2. ( П 27 ) Необхідність у використанні засобів дискриптивної статистики.

Дескриптивна (описова) статистика – опис соціологічних об’єктів в кількісній формі за допомогою статистичних заходів та методів. Таким чином, завданням дескриптивної(описової)статистики є опис розподілу змінної – ознаки в конкретній вибірці. Цей метод також дозволяє аналізувати взаємозв’язок між різними змінними.

Отже, в основі дескриптивного аналізу лежить використання таких статистичних мір, як середня величина(середня арифметична), мода, медіана, середні квадратичні відхилення, розмах чи амплітуда варіацій. Для того, щоб описати інформацію, отриману на основі вибіркових вимірів, широко використовуються дві групи мір. Перша – міри централізованої тенденції, або міри, що описують типового респондента чи типова відповідь. Друга – міри варіації, або міри, що описують ступінь схожості чи несхожості респондентів чи відповідей з “типовими” респондентами чи відповідями.

Мода – характеризує величину ознаки, що з’являється частіше всього порівняно з іншими величинами іншої ознаки. Через те, що мода носить відносний характер, не обов’язково, щоб респонденти вказували саме ту величину ознаки. Медіана – значення ознаки, що займає середнє місце в упорядкованому ряді значень даної ознаки. При середньому арифметичному загальний об’єм ознаки порівну розподіляється між всіма єдиними сукупностями.

У використанні методів дескриптивної статистики очевидно, крім знання величин мір центральної тенденції важливо встановити, наскільки близько до цих величин розміщені інші отримані оцінки. В такому разі, частіше всього, застосовують три міри варіацій: розподіл частот – таблиця чи графік, що дозволяє швидко зробити висновки щодо ступені точності результатів виміру; розмах варіацій – різниця між кінцевими точками в розподілі упорядкованих величин у виміряній ознаці; і середнє квадратичне відхилення – чим менше вибірка, тим менше буде змінюватися величина ознаки.

Тому, можна сказати, що необхідність у використанні засобів дескриптивної статистики в тому, що статистичні методи дають можливість отримати більше інформації про застосуванні найбільш інформативних шкал виміру.

Білет №4

Теоретична частина

4.1. ( Т 67 ) Соціокультурні основи Новоєвропейської цивілізації та трансформація західно-християнського світу в новоєвропейсько- північно-атлантичну цивілізацію.

Cьогодні на планеті сформувалися чотири основні цивілізаційні світи: Китайсько-Далекосхідний, Індійсько-Південноазійський, Мусульмансько-Афразійський та найбільший —Макрохристиянський.Макрохристиянський світ, у свою чергу, виразно поділяється на три цивілізаційні складові: центральну — Західноєвропейсько-Північноамериканську з Австралією та деякими іншими її філіаціями — і дві периферійні щодо неї — Латиноамериканську та Православно-Слов'янську. Дві останні цивілізаційні спільноти мають із Заходом спільне коріння і впродовж останніх п'яти століть розвивалися під його вирішальним впливом. Промислова революція зумовила стрімку перебудову світового цивілізаційного простору, внаслідок чого з'явилися локальні цивілізації третьої серії. У середні віки у Західній Європі утворилася Західнохристиянська цивілізація, яка за часів Ренесансу (близько 1500 р.) трансформувалася у Новоєвропейську. Зокрема, з кінця XVIII ст. почала формуватися Новоєвропейсько-Північноатлантична (західна) цивілізація, яка базувалася на досягненнях науки і техніки та індустріальному громадянському суспільстві, або капіталізмі. В свою чергу, Новоєвропейсько-Північноамериканську цивілізацію можна розділити на субцивілізаційні компоненти - на європейську та північноамериканську складові. За умов глобалізації світ набув вигляду поліцивілізаційної структурно-функціональної системи, за якої диференційовані скаладові Макрохристиянської цивілізації перебувають в трансформаційних процесах. Сучасний етап європейського будівництва створює організаційні рамки для зародження і становлення нового етапу розвитку Новоєвропейської цивілізації, що знаходить втілення в формуванні "нової редакції" "європейської ідеї". Вона ґрунтується на принципах безсумнівної культурної та цивілізаційної спорідненості та єдності європейців, яка простежується почуттях "європейської ідентичності", яке базується на основі глибоко вкорінених спільних "європейських цінностей". Історико-культурний аналіз формування та розвитку Новоєвропейської цивілізації показує, що в цьому процесі була постійно присутньою ідея європейської інтеграції, яка має цивілізаційне підґрунтя. Майже кожен проект об’єднання Європи виходив з апріорно присутньої єдності, яка базувалася на цивілізаційних компонентах, зокрема релігійних - на засадах західного християнства. Навіть розширення Новоєвропейської цивілізації та включення до неї Американської складової має певний релігійний вимір.Створення сучасного єдиного європейського простору пов'язано з його цивілізаційною складовою, котра є базисом об'єднання різних національно-культурних одиниць. Однак нації-держави в рамках Європейського союзу зовсім не зникають і не "розчиняються" - міняються і коректуються їхні функції, але самі вони продовжують існувати і розвиватися. В умовах закінчення блокового протистояння і перенесення загроз безпеці і стабільності з глобального на регіональні рівні, ці проблеми в Європі суттєво загострилися. Разом з тим Євросоюз, незважаючи на універсальність моделі, продовжує залишатися регіональним проектом, створеним на цивілізаційному підґрунті. І невід’ємно соціокультурний аспект даної трансформації супроводжується політичними процесами, які супроводжуються великою кількістю суперечностей держав в процесі новоєвропейської-північно-атлантичної цивілізації. Воєнні структури ЄС можуть стати механізмом тиску на проамериканське керівництво НАТО. Посилення європейської воєнної складової не стало автоматично адекватним послабленням американської і НАТО. Але це вже є результатом досягнутого компромісу та балансу інтересів.