80. Явище міжнародних відносин. Виникнення і еволюція.

Автор терміну "МВ" - Джеремі Бентам (1748-1832), розумів під ним стосунки між державами. Згодом він був сприйнятий юристами і застосовувався винятково для позначання правових міждержавних взаємодій. Ще на початку ХX ст. важко було визначити межі предмету МВ і доказово репрезентувати його. Зокрема цього не вдалося зробити голландському історику Б.Г.М. Влекке, який очолив першу кафедру МВ у Лейдені. Відомий французький соціолог Р. Арон пояснював цей факт тим, що МВ не мають точно окреслених меж і їх не можна матеріально відділити від інших суспільних феноменів, хоча уже напередодні й під час першої світової війни основна увага в дослідженні МВ зверталася на дипломатичну історію, а в міжвоєнні десятиріччя - на проблеми функціонування міжнародного права та діяльності міжнародних організацій. Дійсно, відсутність об'єкта у "фізичному розумінні", тобто як окремо існуючої реальності, не пов'язаної з іншими проявами політичного (наприклад, у внутрішньосуспільних відносинах), характерно нe тільки для МВ, але і для політології (якщо розуміти під нею внутрішньополітичну теорію), і для економіки. Саме це й підкреслював Р. Арон).

Після другої світової війни були сформовані дві концепції або два підходи до розуміння змісту і направленості МВ:

1)"традиціоналістський" (Ганс Дж. Моргентау (наприклад, "Політика націй"), який визначав МВ як "політичні взаємини між націями", в основі яких лежить боротьба за владу -- єдиний "національний інтерес" для всіх учасників або акторів міжнародного життя. Це, на його думку, зумовлюється їхньою природною схильністю до насильства й жагою влади.

2)"модерністський" - намагалися сформулювати більш широкі та різнобічні уявлення про сутність МВ. Але на практиці вони часто ігнорували загальні соціальні закономірності й обмежували дослідження МВ пошуками шляхів оперативного втручання у їх розвиток. Найчастіше "модерністи" розглядали тільки окремі компоненти міжнародного життя, наприклад процес прийняття зовнішньополітичних рішень, їх оптимізації та втілення у життя. Тому наука про МВ фактично зводилася до визначення поведінки окремих суб'єктів цих відносин, найчастіше до вивчення політики окремих держав, хоча й не завжди. Так, представник школи біхевіоризму Д. Сінгер запропонував вивчати поведінку всіх можливих учасників МВ -- від індивідів до глобальної спільноти -- зовсім не турбуючись про встановлення пріоритету відносно їх ролі на світовій арені. В цілому МВ розглядалися "модерністами" як звичайна сукупність зовнішніх політик окремих держав, що робило можливим виявлення оптимальних засобів досягнення окремих національних інтересів, але недооцінювало небезпеку їхнього зіткнення.

В цілому представникам обох підходів не вистачало розуміння МВ як цілісної системи та функціональної єдності її складових компонентів -- з одного боку, і як діяльності на міжнародній арені різноманітних політичних акторів (держав, народів, суспільних і громадських рухів, організацій тощо) -- з другого. Такий комплексний підхід почав формуватися з початку 70-х рр. Він базувався на поглядах французького соціолога М. Мерля, який у праці "Соціологія МВ" пропонував використовувати системну модель американського політолога Д. Істона для дослідження МВ.

Фактично М. Мерль запропонував ввести "критерій локалізації"- специфіка МВ визначається як "сукупність угод або потоків, які перетинають кордони або ж мають тенденцію до перетинання кордонів". Таке визначення враховує особливості кожного етапу в розвитку МВ і не зводить їх лише до міждержавних взаємодій. У його зміст також вписуються найрізноманітніші класифікації МВ. Виходячи з системного підходу і "критерію локалізації" М. .Мерля, можна як дати визначення МВ (хоча, треба зауважити, стосовно дефініції цього поняття у фахівців досі немає одностайної думки), так і вести мову про різні типи, види, рівні та стани МВ.

Найбільш прийнятне визначення МВ -- це системна сукупність політичних, економічних, дипломатичних, правових, воєнних, гуманітарних та інших зв'язків і відносин між суб'єктами світового співтовариства, до яких відносяться держава, народ, суспільні та громадські рухи. різноманітні організації тощо. Не зсупереить т.з. Р. Арона, що основний зміст МВ становлять взаємодії між державами, а незаперечним прикладом МВ є міждержавні угоди. Дж. Розенау висловив думку, що структурні зміни останніх десятиріч у світовій політиці стали основною причиною взаємозалежності народів і суспільств, викликали трансформаційні зміни у МВ, їх головними діючими акторами стають уже не держави, а конкретні особи (індивіди), які вступають у відносини між собою при мінімальній посередницькій ролі держав або навіть всупереч такій волі. Звідси, символічними суб'єктами МВ у Р. Арона виступають дипломат і солдат, а в Дж. Розенау -- турист і терорист. Свого роду спробою поєднати обидві точки зору на визначення і зміст МВ може вважатися дефініція політолога І. Кравченко -- "всі форми обміну діяльністю, яка є предметом відносин між державами (правові, наукові, техніко-виробничі й багато інших), аж до індивідуального спілкування, утворюють МВ". При цьому треба мати на увазі, що в системі МВ діє величезна кількість різноманітних взаємозумовлених факторів (географічний, економічний, національний, релігійний. воєнний, науково-технічний, ідеологічний і т.п.), які повинні враховуватися всіма суб'єктами МВ. Тому справедливе визначення російського ученого А. Мурадяна: МВ -- це стосунки, які "охоплюють усі різновиди громадських і приватних. політичних та інших відносин, що передбачають перетин державного кордону людьми, товарами чи ідеями".

81. Ялт-пост міжнародний порядок

Міжнародний порядок (МП) – 1884, Уелс. Це такий устрій міжн (насамперед міждерж) відносин, який покликаний забезпечити осн потреби держав та інших інститутів, створити та підтримати умови їх існування, безпеки та розвитку.

Спеціалісти виділяють три виміри міжнародного порядку: -горизонтальний -- стосунки між головними країнами міжнародних відносин; -вертикальний -- стосунки між сильними і слабкими країнами; -функціональний -- роль, яку відіграють у стабілізації міжнародного життя різні сфери міжнародних відносин -- дипломатія і стратегія поведінки країн, економічні обміни між ними, моральні цінності та політичні амбіції лідерів, діяльність транснаціональних корпорацій. різноманітних об'єднань й асоціацій неполітичного характеру тощо. Однак головне в тому, що у всіх вимірах міжнародного порядку основним засобом його підтримки на різних етапах історичного розвитку міжнародних відносин залишалася сила, і насамперед воєнна сила.

Після другої світової війни склався міжнародний порядок, що відрізнявся двома суттєвими особливостями:

1. достатньо чіткий поділ світу на дві соціально-політичні системи, що знаходилися в стані перманентної "холодної війни" одна з одною, взаємних погроз і гонки озброєнь. Розкол світу знайшов свій відбиток у постійному посиленні військової моці двох наддержав - США і СРСР, він інституалізувався в протистоячих один одному двох військово-політичних (НАТО й ОВД) і політико-економічних (ЄЕС і РЕВ) блоках і пройшов не тільки по "центру", але по "периферії" міжнародної системи.

2) ств-ня ООН і її спеціаліз установ і усе більш наполегливі спроби регулювання МВ і удосконалювання МПрава. Це відповідало об'єктивній потребі створення керованого МП і стало початком формування міжнародного співтовариства як суб'єкта управління ним. Водночас, внаслідок обмеженості своїх повноважень, ООН не могла виконати покладеної на неї ролі інструмента з підтримки миру і безпеки, міжнародної стабільності і співробітництва між народами. У результаті сформований МП виявлявся у своїх основних вимірах як суперечливий і хитливий, викликаючи усе більш обгрунтовану занепокоєність світової суспільної думки.

Повоєнний/Ялт-пост міжн порядок – на основі історичного типу міжн сист – Ялтинс-пост

С.Гоффманн виділяв основні виміри повоєнного МП:

-- Горизонтальний. Особл-сті: 1)Децентралізація (але не зменшення) насильства. Стабільність на центральному і глоб рівнях, підтримувана взаємним страханням наддержав, не виключала нестабільності на регіональних і субрегіональних рівнях (регіональні конфлікти, локальні війни між "третіми країнами", війни з відкритою участю однієї з наддержав при більш-менш опосередкованій підтримці іншої з них протилежної сторони і т.п.); 2)Фрагментація глоб. міжн. системи і регіональних підсистем, на рівні яких вихід із конфліктів залежить щораз набагато більше від рівноваги сил у регіоні і чисто внутрішніх факторів, що стосуються учасників конфліктів, чим від стратегічної ядерної рівноваги;3) Неможливість прямих воєнних сутичок між наддержавами. Проте їхнє місце зайняли "кризи", причиною яких стають або дії однієї з них у регіоні, розглядуваному як зона її життєвих інтересів (Карибська криза 1962 р.), або регіональні війни між "третіми країнами" у регіонах, розглядуваних як стратегічно важливі обома наддержавами (Близькосхідна криза 1973 р.);4) Можливість переговорів між наддержавами й очолюваними ними воєнними блоками з метою подолання положення, що створилося, яка з'явилася в результаті стабільності на стратегічному рівні, загальної зацікавленості міжнародного співтовариства в ліквідації загрози руйнівного ядерного конфлікту і руйнівної гонки озброєнь. У той же час ці переговори в умовах існуючого МП могли призвести лише до обмежених результатів;5) Прагнення кожної з наддержав до односторонніх переваг на периферії глобальної рівноваги при одночасній взаємній згоді на зберігання поділу світу на "сфери впливу" кожною з них.

-- Вертикальний. Не зважаючи на величезний розрив, який існував між могутністю наддержав і всього іншого світу, їхній тиск на "треті країни" мав межі, і глобальна ієрархія не ставала більшою, ніж раніше. 1) завжди зберігалася існуюча в будь-якій біполярній системі можливість контртиску на наддержаву з боку її більш слабкого у воєнному відношенні "клієнта". 2) відбувся крах колоніальних імперій і виникли нові держави, суверенітет і права яких захищаються ООН і регіональними організаціями типу ОАД , ОАЄ, АСЕАН... 3) у міжнародному співтоваристві формуються й одержують швидке поширення нові моральні цінності ліберально-демократичного змісту, в основі яких - осуд насильства, особливо стосовно слаборозвинених держав, почуття постімперської провини (знаменитий "в'єтнамський синдром" у США) і т.п.4) "надмірний" тиск однієї з наддержав на "треті країни", втручання в їхні справи створювали загрозу посилення протидії з боку іншої наддержави і негативних наслідків у результаті протистояння між обома блоками. 5) зазначена вище фрагментація міжнародної системи залишала можливість претензій певних держав (їхніх режимів) на роль регіональних квазінаддержав із відносно широкою свободою маневру (наприклад, режим Індонезії в період правління Сукарно, режими Сирії й Ізраїлю на Ближньому Сході, ПАР - у південної Африці і т.п.).

-- Функціональний. Хар-ки: вихід на передній план діяльності держав і урядів на міжнародній арені економічних заходів. Основою цього стали глибокі економічні і соціальні зміни у світі і повсюдне прагнення людей до росту матеріального добробуту, до гідних XX сторіччя умов людського існування. Науково-технічна революція зробила відмітною рисою описуваного періоду діяльність на світовій арені в якості рівноправних міжнародних акторів неурядових транснаціональних організацій і об'єднань. Нарешті, в силу ряду об'єктивних причин (не останнє місце серед них займають прагнення людей до підвищення свого рівня життя і висування на передній план у міжнародних стратегічно-дипломатичних зусиллях держав економічних цілей, досягнення яких не може бути забезпечено автаркією (від грец. "самовдоволення" -- політика господарського відособлення, створення замкнутого самодостатнього господарства в межах окремої країни або групи країн, спрямоване на максимальне обмеження імпорту, стимулювання експорту товарів і капіталіу. -- І.Ж.), помітно зростає взаємозалежність різноманітних частин світу.

-- Ідеологічний. Протиставлення "соціалістичних цінностей і ідеалів" "капіталістичним", з одного боку, засад і способу життя "вільного світу" "імперії зла", - з іншого, досягли до середини 80-х років ХХ ст. стану психологічної війни між двома суспільно-політичними системами, між СРСР і США.

І хоча шляхом використання сили на регіональних і субрегіональних рівнях, обмеження можливостей "середніх" і "малих" держав наддержавам удавалося зберігати глобальну безпеку і тим самим контролювати сформований після другої світової війни міжнародний порядок, зміни, що відбувалися в сфері міжнародних відносин, робили усе більш очевидним той факт, що вже до 80-х років ХХ ст. він перетворився в гальмо суспільного розвитку, небезпечну перешкоду на його шляху.

Важким тягарем для людства стала викликана протиборством двох систем гонка озброєнь. Так, у середині 80-х років ХХ ст. на озброєння пішло біля 6% світового валового продукту. Військові програми спричинили за собою величезні витрати палива, енергії, рідкісної сировини. Реалізація цих програм призупинила або уповільнила використання для невоєнних потреб безлічі наукових відкриттів і новітніх технологій. Першорядну важливість для долі цивілізації одержало широке усвідомлення того факту, який вже раніше відзначався деякими вченими, що сучасний світ являє собою неподільну цілісність, єдину взаємозалежну систему. Нового значення набуло питання про війну і мир - прийшло розуміння всіма, причетними до прийняття політичних рішень того, що в ядерній війні не може бути переможців і переможених і що війну вже не можна розглядати як продовження політики, тому що можливість застосування ядерної зброї робить цілком ймовірною загибель людської цивілізації.

У цих умовах усе більш наполегливо пробиває собі дорогу ідея нового міжнародного порядку. Проте між нею і її практичним утіленням лежать політичні і соціологічні реальності наших днів, які можуть бути охарактеризовані як перехідний період, що відрізняється глибокою суперечливістю.