65. Теорія міжнародної стратифікації

Одним із головних принципів функціонування міжнародної системи є прагнення держав отримати контроль над поведінкою інших акторів міжнародної системи, який базується на розподілі сил та ресурсів. Кожна держава в принципі розвивається як рівноправний елемент міжнародної системи. Але на практиці вони є неоднаковими за матеріальним потенціалом (економічним та військовим), людськими ресурсами, ступенем участі у регіональних та глобальних міжнародних відносинах. Є держави, спроможні здійснювати суттєвий вплив (інколи формуючого характеру) на міжнародну систему.

Наслідком нерівності держав є міжнародна стратифікація з притаманною їй фактичною ієрархією держав на міжнародній арені. Ієрархія системи міжнародних відносин визначається неоднорідністю її елементів, яка є наслідком різного рівня могутності акторів міжнародних відносин і передбачає наявність домінантної держави чи держав і країн, які займають значно нижчий статус у анархічній системі міжнародних відносин.

Ієрархічність системи держав не заперечує анархічний характер міжнародних відносин. Термін ієрархія в міжнародних відносинах використовується для опису системи, в якій політичний, економічний та соціальний статус акторів сильно відрізняється, не дивлячись на те, що актори володіють однаковим ступенем суверенної рівності (Г.Сімпсон). Термін ієрархія стосується, насамперед, ранжування держав на основі їх відносних потужностей.

Особливість ієрархії МС - постійна змінність параметрів могутності держав, що спричинює зміни у їх розміщенні.

Моделі ієрархії МС:

• Модель М.Каплана - наддержави, великі держави, середні держави, малі держави і мікро держави.

• Модель А.Органскі (сформував теорію перехідної сили) - наддержава, великі держави, середні держави, малі держави та несамостійні та залежні території. Ієрархія відображає розподіл силових ресурсів і базується на політичних та економічних ресурсах.

• Складна ієрархічна модель Д.Лемке, ієрархія системи МВ складається з ряду паралельних ієрархій. Кожна регіональна чи субрегіональна система має власну домінантну державу. Регіональна чи субрегіональна підсистема підпорядкована глобальній ієрархії сили.

• М.Вайт («Політика сили»): домінантні держави, великі держави і малі державами, а також регіональні великі держави та середні держави. Насамперед враховує військову силу.

• Модель Е.Азроянца («наддержава», «світова держава», «регіональна держава», «розвинута країна», «центр зростання», «геостратегічна країна», «пасіонарна держава»);

• Модель М.Мальського та М.Мацяха (високо розвинуті наддержави, що домінують у міжнародній системі, високо розвинуті регіональні наддержави, середні за розвитком суверенні та незалежні держави, відсталі та несамостійні держави, залежні території).

Ієрархія як структурна характеристика, яка передбачає організацію як глобальної, так і регіональної системи в єдину піраміду для усіх держав.

В ТМВ три моделі класифікації держав: функціональна (статус держави, якщо її сила тимчасово гіперболізована), поведінкова (діяльності держави в МС) та ієрархічна (на основі міжнародного становища держави).

Англійський вчений І. Луард дає наступну класифікацію держав (за критерієм здатності до ефективної діяльності у міжнародному середовищі):

• наддержави, для яких характерними є:

• здатність до масових руйнувань планетарного масштабу:

• здатність впливати на умови існування всього людства;

• неможливість поразки від іншої держави або коаліції держав, якщо до коаліції не входить інша супердержава (термін використовується в міжнародно-політичній науці з 60-х рр.);

Наддержава - країна, яка займає найвищій ранг в міжнародній ієрархії держав за критеріями могутності та величини території, рівнем впливу як на глобальні, так і на регіональні чи локальні суспільні процеси, на міжнародне середовище та домінує у міжнародній системі, маючи виняткові позиції у світовій чи регіональній політиці. Діють за межами своєї території відповідно до своєї могутності. Звідси, три типи наддержав – універсальні (здатні діяти у глобальному масштабі у всіх сферах МВ); секторні (здатні до глобальної діяльності у певній сфері МВ – військовій, економічній, культурній); регіональні (у межах регіону).

За географічним критерієм - глобальні та регіональні (центри сили) наддержави.

• великі держави, для яких характерними є:

• істотний вплив на світовий розвиток;

• вплив, що обмежується одним регіоном або сферою відносин на рівні регіону.

Чіткої визначення нема. Це може бути держава, матеріальний та політичний потенціал якої дає змогу здійснювати формуючий вплив на всю систему міждержавних відносин або на значну її частину за одним або кількома напрямами, на глобальному та регіональному рівні, що значно перевищує за своїми обсягами аналогічний вплив з боку груп інших держав або інших соціальних об'єктів - учасників міжнародних відносин.

Велика держава може розглядатися не тільки як елемент МС, але й як самостійна підсистема.

Критерії великої держави - сукупна могутність як загальна сума її можливостей, які можуть бути використані для виконання основних функцій, для реалізації державних інтересів в сфері міжнародних відносин; особливе місце і роль в системі МВ; масштаби довгострокових та середньострокових національних інтересів і ефективність їх реалізації.

• середні держави, які мають вплив у найближчому оточенні, можуть протистояти великим державам. Характеристика: здатність впливати на прийняття рішень, які мають глобальний характер. Позиція середньої держави може відрізнятись від позиції великої держави, наприклад, позиція окремих середніх держав щодо військової операції в Іраці в 2003 р.; активний прояв своєї позиції у питаннях, які пов’язані з їх зовнішньополітичними інтересами; здатність створювати певну опозицію великій державі. (традиційні середні - Канада, Австралія, Нова Зеландія, скандинави; нові середні - ПАР, Індія, Бразилія)

• малі держави, які несуттєво впливають на оточення, але мають засоби для захисту незалежності. Характеристика: зосередженість на питаннях внутрішнього розвитку; відсутність відчутного впливу навіть у регіональному оточенні; зацікавленість у розширенні міжнародного співробітництва.

• залежні держави (мікродержави), нездатні захистити суверенітет національними засобами.

Є ще підхід, який переважно використовується в економіці, пов'язаний з ранжуванням держав на основі числових показників: розміру території, ВВП, кількості населення.

Про «центр сили» (регіональна наддержава)

Розрізняють два визначення регіональних наддержав, або «центрів сили» – широке та вузьке: 1. держава має центросилові параметри в усіх найважливіших сферах: військовій, політичній, економічній, культурній; 2.необхідна наявність хоча б однієї із зазначених характеристик. Для отримання статусу «центру сили» недостатньо лише володіти потенціалом – треба ще продемонструвати здатність його оптимального використання, підтвердження свого домінування у регіоні без жодних агресій та анексій.

Таким чином, «центром сили» слід вважати таку державу або союз держав, які мають переважний вплив на ту чи іншу систему або підсистему міжнародних відносин.

Вирішальні чинники визначення місця держави в МС: спосіб виробництва та рівень соціально-економічного розвитку. Тепер додаються питання екологічної безпеки, інформатика, економічна і соціальна стабільність, моральний чинник.

Стратифікація— процес внутр. диференціації системи міжна­родної, результатом якого є оформлення її струк­тури завдяки набуттю елементами системи (акторами міжнародними) статусної та функ­ціональної індивідуальності. Вона призводить до формування унікальної системної структури, що відрізняє одну з її істор. конфігурацій від іншої. Особливого значення статусна С. міжнар. суб'єктів за агрегатним критерієм силового потенціалу набуває в системних моделях теоре­тиків міжнародних відносин, що є близькими до реалістичної традиції. Згідно з цією концеп­цією, характер структури та, відповідно, тип всієї міжнар. системи (біполярна, багатополярна, монополярна) визначаються рівнем статусної асиметрії міжнар. акторів і відтворює глобальні зміни силового балансу на етапі трансформа­ційних перетворень на заг.-системному рівні (якась муть).

Ієрархія — відображення структурних характеристик системи міжнародної в безпосе­редніх статусних взаємовідносинах акторів міжнародних. При досліджені міжнародних від­носин як правило виходять з факту страти­фікації міжнар. акторів як елементів глобальної системи міжнар. відносин; рівноправні систе­ми розглядаються лише як модель, що харак­теризує перехідні форми системи міжнар. від­носин від однієї ієрархічної структури до іншої. І. в міжнар. відносинах констатує наявність різного статусу д-ав — наддержав, великих дер­жав тощо. Атрибути міжнар. акторів, за якими визначається їх місце в І., можуть варіюватися залежно від специфічної характеристики струк­тури відносин між ними, яка зумовлює та під­тримує міжнар. ієрархію. Субботін

Зміни, які впливають на ієрархію суб’єктів МС: розширення кола суб'єктів МВ. Сумніви, що головними міжнародними акторами є держави. Поширюється точка зору, що проблема ієрархії в міжнародних системах повинна аналізуватися на всіх рівнях – міжнародному, національному, транснаціональному та індивідуальному. Виходячи з точки зору транснаціоналістів (Дж.Най, Р.Кеохейн), якщо в минулому аналіз починався з розгляду держави як актора, то на сучасному етапі рівень аналізу та одиниця аналізу повинні визначатись питанням, джерелом або проблемою дослідження.

Глобалізація спричиняє зміни в ієрархії суб’єктів світової політики (додаються недержавні актори і їх вплив на МС). Виникло завдання вироблення нової системи оцінювання потенціалу елементів міжнародної системи, включення в коло аналізу нових елементів.

Широко розповсюдженим в сучасній міжнародно-політичній науці є погляд про формування та еволюцію на сучасному етапі складної ієрархічної системи, особливістю якої є співіснування різних типів "полярності".

С.Хантінгтон: зараз існує єдина наддержава (але світ не однополюсний). Сучасна МС - одно-багатополюсна система з однією наддержавою та кількома великими державами.

На першому рівні США – єдина наддержава, що має беззаперечну перевагу в усіх складниках впливу (економічному, військовому, дипломатичному, ідеологічному, технологічному та культурному).

На другому рівні великі держави, що переважають своїх сусідів з регіону, але неспроможні посилити свій вплив у глобальному масштабі (КНР, Японія, Індія, Іран, Бразилія, Нігерія).

На третьому рівні знаходяться другорядні регіональні держави, чиї інтереси часто суперечать великим державам (Україна (щодо Росії), Японія (щодо Китаю), Південна Корея (щодо Японії), Пакистан (щодо Індії), Саудівська Аравія (щодо Ірану) та Аргентина (щодо Бразилії).

Концепція «»тришарового пирога» Дж. Ная. В різних сферах домінують різні держави – США у військовій, Японія в економічній.

Концепція монополярності базується на констатації американської політичної гегемонії в світі, а його майбутнє вбачається як боротьба між США, що прагнуть зберегти свою гегемонію, та іншими центрами сили, які намагаються цю гегемонію порушити. Додаткові аргументи прибічникам цієї концепції додала війна в Іраку.