2. Питання з практичної частини: (51) 1. Структура та загальні вимоги до написання звіту соціологічного дослідження.

Звіт — певна форма підведення підсумків соціологічного дослід­ження — містить опис усіх розділів програми дослідження. Звіт включає основні висновки, практичні рекомендації, оцінює соціаль­ну та економічну ефективність від реалізації результатів дослід­ження. У додаток звіту входять усі методологічні та методичні до­кументи соціологічного дослідження (програма, план, інструмен­тарій, інструкції тощо), а також ті соціологічні дані (таблиці, гра­фіки, індивідуальні думки), які не ввійшли у звіт при пошуку відповіді на основну гіпотезу. На основі звіту складається аналі­тична довідка в декілька сторінок.

Загальні вимоги до звіту: 1.Повнота інформації. 2.Доступність.

Структура звіту включає такі розділи:

• Резюмуючий ( 2-3ст, );

• Дані одновимірних розподілів;

• Основну частину;

• Висновки.

Основна частина звіту включає 2 розділи: 1.Методичний ( принципи та процедури підготовки вибірки, принципи підготовки анкети). 2.Змістовний ( докладне викладення результатів опитування та аналізу одержаних результатів). Композицію кожного фрагменту можна будувати так: 1.Основна теза-висновок, одержані в результаті перевірки гіпотези. 2.Таблиця, що ілюструє зв'язок між показниками. 3.Додаткові коментарі до таблиць, які дають читачеві змогу звернути увагу на різноманітні особливості, які підтверджують і доповнюють основну тезу.

Текстова частина фрагментів має бути невеликою за обсягом, дослідник повинен писати простою, лаконічною мовою. Кожен параграф бажано супроводжувати підзаголовком. Після резюмуючої частини – таблиці одновимірних розподілів за всіма питаннями анкети. Вони розташовані у порядку, в якому вони ставляться респонденту. Перед одновимірними розподілами слід навести паспорт дослідження, який включає: 1. Найменування організації, яка проводила дослідження.2.Найменування організації, яка замовила опитування.3.Час, термін проведення опитування. 4.Визначення генеральної сукупності. 5.Обсяг вибіркової сукупності. 6.Допустиму помилку вибірки.

Помилки при оформленні таблиць:

-Неправильно формулюють назву таблиці, а іноді зовсім залишають таблиці без назви;

-не вказують в яких одиницях вводяться дані;

-користуються в одній і тій же таблиці різноманітними варіантами округлення.

Висновки звіту повинні містити:

1.Систематизоване подання і опис первинної інформації. 2.Виявлення соціальних фактів і закономірностей.3.Узагальнення результатів у загальних висновках дослідження. 4.Розробку практичних рекомендацій на грунті висновків і врахування потреб замовника.

( 41) 2. Поняття регресії. Види регресій.

Регресія–це форма зв’язку між випадковими величинами. Закон зміни математичного очікування однієї випадкової величини залежно від значень іншої. Розрізняють прямолінійну, криволінійну, ортогональну, параболічну регресію, а також лінію і площину регресії.

Якщо дано сукупність показників y, що залежать від факторів х, то постає завдання знайти таку економетричну модель, яка б найкраще описувала існуючу залежність. Одним з методів є лінійна регресія. Лінійна регресія передбачає побудову такої прямої лінії, при якій значення показників, що лежать на ній будуть максимально наближені до фактичних, і продовжуючи цю пряму одержуємо значення прогнозу. Процес продовження прямої називається екстраполяцією. Відповідно до цього постає задача визначити цю пряму, тобто рівняння цієї прямої. В загальному вигляді рівняння прямої виглядає у =а+bх, де - вирівняне значення у для відповідного значення х.

Константи а і b - константи, які передбачають зменшення суми квадратів відхилень між фактичним значенням у і вирівняним значенням .

Умовне математичне сподівання M (Y | X = x) випадкової змінної Y, що розглядається як функція x, тобто M (Y | X = x) = f (x), називається функцією регресії випадкової змінної Y відносно X (або функцією регресії Y по X). Точно також умовне математичне сподівання M (X | Y = y), випадкової змінної X, тобто M (X | Y = y) = f (x), називається функцією регресії випадкової змінної X відносно Y (або функцією регресії X по Y). Строго регресійну залежність можна визначити наступним чином. Нехай Y, X1, X2 ,..., Xp - випадкові величини з заданим спільним розподілом ймовірностей. Якщо для кожного набору значень X1 = x1, X2 = x2 ,..., Xp = xp визначено умовне математичне очікування y (x1, x2 ,..., xp) = E (Y | X1 = x1, X2 = x2 ,..., Xp = xp), то функція y (x1, x2 ,..., xp) називається регресією величини Y за величинами X1, X2 ,..., Xp, а її графік - лінією регресії Y по X1, X2 ,..., Xp, або рівнянням регресії. Залежність Y від X1, X2 ,..., Xp проявляється у зміні середніх значень Y при зміні X1, X2 ,..., Xp. Хоча при кожному фіксованому наборі значень X1 = x1, X2 = x2 ,..., Xp = xp величина Y залишається випадковою величиною з певним розсіюванням. Для з'ясування питання, наскільки точно регресійний аналіз оцінює зміну Y при зміні X1, X2 ,..., Xp, використовується середня величина дисперсії Y при різних наборах значень X1, X2 ,..., Xp (фактично мова йде про міру розсіювання залежною змінною навколо лінії регресії). Стає очевидним, що функція регресії має важливе значення при статистичному аналізі залежностей між змінними і може бать використана для прогнозування однієї з випадкових змінних, якщо відомо значення іншої випадкової змінної. Точність такого прогнозу визначається дисперсією умовного розподілу. Нелінійна регресія - якщо між економічними явищами існують співвідношення, то вони виражаються за допомогою відповідних нелінійних функцій. Розрізняють два класи нелінійних регресій: - Регресії, нелінійні щодо включених до аналізу пояснюючих змінних, але лінійні за оцінюваним параметрам; - Регресії, нелінійні по оцінюваних параметрах.Множинна регресія може дати гарний результат при моделюванні, тільки лише в тому випадку, якщо впливом інших факторів, що впливають на об'єкт дослідження, можна знехтувати.

БІЛЕТ № 7

Питання з теоретичної частини:

( 33) 1. Об’єкт інформаційної соціології. Становлення інфосфери та інформаційної соціології. Комп’ютерні революції як технологічна передумова формування глобальної інформаційної мережі.

Інформаційна соціологія досліджує форми і методи вживання інформаційних систем і технологій в емпіричній соціології Інформаційна соціологія включає, окрім соціальної статики, ще динаміку, структуратіку і генетику інфосфери як свої теоретичні розділи.

Інформаційна епоха означає перехід від знакової системи передачі знань засобами книгодрукування до цифрової знакової системи інформації і іконографічним зображенням, що функціонує завдяки новітнім інформаційним технологіям у глобальній системі інформаційних мереж. Це так званий перехід від "галактики Гутенберга" до "галактики Мак-Люена".

Визначальним чинником інформаційної епохи є інформаційна парадигма, інкорпорована в інформаційному суспільстві в багаторівневій, ієрархічно впорядкованій системі взаємозв'язків парку комп'ютерної техніки, мікроелектроніки, телекомунікаційної мережі, оптіко-волоконної електроніки, інтегрованих в глобальну інформаційну мережу. Конвергенція перерахованих складових вийшла на якісно новий рівень завдяки впровадженню цифрових технологій. Д.Тапськотт в книзі "електронно-цифрове суспільство" констатує, що нині існує думка, ніби то "розвинений світ переживає зараз перехід від індустріального суспільства, заснованого настали, автомобілях і дорогах, до нового, побудованого на кремнії, комп'ютерах і мережах". Він називає 12 ознак нового суспільства:

1. Орієнтація на знання. 2. Цифрова форма репрезентації об'єктів. 3. Їх віртуальна природа. 4. Молекулярна структура. 5. Інтеграція. Міжнародна взаємодія. Жаргон кіберпростору. 6. Усунення посередників. 7. Конвергенція. 8. Інноваційна природа. 9. Трансформація стосунків "виробник-споживач". 10. Динамізм. 11. Глобальні масштаби. 12. Наявність протиріч.

Поряд з інформаційно-технологічними чинниками інформаци¬онная соціологія досліджує також інформаційно-комунікативні технології інформаційного суспільства. Глобальна інформаційна мережа як загальноцивілізаційний феномен сформувалася завдяки впровадженню інформаційно-технічної і інформаційно-комунікативної технологій в економічну, соціально-політичну, освітньо-комунікативну сфери суспільства. Ці інформаційні технології ево¬люционіруют в єдності з сучасними біологічними технологіями, технологіями генної інженерії, електрохімії, ядерними і космічеськимі технологіями.

Нині інформаційно-технологічна складова просто служить передумовою того, щоб інформаційно-комунікативні технології стали "одним з найбільш важливих чинників, що впливають на формування суспільства двадцять першого століття". Суть стимульованих інформаційно-комунікативними технологіями соціальних трансформацій полягає в зростанні можливостей задоволення інформаційних потреб в процесі соціалізації особи, в розширенні кордонів соціальної реалізації інформаційного потенціалу людини. Це визначає важливий соціальний ефект даних трансформацій. Соціально значимим для інформаційної соціології є дослідження раніше невідомих проблем комунікації людей у віртуальному інформаційному просторі. Кіберпростір як нове інформаційно-технологічне і інформаційно-комунікативне середовище відбивається не лише на соціальних стосунках, але і на процесі соціалізації людини, соціалізуючи віртуальну особу. Прикладом маніфестації ідентичності віртуального співтовариства користувачів Інтернету може послужити "Декларація Незалежного Кіберпростору": "Ми встановлюємо свій власний Суспільний Договір. Цей спосіб правління виникає згідно з умовами нашого, а не вашого світу. Наш світ — інший" Віртуалізація по відношенню до суспільства означає наявність стійкої бінарної опозиції смислових реальностей — соціальною і віртуальною. Логіка віртуальності полягає в компенсаторному прагненні особи до заміщення, витісненню на периферію свідомості образів соціальної реальності.

Стрімкий розвиток обчислювальної техніки та впровадження в різні сфери людської діяльності новітніх інформаційних технологій – інформаційно-комп’ютерна революція – в останній третині ХХ ст. призводить до глибоких трансформацій в сучасній культурі. Ми все більше усвідомлюємо, що навколо нас формується нова культура, відбуваються значні зміни суспільної свідомості й індивідуального мислення, нових установок по відношенню до праці, дозвілля, спілкування, ідентичності особистості тощо. Формується принципово інший тип виробництва, поширення і збереження культури, інші принципи її функціонування, інша структура духовного життя, у якій переважне місце починають займати новітні засоби інформатики.

З входженням в ужиток електронних засобів масової комунікації, стан справ у «галактиці» докорінно змінюється: книга починає поступатися позиціями телебаченню та комп'ютерам. В постіндустріальному суспільстві все більшого значення набуває тип культури, основним матеріальним носієм текстів якої є не писемність, а “екранність”. На відміну від друкованого слова, що дозволяє систематично викладати свою думку, мислити концептуально, дедуктивно і послідовно, телебачення краще адаптується до невимушеної розмови. Телевізійна комунікація характеризується сенсорною імітацією реальності і сприйняттям її з найменшим психологічним зусиллям.

Особливе місце в цій системі займає мережа Інтернет. Саме Інтернет з 90-х років ХХ ст. стає основою глобальної комунікації, поступово пов’язуючи між собою велику кількість мереж і людей, та отримуючи критичну вагомість в формуванні майбутньої культури.

Культура, що формується на основі мережі Інтернет, глобальна по своїй природі і легко перетинає національно-державні кордони, вона має планетарний, загальнолюдський характер. Відеокомп'ютерний і космічний зв'язок доносить до людини наочно і чуттєво достовірні враження про всілякі явища та події, що відбуваються у різних країнах і серед різних народів. Компактність нових систем збереження інформації і здатність надійного і швидкого її перенесення на будь-які відстані робить можливою радикальну децентралізацію будь-яких процесів, включаючи виробництво, управління, освіту і тощо. Замість централізованих ієрархічних систем комунікації виникають мережі комунікацій і відношень, що піддаються легкій трансформації в залежності від динаміки завдань і функцій. Уже зараз ми спостерігаємо як павутина Інтернету в буквальному сенсі слова втягує у свої тенета величезну кількість користувачів, багато в чому видозмінюючи стереотипи їх світосприймання і спосіб життя. Людина в «глобальних обіймах» електронних медіа, що наче продовжують її центральну нервову систему, почала плавне входження в постгутенбергову еру. Покоління, яке виросло в тісному спілкуванні з комп’ютерами, мобільним зв’язком, Інтернетом значно відрізняється в духовно-світоглядному аспекті, живе в іншому соціально-культурному вимірі.

Під впливом нового символічного середовища, що створюється на підґрунті інформаційно-комп’ютерної технології, радикально трансформується простір і час, фундаментальні виміри людського життя. Території втрачають своє культурне, історичне, географічне значення і реінтегруються в функціональні мережі або в образні колажі, що викликають до життя простір потоків, які замінюють простір місць. Час наче зникає в новій комунікативній системі: минуле, сьогодення, майбутнє можна програмувати так, щоб вони взаємодіяли одне з одним в одному і тому ж повідомленні.

Глобальна мережа генерує текстові формати нового типу, створює умови для формування віртуальних спільнот, стирає межі між державами, елімінує відстані, що роз'єднують людей і, в кінцевому рахунку, вибудовує навколо себе специфічну форму культури – кіберкультуру. Доступність і розмаїтість інформації, яку можна отримати по сучасних каналах масової комунікації, призводять, з одного боку, до значної однорідності всесвітнього культурно-інформаційного простору, до ослаблення і зняття всіх бар'єрів і “завіс”, і, з іншого боку – до величезної розмаїтості цієї інформації, з якої людина може вибирати те, що відповідає її потребам. Однорідність інформаційного простору, однак, не нав'язує принципової подібності всіх культур. Навпаки особливу цінність набувають риси відмінності, що несуть із собою додаткову інформацію, здатну викликати цікавість в інших місцях інформаційної мережі.