44. Особливості і закономірності розвитку міжнародних систем.

Міжнародні системи існують у трьох вимірах – часовому, просторовому та змістовному. Послідовність зміни станів системи пов’язана з категорією часом. Під внутрішнім часом розуміється час тривання процесів у межах системи, зміна її станів, фактори та закономірності, що впливають на її еволюцію. Під зовнішнім часом мається на увазі час, який відображає відмінності між системами.

Закони розвитку відображають механізм якісного перетворення міжнародної системи, розпаду однієї та становлення замість неї іншої, нової системи. Вони характеризують корінну зміну якості системи. В інших випадках вони можуть мати менше значення, визначати якісні зміни в межах основної якості даної системи, переходу системи від однієї своєї стадії до іншої, від одного стану до іншого.

Процес розвитку міжнародної системи має власну структуру, точніше, безліч структур, полі структурність, оскільки в основі його лежить складна система різнорідних об’єктів, які розвиваються синхронно або різночасово.

Закономірності функціонування та розвитку міжнародної системи можна умовно поділити на чотири групи: закономірності взаємодії частки та цілого, закономірності ієрархічної впорядкованості, закономірності актуальності системи, закономірності розвитку системи.

Закономірність актуальності системи включає, зокрема, «закон необхідного розмаїття», який стосовно міжнародної системи можливо викласти таким чином: ступень розмаїття політичної системи (керуючій надбудови) повинен переважати розмаїття базового рівня міжнародних відносин.

Закономірності взаємодії частки та цілого в реально функціонуючої міжнародній системі проявляють себе, як дуалізм адитивності та цілісності, тобто наскільки характеристики системи може бути зведені до характеристик її складових. Будь яка система, що розвивається знаходиться, як правило, між станом абсолютної цілісності та абсолютної адитивності. Це проявляється у присутності, з одного боку, тенденції факторіалізації, яка призводить до зростання незалежності її елементів, та тенденції систематизації, яка відображає прагнення системи зменшити свободу своїх компонентів. Таким чином, це співвідношення встановлює взаємозв’язок між ступенем керованості й, навіть, детермінованості та обмежень на свободу дій елементів системи.

Закономірність ієрархічності є наслідком присутності у складних соціальних системах процесів самоорганізації, яка проявляє себе через внутрішню диференціацію та впорядковану стратифікацію. Причина формування ієрархій полягає у набутті елементами системи нових якостей, що відсутні у них в ізольованому стані, та збільшенням функціональності, а, відтак і ефективності системи в цілому. Ієрархічна структура виникає в наслідок декомпозиції системи у просторі. Ієрархії в міжнародних відносинах притаманна багаторівнева стратифікація. Вона проявляється в обумовленості напрямків комунікацій, а також у різних появах підпорядкованості та контролю. Структури, в яких кожний елемент нижчого рівня підпорядкований лише одному елементу вищого рівня, створюючи, таким чином, деревовидну структуру, називаються «сильними» ієрархіями. Структури, в яких елемент нижчого рівня може бути підпорядкований двом або більше елементам вищого – «слабкими» ієрархіями.

Надзвичайно важливою для розвитку системи є закономірність, що свого часу за пропозицією фон Берталанфі отримала назву «закон еквіфінальності». Вона характеризує здатність системи досягати в певний момент часу таких станів, що залежатимуть не стільки від зовнішніх початкових умов, а визначатимуться виключно параметрами самої системи. Ця здатність встановлює часові, просторові та субстанціональні обмеження для системи, її горизонт можливого.

У процесі розвитку системи зникають одні структурні складові – елементи, зв’язки, залежності, нарешті відносини, що утворювали її структуру, виникають нові структурні складові.

Процес розвитку являє собою низку історичних станів в їх зв’язках. Процес розвитку МС може бути структурований горизонтально (об’єктом дослідження є паралельні окремі процеси розвитку системи) або вертикально (йдеться про процеси, які змінюють один одного).

У той же час можливо здійснювати дослідження процесу розвитку МС за різними стадіями, станами, ситуаціями, окремими подіями, що відбуваються в загальному процесі та в окремих процесах у різних часових термінах і на локалізованому просторі. Це буде подальшою конкретизацією окремих процесів, які складають загальний процес розвитку МС.

Розвиток МС може проходити еволюційно та революційно.

У розвитку МВ можна виокремити кілька етапів:

• перший етап – „праміжнародний” – рубіж становлення МВ як явища, що починається з первісних часів. Першими суб’єктами МВ були старійшини родів, вожді племен, жерці. Це привело до початку нового якісного етапу становлення МВ – стародавня та класична МС. Формуються цивілізації, всі взаємодії починають поділятися на внутрішні та зовнішні. Спочатку формується міжнародне життя – комплекс зв’язків між етносами, соціумами, які раніше були незнайомі один з одним і були чужими, що постійно відновлюються, різних за формами, каналами, цілями, функціями. Це створює міжнародну політику, з якої потім виокремлюється нова, специфічна її сфера – міжнародні відносини.

• другий якісний етап пов’язаний з виникненням інституту держави, поділу відносин на внутрішні та зовнішні. Внутрішні відносини підпорядковані державі, зовнішні – їй не підпорядковані. Одночасно з МВ виникає світова політика – особлива сфера головним чином світової боротьби за встановлення або зміну фактичних норм, процедур та правил, за якими діють на практиці МВ кожної епохи. Вона виконує функції механізму підтримання МВ свого часу, фактично проміжних етапів МВ. Таким чином, необхідними та достатніми умовами для визнання певних суспільних відносин як міжнародних є: наявність як мінімум двох організаційно оформлених соціумів; наявність у кожному з них внутрішнього центру влади; наявність між цими соціумами постійної взаємодії; підтримка та еволюція таких відносин тільки і виключно у сферах, де жодна зі сторін не має фактичної влади; позитивний чи негативний вплив таких зв’язків на внутрішній стан суспільства. Далі МВ поступово ускладнюються, на передній план виходить нова сфера – міждержавні відносини.

• третій якісний етап розвитку МВ починається приблизно з 16 століття і пов’язаний з появою нових суб’єктів МВ – держав-націй. На межі тисячоліть формується нова система МВ.