22. 3. Концепція індивідуалізованого суспільства за з.Бауманом

Бауман говорить про те, що сучасне суспільство кардинально відрізняється від своїх попередніх форм людського існування, що виражається перш за все у втраченій збалансованості між суспільним і приватним, яка була покликана підтримувати стійкість соціального порядку. Ситуація сучасного суспільства склалась таким чином, що воно не визнає за необхідність сам діалог між суспільним і приватним.

На думку Баумана, характерним для індивідуалізованого суспільства є три головних ознаки:

1) втрата людиною контролю над більшістю значимих соціальних процесів;

2) зростаюча, у зв’язку з цим, невизначеність і прогресуюча незахищеність особистості перед обличчям змін, що нею не контролюються;

3) прагнення людини, що виникає в таких умовах, відмовитися від досягнення перспективних цілей заради отримання негайних результатів, що в кінці-кінців приводить до дезінтеграції як соціального, так і індивідуального життя. Як наслідок, суспільство початку XXI ст. характеризується, з одного боку, стрімким ускладненням економічних процесів, а з іншого – все більш явною фрагментарністю людського існування. Протиріччя між цими процесами і складає основну проблему сучасного суспільства; сьогодні можна помітити, що незважаючи на “індивідуалізацію” соціуму, в ньому перемагають саме тенденції до самодостатності господарських процесів, в той же час як соціальне начало стає все менш значимим. Саме в цьому приховується основна причина того, що сучасне суспільство пронизується антигуманізмом, а сучасна людина стає все більш дезорганізованою, обмеженою і безпорадною.

З. Бауман говорить про втрату контролю над найважливішими соціальними явищами і процесами, що призводить до паралічу політичної волі, втрати віри у те, що саме колективними зусиллями можна досягнути якогось результату. Друга фундаментальна якість життя сучасного індивідуалізованого суспільства бачиться автором у зниженні можливостей людини контролювати власну долю, у зростанні невизначеності людського буття; при цьому, він підкреслює, що відворотні сили глобалізації нав’язують людям розуміння цієї невизначеності як блага, як кращого із можливих варіантів. Третя найважливіша ознака життя сучасного суспільства, і на ньому автор зупиняється дуже детально, полягає в радикальному перегляді всієї системи цінностей. Головна роль належить тут відмові від досягнень людьми довгострокових цілей і завдань.

Всі ці якості і обставини життя людей знаменує собою зміст поняття “індивідуалізоване суспільство”. З. Бауман підкреслює, що існуючий сьогодні різновид цього суспільства вкрай суперечливий в першу чергу тому, що індивідуалізоване суспільство сформувалось зовсім не в силу прагнень окремих індивідів, а в результаті дії об’єктивних, і навіть деперсоніфікованих, сил і тенденцій.

ІІ Питання з практичної частини

(2) 1. Взаємодія соціологічної служби із засобами масової інформації, основні проблеми

Сьогодні існує проблема щодо використання соціологічної інформації в мас-медіа задля маніпулювання громадською думкою. Спеціалісти в соціологічній галузі часто надають результати своїх досліджень, що неадекватно відображають справжній стан речей. Одною з причин цього може бути те, що через достатньо велику затратність проведення соціологічного дослідження, соціологічні служби опиняються під тиском впливових людей, інвесторів втілення таких проектів. Деякі засоби масової інформації, які також знаходяться під протекціоністським впливом перекручують соціологічні дані в потрібну сторону. Таким чином збільшується розповсюдження не досить об’єктивної соціологічної інформації в ЗМІ. Саме тому, гостро стоїть питання довіри соціологічним опитуванням.

З огляду явних проблем, що існують у взаємовідносинах соціологічних служб та ЗМІ, можна виокремити основні принципи на яких мають будуватися стосунки соціологів та ЗМІ.

Об’єктивність, достовірність та обґрунтованість наданої соціологічної інформації.

Соціологи та журналісти, які готують публікації соціологічної інформації, повинні володіти необхідною компетентністю та дотримуватись своїх професійних кодексів.

Соціологічна інформація, що надається широким колам населення, повинна бути максимально достовірною, об’єктивною та науково обґрунтованою.

Соціолог та соціологічна організація, журналіст та видання рівнозначно несуть в моральну та юридичну відповідальність за достовірність результатів соціологічних досліджень, що публікуються.

Надання неякісної соціологічної інформації, як і плагіату недопустиме та несумісне з професійною діяльністю журналіста та соціолога.

Соціологічна інформація, що надається має містити дані про автора чи організацію, що проводила соціологічне дослідження, час та місце проведення, обясг та зміст вибіркової сукупності а також, при повтронму представленні інформації, обов’язкове посилання на автора чи видання.

Ці принципи мають впорядкувати спільну роботу по інформуванню населення достовірною соціологічною інформацією, яка істотним чином має впливати на формування адекватної громадської думки.

(54) 2. Типи шкал та їх класифікація за рівнем вимірювання.

Набір властивостей явища і відповідних їм чисел називається шкалою вимірювання. За рівнем вимірювання, і допустимими арифметичними діями виділяють метричну, номінальну і порядкову або рангову шкали, а такж шкалу відношень (відносну).

Номінальні – відбивають лише якості рівноправності об’єкта. Число тут тільки для того, щоб відрізнити один об’єкт від іншого. Відповідь респондента позначається цифрою (чоловік – 1, жінка – 2, або будь-якою іншою цифрою, номінал тут ніякого значення не має). Тобто в номінальній шкалі числові характеристики, що приписуються явищам, слугують лише для того, щоб розділити їх по групам. Наприклад, респонденту приписується число як код району, в якому він мешкає. Порівнюючи ці коди, ми можемо судити лише про те, проживають два респонденти в одному районі чи в різних. Ми не можемо порівнювати в якому районі більше жителів чи вище рівень життя по тому яким числом він позначений. Вирази типу 3<5 в даному випадку не відображають нічого реального. При обробці даних, отриманих за допомогою даної шкали, можливе вирахування частот, моди, кореляції з використанням коефіцієнта фі і критерія С.

Порядкові шкали– відбивають відношення послідовності (більше ніж, краще ніж). Задоволеність роботою (повністю задоволений – 5, не зовсім задоволений – 4, посередньо – 3, не задоволений – 2). Властивості, що вивчаються, отримують суворий порядок від найменш значущого до найбільш значущого або навпаки. Прикладом тут можуть бути й оцінка знань студента від 2 до 5, й оцінка виступу спортсменів у балах від 0 до 10.

В порядковій шкалі елементи групуються за ступенем вираженості якої-небудь ознаки. Наприклад, оцінки, які ставляться студентам на заняттях: від 3 до 5. Оцінка 3 означає, що студент абсолютно не знає тему, а 5, що студент знає її на відмінно. Після виставлення оцінок всіх студентів можна ранжувати за ступенем знання матеріалу. Тут вираз типу 3<5 набуває зміст. При обробці даних, отриманих за допомогою даної шкали, можливе вирахування медіани, коефіцієнта рангової кореляції.

Метричні (інтервальні) – шкали різниць між упорядкованими проявами соціальних властивостей, які привласнюються їм у вигляді чисел (вік, зарплата, стаж, прибуток тощо), це ті факти із життя, для яких нема потреби переводу якості у кількість, оскільки вони у реальному житті позначаються певним числом. Але часто подібних показників дуже багато і з усіма ними важко працювати. У такому випадку ці дані розбивають на інтервали. Так, усі показники розміру зарплат великої групи робітників розбивають на інтервальні групи: зарплата від 50 гривен до 100 становить першу інтервальну групу, від 100 до 150– другу, і вони відповідно отримують числове або якесь інше позначення. Є певні правила розбивки інтервальних груп, які обчислюються за формулою. У результаті інтервали беруться не за бажанням дослідника, а в суворо визначеному порядку залежно від характеру показників.

Інтервали показують різницю, за якою можна судити на скільки вираженість ознаки у одного респондента відрізняється від вираженості в іншого. При обробці даних, отриманих за допомогою цієї шкали, можливе використання всіх статистичних методів без виключення. Ця шкала найчастіше використовується різних соціальних та психологічних дослідженнях. Прикладом такої шкали можуть слугувати вік респондента, рівень IQ та ін.

Відносна шкала – має усі властивості номінальної, порядкової та інтервальної шкал і, крім того, має точку початку відліку. За допомогою відносних шкал ми можемо визначати і класифікувати об'єкти, проранжувати їх, порівнювати інтервали і різниці. Загальновідомі приклади відносних шкал – ріст, вага, вік і гроші.

Від типу шкал залежать методи обробки й аналізу інформації. Найпростіша – номінальна шкала, бо в ній обмежена кількість показників. Для порядкової шкали кількість показників значно більша, але найширше поле показників для метричних шкал.

Білет №20

Питання з теоретичної частини

(38) 1. Основні парадигми ліберальної демократії

Ліберальна демократія - це форма правління, при якій влада уряду обмежена правом, і громадяни мають свободу створення асоціацій для обрання свого представника на посаду у вільних виборах через визначені періоди часу.

Ліберальна демократія на перший план ставить громадянську свободу, тобто повну незалежність особистого життя індивіда від політичної влади. Йдеться про ряд особистих прав: недоторканість особи, свободу совісті, слова, зборів, друку, місця проживання, заняття, господарської діяльності, приватної власності та ін.

Ядром свободи є особисті права. Політична свобода виступає як засіб забезпечення громадянської свободи. Влада, що порушує громадянську свободу, стає тиранією і знижує правомірність свого існування. Звідси висновок — політична влада не повинна бути абсолютною, незалежно від того, хто її здійснює — монарх чи народ.

Лібералізм демократії означає свободу особи, визнану і гарантовану державою. Громадські сили можуть діяти тільки згідно з законом, перед яким усі рівні. Це "правління через закони, а не через людей ". Передбачається юридичний контроль за виконанням законів.

Основне завдання ліберальної демократії: забезпечення індивідуальної свободи та невідчужуваних прав кожного громадянина.

Базові принципи концепції ліберальної демократії полягають в:

• проголошенні та абсолютизації феномену індивідуальної свободи (це конституційно закріплений комплекс політичних, економічних свобод і невід’ємних прав людини);

• утвердженні принципу поділу влади та взаємної урівноваженості її гілок;

• виборність органів державної влади;

• наявність ідеологічного плюралізму;

• верховенство закону.

Лібералізм детермінує межі влади та функції держави. Демократія першочергового значення надає проблемі розподілу влади. Другою засадою ліберальної демократії є принцип згоди і громадянського консенсусу. В його основі лежить ідея "суспільного договору". Люди, вважав Б. Спіноза, свідомо поступаються частиною своєї природної свободи і згоджуються підкорятися верховній владі і сукупній могутності всіх, яка незмінно перевищує силу кожної окремо взятої людини. Дж. Локк підкреслював, що добровільна політична спільність людей покликана надійно забезпечити природні права, рівність і свободу, захист особи та її власності. Більше того, як підкреслював Ж.- Ж. Руссо, згода людей — основа всякої законної влади. Відображенням цього є суспільний договір: кожна людина віддає свою особу під вище керівництво загальної волі і тим самим стає її учасником. Уся влада переходить до суверена, утвореного учасниками згоди. Отже, суверенітет належить народові. Якщо природна свобода обмежена силою окремого індивіда, то громадянська свобода, яка виникає на грунті суспільного договору, обмежена загальною волею суверена. Люди стають рівними в силу права і згоди. Із двох попередніх принципів випливала вимога здійснення поділу влади. Ш. Монтеск'є писав, що політична свобода може бути виявлена лише там, де немає зловживання владою.

Отже, ліберальна демократія - це форма правління, при якій влада уряду є обмеженою, і громадяни мають свободу вибору представника на урядову посаду на певний період часу.

(61) 2. Складові управлінської функції ПР (пабліситі, реклама, суспільна діяльність, управління проблемами, лобіювання, відносини з інвесторами тощо).

Паблік рилейшнз (ПР), або робота з громадськістю, спрямована на формування і підтримку сприятливого іміджу фірми, на переконання громадськості в необхідності діяльності підприємства, його благодатному впливу на життя суспільства. Робота з громадськістю, як і реклама та інші види комунікації, є інструментом комунікативної політики підприємства і ґрунтується на принципах взаєморозуміння, правдивості, ясності, повної інформованості та співробітництва, єдності слова і діла.

Досить часто паблік рилейшнз плутають з окремим їх діями та складовими частинами. Наприклад, вважають, що “пабліситі” є синонімом поняття “зв’язки з громадськістю”. Пабліситі найчастіше є найбільш очевидною частиною, проте не єдиною програмною стратегією.

Аналогічно, лобіювання часто є найпомітнішою діяльністю в сфері публік рилейшнз, проте являє собою лише частину загальної стратегії ПР; при цьому лобісти звітують перед вищим керівництвом публік рилейшнз відповідної організації. Сучасне розуміння та практика паблік рилейшнз включають наступні види діяльності та спеціалізації.

Пабліситі – це інформація, отримана від зовнішнього джерела, яка викоритсовується ЗМІ, оскільки являє, на їхню думку цінність, що заключається в новизні інформації. Пабліситі це неконтрольований метод розміщення повідомлень в ЗМІ, оскільки джерело не лпатить Змі за їхнє розміщення. Прикладами пабліситі можуть бути нотатка про зростання доходів компанії в фінансовому розділі газети, повідомлення репортера про хід кампанії зі збору коштів у благодійний фонд чи стаття в розділі “Культура”, присвячена виступу відомого музичного гурту. Як правило, джерелами таких повідомлень виступають відповідно – відділ публік рилейшнз корпорації, директор благодійного фонду, рекламний агент музичного гурту і т.д. На ранніх стадіях свого розвитку паблік рилейшнз зводилося до пабліситі, тому не дивно, що багато хто й досі асоціює пабліситі з концепцією ПР. Проте варто розуміти, що поняття паблік рилейшнз більш широке, ніж пабліситі.

Реклама – це інформація, що розміщується в ЗМІ спонсором, який оплачує рекламний час та місце. На відміну від пабліситі, реклама забезпечує джерелу інформації повний контроль над розміщенням матеріалів в пресі. Організації використовують рекламу для цілей паблік рилейшнз у випадку, коли вони не задоволені тим, що про них говрять в ЗМІ, коли їм здається що їхня точка зору відображається у спотвореному вигляді, що громадськість не розуміє суті проблеми чи просто вороже налаштована, чи коли хочуть додати свої уявлення щодо того чи іншого питання.

Суспільна діяльність являє собою особливу складову паблік рилейшнз, що сприяє формуванню та підтриманню зв’язків з державними органами та місцевою громадськістю з метою вплинути на державну політику. Зростаючий інтерес до суспільної діяльності супроводжується високою плинністю кадрів в державних органах, змінами в комунікації, зростанням впливу органів управління штатми та місцевих органів управління тощо.

Управління проблемами являє собою попереджувальний процес прогнозування, виявлення, оцінювання та реагування на ті проблеми державної політики, які впливають на відносини організації з громадськістю.

Суть управління проблемами заключається в двох моментах: раннє виявлення проблем, які потенційно можуть здійснювати вплив на організацію і стратегічне реагування, метою якого є пом’якшення наслідків, що викликані цими проблемами, чи, навпаки, використання цих наслідків задля своєї вигоди.

Мета управління проблемами –допомагати зберегти ринки, знизити ступінь ризику, створювати нові можливості та здійснювати вплив на імідж організації. В концептуальному, якщо не адміністративному відношенні управління проблемами опстає як частина функції паблік рилейшнз.

Лобіювання - ще більш спеціалізована частина суспільної діяльності, яка намагається впливати на законодавчі та нормотворчі рішення в уряді. Це особлива складова ПР, завдання якої це формування та підтримання стосунків із урядом. На практиці лобіювання має тісно координуватися з іншою діяльністю в сфері ПР, що орієнтована на громадськість і не пов’язана з державними структурами.

Лобіювання це свого роду мистецтво впливати на інших. Але як політичне явище воно набагато ширше та змістовніше й відіграє значну роль в законодавчому процесі, допомагаючи депутатам отримати інформацію про такі специфічні сфери життя про які вони не завжди гарно освідомлені, глибше зрозуміти, які наслідки може мати запропонований законопроект у випадку його схвалення, дізнатися про те, як виборці сприймуть законодавчий акт.

Відносини з інвесторами це ще одна спеціалізована складова ПР в акціонерних товариствах з широким володінням акціями. Завдання спеціалістів в цій сфері відносин – підвищення цінності акцій компанії та скорочення вартості інвестиційного капіталу шляхом підвищення рівня довіри акціонерів та забезпечення привабливості акцій для індивідуальних інвесторів, фінансових аналітиків та інституційних інвесторів.