1.Питання з теоретичної частини:

(82)1.Фашизм, нацизм, фалангізм, більшовизм. Спільність та відмінність теоретичних ідеологічних доктрин в плані забезпечення демократії.

Фашизм - ідеологія культу сильної особистості, агресивного шовінізму та расизму. Він є синтезом природженого націоналізму та антимарксистського соціалізму - революційним рухом, заснованим на відкиданні лібералізму, демократії та марксизму. За своєю суттю фашистська ідеологія була запереченням матеріалізму, а лібералізм, демократія і марксизм вважалися просто різними аспектами зла матеріалізму.

Нацизм (націонал-соціалізм) - політична ідеологія, заснована на расизмі, шовінізмі і верховенстві держави над особистістю. Він є повним запереченням демократії, яка навпаки покликана забезпечити права і свободи громадян.

Термін більшовизм одержав поширення в політології і публіцистиці як синонім крайнього екстремізму, ідеологічного фанатизму, політичної нетерпимості, схильності до насильства. Для «більшовиків» властивий апріориський підхід в оцінюванні вчинків людей, соціальної й особистої поведінки — «істинність» якого-небудь судження, погляди, ін. оцінюється виходячи з відповідності апріорі визначеному «єдино вірному» вченню (напр., марксизму), його спрямованості на яку-небудь апріорі поставлену мету (досягнення комуністичної формації, соціальної революції). У радянській ідеології 1920-х — 30-х рр. була поширена концепція класової моралі, відповідно до якої етично значимими слід було вважати лише вчинки, вчинені в інтересах диктатури робітничого класу й т.п.

Фалангізм — це політичний рух, заснований в Іспанії Хосе Антоніо Прімо де Ріверо 1933 року. В ті непрості часи Іспанію заполонили ліваки, різного роду сепаратистські рухи, церкви спалювались, духовенство вбивали, республіканський уряд одурений комуністами. Фалангізм закликає до національної єдності, соціальної реформи і повернення до християнських цінностей. Фалангізм — рух, не виключно політичний, але також духовний.

Таким чином, фашизм і нацизм є найбільш протилежними до демократії ідеології, оскільки мають примусовий характер і спрямовані на досягнення державних інтересів. Більшовизм в цьому плані більш лояльний, а от фалангізм має переважно духовний характер, при цьому найбільше близький до основних постулатів демократії.

(83)2.Феномен повсякденності в соціологічній теорії А.Щюца.

В першій, високо оціненій Гуссерлем, книзі Шюца «Феноменологія соціального світу» (1932) були сформульовані основні положення принципово нової соціологічної парадигми – феноменологічної соціології.

Шюц вважав, що світ складається з безлічі реальностей – реальностей науки, релігії, снів, мистецтва тощо, та що найповніше і послідовно людська суб'єктивність реалізується в світі повсякденності. Повсякденність — одна з сфер людського досвіду, яка характеризується особливою формою сприйняття і осмислення світу та виникає на основі трудової діяльності. Як така, повсякденність є «вищою реальністю», вона неминуче виявляється основою, на якій можуть формуватися всі інші світи досвіду.

Шюц переніс в соціальну науку ідею життєвого світу. Він вживав поняття «повсякденний світ» як синонім «життєвого світу», що увійшов у науку про суспільство. Повсякденну поведінку і мислення характеризують дві основні ознаки:

1) повсякденне – це те, що сприймається як звичне, близьке, усталене, стабільне, постійне, нормальне;

2) повсякденне життя організоване типологічно.

Повсякденний світ є часткою інтерсуб’єктивного світу культури. Він інтерсуб’єктивний, оскільки ми живемо серед інших людей, нас пов'язує спільність турбот, праці, взаєморозуміння. Він – світ культури, бо з самого початку повсякденність постає перед нами як смисловий універсум, сукупність значень, які ми повинні інтерпретувати для того, щоб знайти опору в цьому світі, прийти до згоди з ним.

Люди організовують навколишній світ в явища, класифікують їх досвід у вигляді речей, що володіють типовими характеристиками. Використовуючи типізації, люди можуть вступати в спільну взаємодію з іншими людьми, будучи впевненими, що вони бачать світ таким же чином. Поступово член суспільства створює запас того, що Шюц назвав знанням здорового глузду, яке розділяють і інші члени суспільства, це дозволяє їм жити і спілкуватися. Знання здорового глузду складається з конструктів першого порядку (ідеальних типів) – буденних інтерпретацій соціальних реалій. Соціолог вважав, що конструкти першого порядку дуже важливі для виконання практичних задач повсякденного життя. Знання здорового глузду не є даними раз і назавжди чи незмінними, вони постійно змінюються в процесі інтеракції.

На основі інтерпретацій і систематизацій конструктів першого порядку соціологи можуть сформулювати конструкти другого порядку (ідеальні типи наукових понять), що є складовими власне наукового знання. Так стає можливою об'єктивна, раціональна наука про суб'єктивне знання.

Шюц вважає, що буденне мислення долає можливі розбіжності в розумінні того або іншого об'єкту за допомогою двох фундаментальних постулатів, які знайшли вираження в понятті «ідеалізації». По-перше, має місце абсолютно необхідна «ідеалізація взаємозамінності точок зору» (кожний сприймає речі, як і інший). І, по-друге, «ідеалізація збігу систем релевантностей» (люди судять про речі на основі однакових критеріїв). Обидва постулати інтегруються Шюцем в загальну «тезу про взаємозамінність перспектив». Ця теза і лежить в основі всіх соціальних дій і розуміння.

За допомогою типізацій ми впізнаємо ситуацію і вибираємо відповідну їй схему поведінки. Саме завдяки типізація повсякденний світ набуває сенсу, сприймається як нормальний, добре відомий і звичний. Цілковито типологізувати самого себе неможливо. Інших можливо і допустимо. Оцінюючи вчинки інших ми типологізуємо інших на підставі власного досвіду, вибудовуючи їх можливі «для того, щоб» і «тому, що». Інші це роблять по відношенню до нас.

(32)3.Об ‘єкт та предмет соціології міста. Поняття міського середовища в соціології.

Соціологія міста — галузь соціології, яка вивчає конкретні особливості розвитку і функціонування міста як елемента соціально-просторової організації суспільства, соціальні процеси, що відбуваються в ньому, його форми та інститути.

Предмет цієї галузі соціології — особливості міста як соціальної системи, а об'єкт — безпосередньо місто як соціально-територіальна спільнота і поселенська структура.

Становленню соціології міста сприяли емпіричні дослідження у США в 20—30-ті роки XX ст. (Р. Парк, Е. Берджесс, P. і X. Лінд, Р. Маккензі). Її теоретичні засади закладені працями М. Вебера, К. Бюхера і Г. Зіммеля. Найчастіше соціологія міста зосереджується на таких проблемах:

— визначення ролі міста в суспільстві й системі розселення;

— дослідження процесу формування міст і чинників їх розвитку;

— з'ясування основних підсистем міста та особливість їх взаємозв'язку;

— внутрішня структура і соціальна стратифікація міста;

— закономірності розвитку і функціонування міста як цілісного феномену;

— проблеми управління та самоуправління;

— особливості міського способу життя;

— соціоекологія міста тощо.

Місто є своєрідним соціокультурним середовищем, що охоплює соціальний світ, матеріальні та духовні умови становлення, існування, розвитку та діяльності людей. Тобто міське середовище — це і ландшафт, і люди, і способи їх взаємодії, і виробничі процеси, екологія, якість життя, рівень інформаційного обміну, особлива соціальна структура. Це середовище формує відповідний соціально-психологічний тип особистості, наділений раціональністю, мобільністю, готовністю до змін, умінням поєднати власні інтереси з інтересами інших, здатністю долати труднощі середовища.

Найвідчутніше впливають на міське середовище:

— фізичні параметри міста (щільність населення, міський простір, предметний світ, внутріміські зв'язки). Вони спричиняють як позитивні (комфорт, благоустрій), так і негативні (дискомфорт, труднощі з приєднанням до культурних цінностей, неврози і стреси, проблема самітності тощо) почуття, емоції тощо;

— екологічні характеристики міста: передусім — це стан води, повітря і довкілля, фізичний стан, здоров'я людини;

— інформаційний чинник — охоплює процес передачі сукупності знань, повідомлень, відомостей, що формуються в суспільстві. Відбувається за допомогою різних засобів масової комунікації (телебачення, радіо, відеопродукція, Інтернет, періодика тощо). Проте різкий ріст обсягу інформації створює відчуття перенасичення нею;

— специфіка соціальної структури міста: різноманітні соціальні страти, що взаємодіють між собою, мають свої цінності, норми; вони взаємодіють з інформаційними потоками, займаються різними видами діяльності, виконують різні ролі, їм властиві різні соціальні статуси. Перехід до ринкових відносин в останні роки зумовив радикальні зміни соціальної структури у містах: виникли нові професійні групи, підвищилась майнова диференціація. Складність соціальної структури породжує проблему ідентифікації особистості.