Білет № 1

ТЕОРІЯ

1. 1. (Т. 86) Функції соціогуманітарних наук.

Оскільки всі суспільні науки (історія, культурологія, політологія, етнологія, демографія тощо) своїм предметом мають суспільство; всі гуманітарні (загальна психологія, антропологія, тощо) – людину, то соціогуманітарні науки досліджують як суспільство, так і особистість. Наприклад, соціологія. З огляду на це можна визначити наступні функції соціогуманітарних наук: Теоретико-пізнавальна — здобувають нові знання про різні сфери соціального життя, розкриває перспективи соціального розвитку, виявляють у суспільстві те, що вимагає радикальних перетворень та змін; Описово-інформаційна — систематичний опис і накопичення матеріалу; Соціальне планування (на основі зібраної інформації); Світоглядно-освітня (популяризація та поширення сучасних соціогуманітарних знань та уявлень про механізми суспільних процесів);Ідеологічна (створення певної сукупності уявлень та поглядів, які орієнтують людей, мобілізують їх до певної діяльності); Прогностична функція (визначається діапазон можливостей і вірогідностей, пропонуються кілька сценаріїв подальшого розвитку подій) тощо. Таким чином соціогуманітарні науки відіграють важливу роль в системі наук вцілому, а саме сприяють формуванню знань про суспільство, пояснюють логіку процесів соціального розвитку. допомагають людині визначити своє місце у суспільстві, допомагають вирішувати соціальні суперечності.

1. 2. (Т. 40) Основні риси постмодерністського концептуального підходу.

З позиції постмодернізму необхідно виходити не з того, що істинно, а з того, що вважається прагматично прийнятним, не з семантики, а з прагматики. Проблема об’єктивності знання також набуває відносного характеру (відповідність знання об’єктивній дійсності). Результати наукового пізнання співвідносяться з прийнятою у науковому співтоваристві філософією, етикою, тощо.

Основний теза постмодернізму можна визначити як затвердження нераціоналістичних підстав соціального консенсусу і прагнення обґрунтувати ідею, що суспільство не вичерпується раціоналістичними уявленнями, якими оперували творці теорій сучасного суспільства.

Постмодернізм приділяє увагу соціальній комунікації, роблячи її центральною категорією постмодерного типу мислення і підкреслюючи, що віртуальна реальність детермінує об'єктивну реальність.

Реальність у розумінні постмодернізму перестає бути об’єктивною, а співвідноситься з нашими почуттями, відносинами, традиціями і досвідом. Реальність не може бути сприйнята поза контекстом пануючої у відповідну епоху системи цінностей. Для методології постмодернізму також особливо актуальною є критичність знання. Критичному переосмисленню підлягають як підходи концептуального характеру, так і фундаментальні ідеологічні постулати попередніх епох.

Основні риси постмодерністського концептуального підходу:

• кінець віри в панування загальної науково-раціоналістичної і єдиної теорії соціального прогресу;

• заміна емпіричних теорій істини постемпіричними;

• розширене увагу до явищ несвідомого в соціальних діях;

• - культ незалежної особистості; Концентрування зусиль всіх і кожного на приватних інтересах.

• Плюралізм у всьому (Мозаїчність) – поглядах, культурах, що співіснують на одному квадратному метрі, владних структурах, боротьба проти дискримінації. Прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;

• - використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;

• Рімейк, плагіат, серійність. сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;

• - іронічність та пародійність.

• Децентрованість, світ як сфера, що позбавлена центру, є лише її оболонка.

• Поверхневість (ризома – поверхневе коріння, що охоплює світ, але глибок у сутність того чи іншого явища не заглиблюється)

• Люди живуть і керуються ідеями, що знаходяться на поверхні культур (наслідування лише стилю одежі, стилю архітектури, без розуміння їх передісторії та символічного значення для носіїв цієї культури)

• Світ як текст, позбавлений автора

• Деконструкція – розуміння через руйнування стереотипу і включення старого в новий текст, для знаходження нових сенсів, нових проявів і скритих сутностей цього старого.

• Спонтанність, замість планування

• Різнопланова та різноспрямована професійна спеціалізація.

• Випадок, випадковість – ідол для преклоніння в епоху постмодерна. Характерна відмова від зацикленості на детермінізмі.

• Основи знань вишукуються не в філософії чи науці, а у повсякденному спілкуванні та буденному мисленні.

• Пластичність суспільних, економічних, культурних систем; гнучкість і пристосування до швидко змінюваних умов навколишнього середовища вимагається і від людини – у професійному та особистісному ракурсах.

• Суспільство ризику – неспроможність встигнути за змінами гнучких соціальних, політичних, економічних, культурних систем.

• Розвиток глобальних засобів комунікації

• Зростання претензій до держави з боку громадянського суспільства, що провокує «хронічну революційну» ситуацію.

• Суспільство споживання

• Важливість умов праці, замінюється цінністю і якістю вільного часу, звідси зростання ролі масової культури, шоу-бізнесі, розважального бізнесу.

• Диференціація – розчленування світу, суспільства на окремі елементи, котрі хоч і взаємодіють між собою, але намагаються всередині себе осягнути свою внутрішню сутність.

• Національна культура заміщується інтернаціональними образами.

• Партійна політика замінюється особистісною.

• Політика консенсусу поступається місце політиці переконання

• Передування уяви, яка панує і є ціннішою за силу і потенціал розуму

• Зацікавлені групи активістів замінюються соціальними рухами, які зачіплюють маси на різних рівнях.

• Цілісність світу і світосприйняття змінюється на фрагментність.

Отже, явище постмодернізму може бути окреслене як світоглядно-мистецький напрям, що в другій половині XX століття приходить на зміну модернізму. Цей напрям – продукт постіндустріальної епохи, періоду переконструювання світоглядно-філософських, економічних та політичних систем, канонів, догм, вікових традицій.