1.Питання з теоретичної частини:

(52) 1.Представницька демократія, її роль та значення у взаємодії суспільства та держави.

Представницька демократія — порядок розгляду і вирішення державних і громадських питань повноважними представниками населення (виборними або призначеними).

Із розвитком і зміцненням держав, ускладненням їх політичних систем стало неможливо вирішувати усі питання загальнодержавного значення шляхом залучення до цього всього населення, кількість якого постійно збільшувалась. За цих умов зародилась і набула поширення інша форма народовладдя – представницька. Її сутність полягає в тому, що при цьому більшість загальнодержавних питань вже вирішуються не усіма громадянами держави, а лише їх певними групами. Останні є повноважними представниками населення, від імені та за дорученням якого вони приймають рішення, що стають обов'язковими до виконання. Група, яка представляє все населення держави, утворює загальнодержавний орган, що дістає право виступати від імені усієї держави і приймати рішення, обов'язкові до виконання на всій ЇЇ території. Такі представницькі органи можуть називатись по-різному парламент, народні, національні збори, конгрес тощо.

Саме інститути представницької демократії відіграють першочергову роль у процесі ухвалення рішень. Особливо вагоме значення в системі цієї демократії мають парламенти, склад яких формується через загальні вибори і яким громадяни делегують свої повноваження для здійснення функцій вищої законодавчої влади. Крім парламентської форми як великого надбання цивілізації носіями представницької демократії є й інші виборні органи влади.

Представницька демократія заперечує прийняття рішення та формування влади бездумною, неосвіченою масою населення. У цьому відношенні на політичних партіях лежить відповідальність по забезпеченню формування та вираженню політичної волі народу. Тому головний вихід для політичних партій є забезпечення зворотних зв'язків із виборцями через мережу власних територіальних осередків, здатних підвищувати політичну і правову культуру громадян та сприяти у забезпеченні їх основних прав і свобод, законних інтересів

В процесі прийняття тих чи інших рішень представники різних суспільних інтересів у владі зобов'язані досягати компромісів.

Представницька демократія перестає працювати в двох випадках: 1) коли немає адекватного відображення структури суспільства у структурах влади.2) Коли представницькі органи влади відстоюють особисті, корпоративні чи партійні інтереси, а не інтереси тих структур суспільства, які вони ніби-то представляють, і, відповідно, не можуть досягнути компромісів.

В Україні представницьким органом, уповноваженим приймати загальнообов'язкові в межах усієї держави рішення (закони), є Верховна Рада. Поряд із колективними (колегіальними) загальнодержавними органами можуть створюватись й одноособові органи, уповноважені виступати від імені держави. В Україні, як і в багатьох інших країнах, це Президент.

( 46) 2. Поняття «соціологічного пояснення».

Соціологічним поясненням є трансцендентний акт, що виходить за межі свідомості соціолога. Агент знає лише вміст своєї свідомості, і якщо він може пізнати сутність соціального світу, то лише тому, що наявне соціальне відношення, що проводить цю трансцендентну до всякої свідомості. Соціологічне пояснення — знання того, що відбувається насправді — спочатку обумовлено відвертістю соціального світу, існуванням соціальних стосунків, що переходять кордони свідомості взагалі і соціологічного мислення зокрема. Інакше кажучи, соціологічне пояснення визначається рухом відмінності «об'єктивоване/необ'єктивоване», яке здійснюється науковим виробництвом у взаємодії з різними соціальними силами.

Отже, допредикативне і дорефлективне «онтологічне пояснення» («відкрите», таке, що представлене в соціальній реальності) здійснюється не на рівні теоретичної свідомості. Насамперед воно є умовою ефективності соціальних практик, а вже потім — поняттям соціології. «Онтологічне пояснення» знаходиться в ході практик, що об'єктивують соціальну дійсність і неодмінно включене в їх процес. Такі об’єктивуючі практики є не просто умовою «онтологічного пояснення», вони є «онтологічне пояснення» як таке, якщо спертися на інтуїцію, що дає свідомість як практики. Подібне злиття «онтологічного пояснення» з об’єктивуючими практиками передбачає, що суб'єкт і об'єкт не розколені, а нероздільні, оскільки пояснення обгрунтовується не суб'єктом або об'єктом порізно, але відмінністю між об'єктивованим і необ'єктивованим. Кажучи метафорично, «онтологічне пояснення» — не «предикат» соціального світу, а його «суб'єкт», так само як і практики — це не «предикат» агента, а його «суб'єкт». Практики захоплюють, залучають до себе агента. Саме вони, а не пояснюючий агент є суб'єктом «онтологічного пояснення». Цей суб'єкт, проте, не може бути з вичерпною повнотою визначений дискурсивно. Природно, що соціолог не може обмежитися інструментальним, прагматичним тлумаченням, нерозривно пов'язаним з породжуючим його практичним і недискурсивним контекстом: йому буде просто нічого сказати, тоді як він вимушений повідомляти про результати своєї діяльності в дискурсивній формі. Тому власне соціологічне пояснення (що є одним з видів пізнання) починається лише на рефлективному рівні. «Онтологічне пояснення» (тобто по суті «попереднє») по відношенню до пояснення соціологічного виступає необхідною передумовою і невід’ємним нетематизованим «горизонтом». Його можна представити як об'єднання в процесі практик «горизонту» пояснюючого агента і «горизонту» з'ясованої суті соціального світу. Точніше кажучи, соціологічне пояснення встановлюється відмінністю між «онтологічним» і власне соціологічним поясненням.

(59) 3. Світ інформації: інформаційна епоха, інформаційна культура. Інформаційне суспільство, середовище та віртуальні мережі.

Питання світового інформаційного контексту, в якому розвиватиметься Україна у наступному столітті, широко дискутується в колі політиків та науковців. Нова інформаційна епоха зумовлює нові виклики і нову суспільну відповідальність. Перетворення, що відбуваються в галузі комунікацій, впливають на ВСІ стороні суспільного буття. У інформаційному суспільстві домінують не традиційні галузі промисловості, а знання та інформаційні послуги. Новітні комунікації - це потужна індустрія, яка охоплює усі сфери життя суспільства. Аналітики свідчать, що інформаційний сектор економіки зростає набагато швидше, аніж економіка взагалі.. А це впливає на можливість швидкого та оптимального комунікування, що принагідно підсилює зростанню продуктівності праці, зменшує потребу застосування великого обсягу робочої сили. Нині новітні технології кардинально розширюють права громадян на доступ до різноманітної інформації, дозволяють брати участь у прийнятті політичних рішень, активно продукувати інформацію, а не тільки її споживати. Поміж тим постає питання глобальних пріоритетів інформаційної епохи. Аналіз зарубіжного досвіду свідчіть, що головними напрямки Вже нині є: конвергенція комунікаційних площин, створення глобальної інфраструктури, забезпечення права І ТЕХНІЧНОГО доступу до інформації всього населення, дотримання свободи слова, захист національної культурної спадщини та інтересів національних меншин, охорона приватної та ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ власності, боротьба з високотехнологічними злочинами та монополізмом.  Інформаційне суспільство - це суспільство, побудоване на вільному доступі до інформації усіх і кожного з членів суспільства, з правом на свободу висловлення своєї думки, в умовах швидкісної комунікації, що забезпечує якісно новий рівень взаємоінтеграції і мобільності суспільства, реакції на будь-яке явище.  Інформацію слід зробити не тільки вільною, але й легкодоступною. Звісно одним з найлегших способів є інтернет.  Психологічна І культурна готовність (відповідність) готовність - Це первинна, фундаментальна умова успішного виконання будь-якої діяльності. Важливе формування готовності до будь-якої діяльності є наявність схильностей та здібностей особистості до майбутньої діяльності.  Розвиток Сучасної Концепції інформаційного суспільства призвів до виникнення нових соціальних, психологічніх та економічних явища, основою яких є якісно інше розуміння значення інформаційного ресурсу як найголовнішого фактору суспільного прогресу. Одним з таких явища є віртуальна організація взаємодії суб'єктів господарювання різніх економічніх систем. Віртуальна реальність розуміється як створене штучними засоби аудіовізуальне середовище, що сприймається суб'єктом як близьке до справжнього.  Деніел Белл, американський соціолог І публіціст, в своїй Статті «Соціальні рамки інформаційного суспільства» ставить проблему трансформації сучасного суспільства під впливом новітніх комунікаційних технологій. ВІН наголошує, що новий соціальний уклад, ґрунтований на телекомунікаціях, набуває зараз вирішального значення для економічного та соціального життя, для способів виробництва знання, а також для трудової діяльності людини.  Такоже Белл зазначає ще один важливий аспект інформаційного суспільства: загроза поліцейського та політичного нагляд за індивідами з використанням інформаційної техніки . 

Белл зачіпає такоже питання елітарності; ВІН зазначає, що елітарність зараз все більше пов'язується зі знанням, інтелектом та освітою, але еліта знання НЕ МАЄ реальної влади - вона може ставити питання, ініціювати нові питання . Белл вважає, що «еліта знання» не може бути новою «елітою влади».  Отже, Белл стоїть на тому, що інформація та теоретичне знання є стратегічними ресурсами постіндустріального суспільства.

 Активне використання комп'ютерних технологій у ВСІХ сферах людського життя створить нові можливості накопичення та швидкого обміну величезних масивів інформації.  Створення віртуальних корпорацій, мереж, об'єднань є новим явищем для класичної економічної теорії, що викликає необхідність теоретичного обгрунтування виникнення та функціонування подібних структур. Віртуальна організація характеризується як добровільна тимчасова форма кооперації декількох, як правило незалежних суб'єктів, яка спрямована на оптимізацію системи виробництва благ.  Основою, своєрідними підвалинами процесу формування інформаційної культури можна вважати:  - Формування і розвиток індустрії інформаційніх і комунікаційних послуг, у тому числі домашньої комп'ютеризації, зорієнтованої на масового споживача;  - Інформатизацію всієї системи загальної і фахової ОСВІТИ - від дитячо садка до закінчення вищої школи і наступних форм підготовки і перепідготовки фахівців; Підвищення ролі кваліфікації, професіоналізму, здатності до творчості як найважливіших характеристик людського потенціалу;  - Забезпечення сфери інформаційних послуг духовним змістом, що відповідає українським культурно-історичним традиціям, у тому числі організація потужного україномовного сектора в Інтернеті.  Суттєва роль у формуванні інформаційної культури у освітній та управлінській діяльності, які формують соціально важливі якості фахівця інформаційного простору, сприяючи виробленню таких навичок та вмінь, як: а) диференціація інформації; б) виділення соціально та професійно значущої інформації; в) вироблення критеріїв її оцінки ; г) переробка інформації та її використання. Інформаційна культура, маючи методологічний, світоглядний, загальноосвітній та загальнокультурний потенціал, що проявляється, насамперед, у використанні універсальних процедур пошуки, обробки та поширення інформації, може бути визначальною у вузьких та широких значеннях.  Основою інформаційної культури можуть стати знання про інформаційне середовище, закони його функціонування, уміння орієнтуватися в інформаційних потоках.  Отже, інф.культура -- це сукупність принципів і реальних механізмів, що забезпечують позитивні взаємодії етнічних І національних культур, а також сполученість у загальному досвіді людства. Інформаційне середовище - це сукупність інформаційних умов існування суб'єкта (це наявність інформаційних ресурсів та їх якість, розвиненість інформаційної інфраструктури). Інформаційне середовище являє умови для розвитку суб'єкта інформаційного простору, однак, ступінь її сприяння визначається вже внутрішніми характеристиками суб'єкта.