23.2. (Т. 30) Назвати і розкрити основні парадигми партиципітарної демократії.

Концепція партисипітарної демократії передбачає, що широке залучення освічених громадян до участі у здійсненні влади, децентралізація політичних рішень, громадянський контроль над їх прийняттям сприятимуть досягненню справжньої рівності і свободи, як найважливіших засад демократії. Ставлячи своїм завданням всебічну демократизацію суспільства та соціальну емансипацію і самореалізацію особистості, партисипітарна теорія обґрунтовує необхідність участі широких верств населення не лише у виборах своїх представників чи прийнятті рішень на референдумах і плебісцитах, а й участі безпосередньо в політичному процесі – у підготовці, прийнятті та впровадженні в життя владних рішень.

Основні постулати концепції:

1)      поєднання прямої та представницької демократії. Демократія уявляється у вигляді піраміди, базисом якої є пряма демократія (вибори та самоврядування), а на кожному вищому рівні представлена демократія делегатів;

2)      контроль за всіма органами влади з боку громадськості;

3)      спирання парламентських фракцій та комітетів на масові громадські рухи, залучення представників цих рухів до розробки законопроектів та рішень виконавчої влади;

4)      доступність ЗМІ громадським рухам,

5)      розвиток самоврядування на рівні районів, трудових колективів, громадських рухів.

Ірраціоналізм та спонтанність поведінки мас, на що посилаються елітаристи, можуть бути подолані у процесі підвищення освітнього рівня та компетентності народу. На низовому рівні – у трудовому колективі, закладі освіти, за місцем проживання, низових ланках – має застосовуватися пряме народовладдя. За таких умов відбуватиметься подолання відчуження громадян, розвиток їх громадської активності, забезпечення ефективного контролю за політичними інституціями та посадовими особами.

Необходимость политической активности большинства граждан в партиципаторной модели объясняется тем, что снижение уровня их учас­тия в итоге придет к «тирании меньшинства» (элиты). Противостоять авторитарному давлению сверху способна лишь сильная власть снизу. В этом случае благо народа может быть достигнуто только при обеспечении всеобщего равенства, которое заклю­чается в том, что все граждане обязательно ежедневно занимаются приня­тием решений, а не только имеют равные возможности участия. Политическое участие выполняет две функции: защищает граждан от навязанных сверху решений; является механизмом самосовершенство­вания человека. Идеальное партиципаторное общество характеризуется прямым вовлечением граждан в уп­равление без посредников ключевыми политическими и социальными институтами, подотчетностью лидеров рядовым членам и высшей степенью демократической легитимности. В таком обществе граждане хорошо информированы, заинтересованы в своей высокой активности в общественной жизни.

Однак прийняття рішень широким колом непрофесіоналів, які ніколи не контролюють і не несуть за прийняття рішень відповідальності, неминуче призведе до зниження інституційної відповідальності посадових осіб та до зростання небезпеки популістського авторитаризму. Крім того, основна маса населення добровільно не бажає займатися політикою;