість, логічність викладу, аргументованість основних положень, висновків, точність формулювань, конкретність викладу результатів роботи, обґрунтованість рекомендаційі пропозицій.