88. 2. Ціннісний сенс розвинутого громадянського суспільства.

Вести мову про громадянське суспільство в сучасному розумінні можливо лише з моменту появи громадянина як самостійного, усвідомлюючого себе таким, індивідуального члена суспільства, наділеного певним комплексом прав і свобод, розвиненою правосвідомістю і здатністю відстювати свої права і свободи. Без свободи волі окремого індивіда громадянське суспільство неможливе. Оскільки основоположна цінність громадянського суспільства – окремо взята особистість, то його головними складовими є всі ті інститути, організації, групи і т.д., які покликані сприяти всесторонній реалізації особистості, її можливостей, інтересів, цілей, устремлінь. Ці інститути, організації, інші структури слугують для окремого індивіда інструментами здійснення його цілей. Таким чином, громадянське суспільство – це вільне, демократичне правове суспільство, зорієнтоване на конкретну людину, яке створює атмосферу поваги до правових традицій і законів, забезпечує свободу творчої і підприємницької діяльності, створює можливості досягнення благополуччя індивідів та реалізації прав людини і громадянина, виробляє механізми обмеження і контролю за діяльністю держави. В умовах розвиненого громадянського суспільства особистість у взаємостосунках між людиною, суспільством і державою стає найважливішою цінністю і основою політичної, правової, економічної, ідеологічної тощо сфер. Громадянське суспільство включає крім інститутів, які функціонують у цих сферах, всю вироблену в них продукцію, як матеріального, так і нематеріального характеру. Тому громадянське суспільство утворюють також культурні, релігійні та інші традиції, звичаї, світоглядні уявлення, стереотипи поведінки, морально-етичні норми, цінності тощо. Воно включає систему соціальних зв’язків, у якій формуються і реалізуються економічні, професійні, культурні, релігійні та інші інтереси людей.

29. 3. Місто як системний організм. Зміст та структура сучасного міста.

Місто – історична конкретна соціально-просторова форма існування суспільства, яка виникла внаслідок відокремлення ремесла від сільського господарства, і є специфічною поселенською структурою.

Місту властиві такі специфічні риси: — концентрація великої кількості людей, висока щільність населення на обмеженій території; — зосередженість промисловості, науки, мистецтва, інформації; — провідна роль у соціальному прогресі; — високий ступінь інтеграції багатогранних видів людської діяльності внаслідок концентрації різноманітних галузей суспільного виробництва;— зосередженість основних соціальних груп і верств населення.

Місто — складне соціальне явище. З одного боку, це середовище, де проходить життя людини. З іншого — складний соціальний інститут, який організує та регулює життєдіяльність людей.

Соціологія розглядає місто як єдиний організм, як цілісну, відносно самостійну соціально-економічну та культурну систему. Виділяються та вивчаються такі елементи міста:

І) господарська сфера;

2) соціально-побутова інфраструктура (житлово-комунальне господарство, торгівля та громадське харчування, побутове обслуговування, охорона здоров'я, дошкільне виховання, транспорт, освіта, матеріальна база культури);

3) природне середовище;

4) керування містом.

Місто виконує різноманітні функції. Економічні — забезпечує ефективне використання індустріального та науково-технічного потенціалу, трудових та природних ресурсів. Екологічна — забезпечує доцільне використання природних ресурсів та охорону природного середовища. Демографічна — забезпечує формування його населення, трудових ресурсів, регулювання міграційних процесів, охорону здоров'я. Соціально-побутова функція пов'язана з організацією побуту, задоволенням побутових потреб населення. Суспільно-політична — пов'язана з організацією політичного життя. Культурно-виховна — з організацією системи освіти, виховання та культурно-просвітницької діяльності.

Предметом уваги соціологів є також структурна організація міста. Існують кілька теорій розвитку міста як феномена. Американський урбаніст Ернест Бургесс говорив у 20-ті роки про 5 концентричних зон: перша, центральна зона — центр ділового, комерційного, соціального жиггя; друга зона — жилі райони, у яких переважає невпорядковане житло, трущоби й етнічні квартали; третя зона — жилі райони для найманих працівників, робітників; четверта зона — для представників середнього класу, тут переважають впорядковані жилі будинки, в тому числі на одну сім'ю; п'ята зона — за межею міста, для представників вищої верстви середнього класу та вищого класу.

Американський урбаніст Хойот (1939) розвиває концепцію секторів, у яких комфортні райони зміщуються від центру до периферії.

Поширеною нині є концепція багатоядерної структури з кількома центрами І. Гарріса та Е. Ульмана. Всі ці моделі не виключають одна одну. В реальних містах можна виявити ознаки всіх типів внутрішньої структури.

Місто є своєрідним соціокультурним середовищем, що охоплює соціальний світ, матеріальні та духовні умови становлення, існування, розвитку та діяльності людей. Соціокультурна ситуація в сучасному місті має тенденцію до ускладнення, з одного боку, засвідчує соціальний прогрес, з іншого — породжує безліч проблем для людини (відчуття стурбованості, тривоги, невизначеності, неспокою).