43. 3. Парадигмальний статус соціологічної науки

У кожній науковій дисципліні є безліч теорій різного ступеня спільності; необхідно визначити деякі системні зв'язки між ними, а також їх відношення до різних форм емпіричного знання. У зв'язку з цим виникає потреба в понятті "Наукова парадигма", введеному Томасом Куном. Він розглядав наукову парадигму не тільки як визнана "модель" постановки і рішення проблем; він виділяв в ній якусь "метафізичну" складову, "систему онтологічних постулатів, що конституюють наукову картину світу" .

Вибираючи коло проблем і методологію їх рішення, дослідник спирається на деяке уявлення про наукову картину світу, а "ядро дослідницької програми" визначає, які проблеми в принципі підлягають дослідженню, а які не мають сенсу в рамках даної програми. Виходячи з цього можна конкретизувати визначення парадигми стосовно соціології: парадигма в соціології є таке системне уявлення про взаємозв'язки різних теорій, яке включає: (а) ухвалення деякої загальної для даних теорій філософської ("метафізичною") ідеї про соціальний світ з відповіддю на критерійне питання: що є "соціальне"? (б) визнання деяких загальних принципів, критеріїв обгрунтованості і достовірності знання щодо соціальних процесів і явищ і, нарешті, (в) ухвалення деякого загального кола проблем, що підлягають або не підлягають дослідженню в рамках даної парадигми.

Немало класифікацій парадигмальних моделей, які по суті є метапарадигми. Так, Дж. Рітцер, один з провідних авторів метатеоретичних побудов, виділяє три парадигми — соціальних фактів, соціальних конструкцій і соціальної поведінки, кожна з яких затверджує свою онтологію соціального світу. Для першої — це надиндівідуальниє соціальні структури (наприклад, Е. Дюркгейм), для другої — сукупності інтенционально соціальних суб'єктів (М. Вебер), що діють, і для третьої — власне поведінка цих суб'єктів (біхевіорізм). Т. Джонсон, К. Дандекер и К. Ешуорт запропонували класифікувати соціологічні парадигми по критеріях дихотомізациі уявлень про природу соціальної реальності як матеріальною або ідеальною і по критерію філософського номіналізму або реалізму. Якщо розуміти істоту соціологічної парадигми, то ключовим чинником її конструкції буде наукова картина світу, домінуюча в дану епоху.

Те, що ми своїми теоріями і дослідженнями соціальних реалій впливаємо на хід подій, сьогодні абсолютно очевидно. І замість поляризацій в системі евклідових "пласких координат розумно звернутися до діалектичного принципу класифікації соціологічних метапарадигм, а саме — протиставленню об'єктивізму і суб'єктивізму з переходом в якийсь синтез, що утримує істотне в обох підходах шляхом, як формулював Гегель, "зняття", а не тотального відкидання полярностей. Першопричина виникнення принципово інший метапарадигми — відкидання деякої наукової картини світу, яка представляється застарілою. Перша такого роду "парадігмальная революція" була наслідком історичного диспуту про метод в Останнє парадігмальний зрушення пов'язаний із зміною наукової картини світу. У теоретичній соціології це зрушення детерміноване різким зростанням динамізму соціальних змін: глобалізація, розпад системи соціалістичних країн, зростання природних і техногенних рисок і т. д

Постмодернізм розуміє соціологію всього лише як інтелектуальний дискурс, далекий від пізнавальної і практичної функції наукової дисципліни, оскільки цей напрям взагалі заперечує існування законів соціального світу. Претендувати на відкриття істини соціальна наука не може хоч би тому, що істина завжди відносна. У практичному застосуванні обгрунтоване соціальне знання повинне бути адекватним і предмету дослідження, і деякому практичному завданню.

Питання з практичної частини