61. Структура міжнародних відносин в умовах біполярності

На відміну від багатополярної системи балансу сил сімнадцятого сторіччя, ієрархічна структура сучасної міжнародної системи може бути названа монополярністю за відсутності гегемона. Після розпаду Радянського Союзу США вийшли з холодної війни як єдина супердержава-переможець. У військовому, економічному, культурному, технологічному відношенні Сполучені Штати здатні здійснити і здійснюють найбільш значимий вплив на сучасну систему міжнародних відносин. Збереглася невразливість СІПА до прямої загрози їхньої національної території й відносна самодостатність у стратегічних ресурсах.

Разом з тим, незважаючи на те. що на даний момент США мають у своєму розпорядженні найбільше диверсифікованих портфелем силових ресурсів, чим будь-яка інша держава, політичний проект миру найближчого майбутнього не буде ерою американської гегемонії. Однак, майбутня багатополярність не буде означати повернення до початкового етапу існування Вестфальської моделі міжнародних відносин.

РОЛЬ І МІСЦЕ США В СУЧАСНІЙ СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН.

Плавна еволюція міжнародної системи зі збереженням пануючого положення США багато в чому залежить від здатності останніх забезпечити собі широку коаліцію підтримки в цьому динамічному вимірі сучасних міжнародних відносин. Дотепер політика США в цій сфері концентрувалася переважно на економічних аспектах створення основних структур глобального світового устрою, привабливого для економічних агентів незалежно від їхньої національної юрисдикції. Програми сприяння соціально-економічним трансформаціям та стабілізаційні програми, що впроваджують такі інституції як МВФ і Світовий Банк з ініціативи США, передбачають широкомасштабну приватизацію, лібералізацію фінансових трансакцій, посилення ролі фінансового сектора, що створює сприятливі умови для накопичення капіталу.

З не меншим успіхом США прагнули експортувати власну модель соціально-економічного устрою й у межах центральної зони найрозвиненіших країн світової економіки. Європейські і японські компанії на шляху до лідируючих позицій у своїй галузі мають забезпечувати собі постійну й суттєву присутність на американському ринку, що пов’язане з необхідністю пристосування їхнього бізнесу й корпоративних ВИМ0Г законодавства США й пануючої в цій країні ліберальної економічної ідеології.

У постбіполярному світі конфігурація структури міжнародних відносин не зможе прийняти форму глобальної імперії заснованої на прямому насильстві однієї домінуючої держави-гегемона.

Розмаїття теоретичних поглядів на характер сучасних міжнародних відносин і тенденції їх розвитку ще раз підтвердили, що глобальні світові процеси неможливо обмежити рамками будь-якого теоретичного напряму С.Гангтінґтон пише: «Сучасна міжнародна політика не вписується в жодну з трьох названих моделей (багатополюсний світ, біполярне протистояння, однополярний світ). Вона є дивним гібридом, одно- багатополюсною системою з однією наддержавою та кількома великими державами. Врегулювання ключових міжнародних питань вимагає дій від єдиної наддержави, але завжди у поєднанні з іншими великими державами; проте єдина наддержава може накласти вето на спроби вирішити ключові питання об’єднаними зусиллями інших держав»

Бжезінський вважає що США залишаться єдиною наддержавою і таким чином відбувається формування монополярного світово­го порядку на чолі зі Сполученими Штатами. На погляд З.Бжезінського, Європа більше не є головною ареною світових подій. Вона була головним місцем подій протягом більшої частини XX ст..

Прибічник школи балансу сил Г.Кіссінджер стверджує, що новий світовий порядок все більше нагадуватиме європейську політику XIX ст. Але система рівноваги сил працюватиме вже не в європейському, а у глобальному масшта­бі. Окрім того, зазнало еволюції саме поняття "могутності" держави в тому ро­зумінні, що економічні та інші компоненти суттєво впливають на баланс сил.

На думку професора Дж.Ная, розстановка сил у світовій політиці у постбіполярний період нагадує "тришаровий пиріг". Верхній, військовий шар в основ­ному є однополярним, оскільки немає інших держав, рівних Сполученим Шта­там щодо військової могутності. Середній, економічний шар, є триполюсним -США, Західна Європа та Японія. Нижній шар транснаціональної взаємозалеж­ності характеризується дифузією сили, тобто це означає, що застосування чи погроза застосування сили перейшли з глобального на регіональний, субрегіо­нальний та національно-державний рівні.

Безперечно, встановлення нового світопорядку на демократичних і справедливих засадах буде довгим і складним процесом еволюції сучасної системи міжнародних відносин. При цьому його всеохоплююча природа має відображати три фундаментальні основи миру - безпеку, соціальний та економічний добробут і розвиток, демократію і повагу людських прав та свобод. Внесок у їх створення мають зробити всі міжнародні актори, а особливо держави сучасного світу.

Отже, процес формування нової системи міжнародних відносин ще й досі не завершився. На сучасному етапі може йтися лише про основні тенденції формування майбутнього світового порядку.