Сталінські репресії в науці

1. Репресії проти тих учених, які вели дослідницьку роботу ще з дореволюційних часів.

2. Репресовані академіки АН УРСР:

• Н. Світальський — геолог;

• Д. Ландау, якого врятувало лише заступництво видат­ного фізика П. Капиці;

• Ю. Кондратюк - заарештований 1930 р., на засланні продовжував наукову роботу;

• М. Кравчук - корифей української математики, якого було заарештовано 1937 р., йому пригадали, що в 1930 р. він відмовився виступити громадським обвинувачем на процесі «Спілки визволення України».

3. Жертвами репресій стали тисячі працівників наукових закладів і вчених вищої школи.

4. Репресовані в царині суспільних наук:

М. Яеорський - знаний історик, академік АН УРСР і БСРР. У 1929 р. під час дискусії з питань історичної науки

й ого погляди оголошено немарксистскими і «наніоналіс тичними». У 1932 р. його заарештували і вислали, а в 1937 р розстріляли.

М. Грушевський — його твори з історії України було затав­ровано як буржуазно^:націоналістичні. У 1931 р. його зааре­штували, але по деякім часі звільнили. Він був змушениг покинути Україну і переїхати до Москви. У 1934 р. за загад­кових обставин помер.

М. Слабченко, В. Пархоменко — вчені-історики;

С. Семківський, П. Демчук - філософи та багато інших.

Література

Квітень 1932р. Постанова ЦК ВКП(б) «Про перебудову літературно-художніх організацій». Ліквідовано літературно-художні об'єднання і створено єдину спілку письменників України, організаційно оформлену на 1 -му з'їзді у 1934 р.

Культурні процеси уніфікували за допомогою методу "соціалістичного реалізму", який передбачав насамперед оспівування досягнень соціалізму.

Продовжували писати вірші П. Тичина, М. Рильський, М. Бажан. Ате свободи творчості вони не мали. Обставини життя змушували їх прославляти Й, Сталіна, компартію. За цих складних соціально-політичних умов письменники рес­публіки зберегли українське художнє слово, а отже, і можли­вість для відродження української літератури в майбутньому.

Образотворче мистецтво

Переборюючи труднощі, продовжували творити ху­дожники старшого покоління - М. Бойчук, 1. їжакевмч, Ф. Кричевський, К. Трохименко, О. Шовкуненко.

Плідно прашовади художники молодшого покоління -А. Петринький, С Григор'єв, В. Костецький, О. Любим-ський, графік Касіян.

На основі вже згаданої постанови ЦК ВКП(б) 1932 р. всі художні угруповання було розпущено, а натомість створе­но Спілку художників України, перший з'їзд якої відбувся 1938 р.

х

У творах живопису провідною стала тема «соціалістич­ного будівництва», а головними героями — робітники, се­ляни, діячі культури, воїни Червоної армії.

Історію світового живопису прикрасила творчість художника-монументаліста Михайла Брйчука. У 1936 р. за сфабрикованими обвинуваченнями було заарештовано М. Бойчука і кількох його учнів, а через рік усіх їх розстрі­ляли. Зазнали переслідувань десятки інших новаторів, що не змогли пристосуватися до системи адміністративно-директивного керівництва мистецтвом або стали жертвами наклепів.

Музика

Значний творчий внесок у розвиток музичної культури зробили в ті роки композитори Л. Ревуцький, Б. Лятошин-ський, В. Вериківський, В. Косенко, К. Данькевич, П. Ко-зинський та інші. Велике значення для розвитку музичного мистецтва, підготовки висококваліфікованих мистецьких кадрів мало відкриття у 30-х роках Київської, Харківської та Одеської консерваторій.

30-ті роки виявилися особливо трагічними для україн­ського кобзарства й лірництва.

Кобзарі й лірники співали про жахливу долю народу, про голод в Україні, насилля і жорстокість. Вони продовжували нагадувати своїм землякам про втрачену волю, про героїзм і романтику минулих козацьких часів. Прославляти більшо­вицькі порядки в Україні вони не хотіли.

У грудні 1934 р. до Харкова на прикінцевий етап Респу­бліканської олімпіади міста і села прибуло близько 300 коб­зарів і лірників, усіх їх заарештували і розстріляли.

Сотні талановитих професіоналів гри на бандурі було ре­пресовано.

У 1937—1938 pp. за сфабрикованими обвинуваченнями розстріляли композитора К. Богусловського та багатьох ін ших діячів музичного і пісенного мистецтва.

Т еатр

Значне місце в розвитку української культури продо вжувало посідати театральне мистецтво. В українських теа трах творили П. Саксаганський, М. Садовський, Н. Ужвій О. Сердюк, А. Бучма, О. Борисоглібська, Ю. Шумський В. Добровольський.

Наприкінці 30-х років в Україні працювало понад 80 те­атрів.

В історію українського театру золотими літерами вписа­но ім'я Леся Курбаса - реформатора українського театраль­ного мистецтва, обдарованого режисера і талановитого ор­ганізатора, який разом зі своїм творчим колективом пока­зував глядачам правду життя.

Його звинуватили в націоналізмі, звільнили з роботи у створеному ним 1922 р. театрі «Березіль», а потім після аре­шту у 1933 р. відправили до таборів, де він і загинув. Разом із ним репресували чимало акторів його театру, а сам театр закрили.

Репресовано таких артистів театру і кіно, як Ф. Лопатин-ського, М. Надемського, С. Шагайла та багатьох інших.

Кіномистецтво

За складних умов боротьби з матеріальними труднощами розвивалося кіномистецтво України. З появою звукового кіно на початку 30-х років кіномистецтво вступило у новий, вищий етап свого розвитку.

Першими звуковими фільмами в Україні були: докумен­тальний — «Симфонія Донбасу» Д. Вертова і художній — «Фронт» Соловйова.

Новими творами збагачували вітчизняне кіномистецтво О. Довженко, І. Кавалерідзе, L Савченко. Фільми Олексан­дра Довженка («Арсенал», «Земля», «Щорс») увійшли до скарбниці світового кіномистецтва.

За період з 1929 р. по 1937 р. в Україні було знято близько ] 80 фільмів різних жанрів.

«Розстріляне відродження»

Розстріляне відродження — умовна назва літературно-мистецької генерації 20—30-х років, репресованої більшо­вицьким режимом та їх ідеологічним закріпаченням, вна­слідок чого було завдано значних збитків духовному життю українського народу.

Погроми 30-х років у культурі завдали великих втрат ду­ховному життю всього українського суспільства.

1. Спочатку заборонено літературні товариства.

2. Під невблаганним пресом опинилися науковці, пись­менники, діячі культури.

3. Жорстоко переслідувалися діячі національної культури.

4. Велася боротьба проти націоналістичних ухилів. Жертви репресій.

1933р. Заарештовано талановитого поета, прозаїка і дра­матурга М. Ялового. М. Хвильовий заподіяв собі смерть. Репресовано О. Слісаренка, О. Досвітнього, Остапа Вишню (засуджено до 10 років концтаборів) тощо.

1934р. Розстріляно Г. Косинку, Д. Фальківського, К. Бу­рового. .

1935р. Жертвами репресій стали М. Зеров, М. Куліш, Є. Плужник, В. Поліщук.

1937р. Розстріляли М. Семенка, І. Микитенка і багатьох інших талановитих майстрів слова.

Із 193 членів і кандидатів у члени Спілки письменників України було репресовано 97. Жертвами сталінських репре­сій стали 500 письменників України. Серед них:

прозаїк і драматург М. Яловий, поет М. Хвильовий, пись­менники Г. Косинка, Д. Фальківський, М. Зеров, М. Се-менко, режисер Лесь Курбас. -

Політика держави щодо церкви та її наслідки. Ліквідація УАПЦ

Продовжувалося гоніння на Українську автокефальну православну церкву, яку було ліквідовано у 1930 р.

338

339

_І

|

. У 30-х роках проводилося масове знищення культовії споруд, зруйновано сотні пам'яток церковної архітектури. Взято курс на формування атеїстичного світогляду. Унаслідок таких дій у суспільстві назрівали моральні де формації, бездуховність.

Олександр Шумський

(1890-1946)

Народився 2 грудня 1890 р. в с Рудня — Борова Жито­мирського повіту Волинської губернії (тепер Нова Бурова Житомирської області) в сім'ї наймита. У 1906 р. закінчив двокласну сільську школу й почав працювати на лісопиль­них заводах, а відтак - помічником землеміра. З 1908 р. брав участь у діяльності робітничого гуртка. У 1915р. склав екстерном іспити на атестат зрілості і вступив до ветеринар­ного інституту. Того самого року його призвали до армії, а під час Лютневої революції 1917 р. в Росії обрали делегатом корпусного, армійського і фронтового з'їздів солдатських комітетів.

Наприкінці листопада 1917 р. він входив до складу ЦК УПСР і став одним із лідерів лівої течії цієї партії. О. Шум­ський рішуче виступив проти Гетьманату П. Скоропадського, розцінивши його владу як диктатуру поміщиків, капіталістів і генералів, та закликав до рішучої відсічі цій диктатурі.

Ліві есери дедалі більше зближувалися з комуністами.

На початку 1919 р. О. Шумський працював у колегії наркомату освіти України, а під час • наступу Денікіна брав участь у підпільній боротьбі проти білогвардійців, виступив за воєнно-політичний та економічний союз радянських республік.

О. Шумський став членом комуністичної партії більшо­виків України, невдовзі його обрали до ЦК КП(б)У, зго­дом до політбюро та оргбюро. Він очолив відділ ЦК з ро­боти на селі, а піт час нападу на країну військ буржуазно-

поміщицької Польщі клопотався мобілізацією людських і господарських ресурсів на потреби війни.

Наприкінці 1920 р. О. Шумський очолив Київський гу­бернський революційний комітет, входив до складу радян­ської делегації на паризьких переговорах про мирний дого­вір із Польщею.

Із квітня 1921 р. він — повноважний представник Украї­ни в Польщі, з лютого 1923 р. по травень 1924 р. — уповно­важений ЦК Всеробітземлісу в Україні, згодом — завідувач агітаційно-пропагандистського відділу ЦК КП(б)У, а з ве­ресня 1924 р. — народний комісар освіти України.

О. Шумський багато робив для українізації народної освіти.

У квітні 1925 р. генеральним секретарем ЦК КП(б)У став Л. Каганович. Невдоволений методами його роботи, О. Шумський порушив перед Й. Сталіним питання про за­міну Л. Кагановича. Цього Л. Каганович йому не забув.

На лютнево-березневому пленумі ЦК КП(б)У у 1927 р. йшлося про «націоналістичний ухил» О. Шумського, об­стоювання ним форсованих темпів українізації та підтрим­ку «націоналістичних гасел» М. Хвильового.

О. Шумського було звільнено з посади наркома освіти. Він був змушений покинути Україну. У 1927 - 1933 pp. пра­цював у Ленінграді ректором Ленінградського інституту на­родного господарства, політехнічного інституту, головою ЦК профспілки працівників освіти та на інших посадах.

13 травня 1933 р. О. Шумського заарештували й засудили до 10-річного ув'язнення за участь в Українській військовій організаціїх та за «контрреволюційну діяльність».

Його протести і звернення в різні інстанції, зокрема до Й. Сталіна, залишалися без відповіді. Після років перебу­вання у тюрмах відбував заслання у Красноярську.

18 вересня 1946 р. О. Шумського підступно знищили агенти державної безпеки.

І

І

340

341

М икола Скрипник

(1872-1933)

Народився 25 січня 1872 р. в с Яснувата Катеринослав­ської губернії (тепер місто Донецької області) в сім'ї заліз­ничного службовця.

Навчався у Барвінківській двокласній сільській школі, а потім — в Ізюмському реальному училищі, з якого був ви­гнаний за революційну діяльність. Склав екстерном іспити за програмою реального училища і вступив до Петербурзь­кого технологічного інституту. В РСДРП - з 1897 р. За 20 дореволюційних років він 15 разів зазнавав арештів, 7 разів перебував на засланні, 6 разів утікав із неволі.

М. Скрипник брав активну участь у першій російській революції, а після революції влаштовував нелегальні сходи­ни і збори, засідання партійних комітетів, народні Мітинги, демонстрації, вів повсякденну агітаційно-пропагандистську та організаційну роботу.

Проводив значну роботу і після Лютневої революції 1917 p.: обирався делегатом на конференцію рад робітни­чих і солдатських депутатів у Москві, згодом до центральної ради фабрично-заводських комітетів Петрограда.

Під час Жовтневого перевороту входив до складу військово-революційного комітету.

Після Жовтневого перевороту був одним із організаторів КП(б)У.

Від липня 1921 p. M. Скрипник■— нарком внутрішніх справ УСРР, у 1922 - 1927 pp. - нарком юстиції та генераль­ний прокурор УСРР.

З 1927 по 1933 pp. M. Скрипник - нарком освіти УСРР. За короткий час він домігся значних успіхів в українізації народної освіти.

Завдяки зусиллям М. Скрипника станом на 1929 р. понад 80% загальноосвітніх шкіл і 30% вищих навчальних закладів республіки стали україномовними, а 97% українських дітей навчалися рідною мовою. 6 вересня 1928 р. нарком освіти М. Скрипник затвердив новий Український правопис.

Він був одним із тих небагатьох державних дічів, які на­магалися зберегти хоча б основні риси української держав­ності, чинив опір денаціоналізації культури й мистецтва, а також формуванню в Україні тоталітарного сталінського режиму.

23 лютого 1933 р. М. Скрипника, звинуваченого в наці­оналізмі, було звільнено з посади наркома освіти й призна­чено головою держплану та заступником голови Раднарко-му УСРР.

Почалася кампанія цькування М. Скрипника. Його об­говорювали на чотирьох засіданнях політбюро ЦК КП(б)У. після чого вивели з його складу.

Не витримавши несправедливих звинувачень, М. Скрип­ник заподіяв собі смерть.

Тема. Західноукраїнські землі в 1921-1939 pp.

Західноукраїнські землі у складі Польщі

Правовий статус Східної Галичини та українських північно-західних земель у складі Польщі

14 березня 1923 р. Рада послів великих держав (Великої Бри­танії, Франції, Італії та Японії) прийняла рішення про визнання суверенітету Польщі над Східною Галичиною. У складі Польщі перебували такі українські землі: Східна Галичина, Західна. Волинь, Полісся, Холмшина, Підляшшя, Лемківшина. Східна Галичина з Лемківщиною до 1918 р. була під владою Австро-Угорщини. .

Утворено три воєводства: Львівське, Тернопільське, Ста-' ніславське.

342

343

З ахідна Волинь, Полісся, Холмщина з Підляшшям до Пер­шої світової війни були під владою Російської імперії, а піс­ля радянсько-польської війни 1920 р. перейшли під владу Польщі.

Польські землі було поділено.

і. Корінні польські землі, які мали привілейоване становище.

2. Окраїнні землі - переважно українські і білоруські землі, які використовували як ринки збуту дешевої сировини та робочої сили й надавалися польським осадникам — колоніс­ там, яким виділялися кращі землі, фінансову допомогу. До колонізаційного фонду Східної Галичини, Волині і Полісся передано 445 тис. гектарів землі.

До 1939 р. у сільській місцевості оселилося близько 200 тис. поляків, у містах — близько 100 тис.

3. Польський уряд проводив політику інкорпорації, яка пе­редбачала створення од нонаціональної держави примусовим асимілюванням національних меншин (зокрема українців).

4. Українці Східної Галичини з Лемкївщиною (понад 3 млн) належали до греко-католицької церкви, а українці, які засе­ляли землі Західної Волині, Полісся, Холм шин и з Підляш­шям, сповідували православ'я.

5. Поширено доктрину польського «прометеїзму», висуну­ту з приходом Ю. Пілсудського до влади, яка означала, що історична місія Польщі — допомогги звільненню східно­українських і східнобілоруських земель від влади Москви та об'єднати їх з Польщею на федеративних засадах.

Тому передбачалося замінити курс з національної асимі­ляції курсом на державну асиміляцію, тобто зробити україн­ців свідомими патріотами Польщі.

Промисловість

1". Польський уряд переділив країну на дві території - Поль­щу «А» (корінні польські землі, уряд сприяв розвитку про­мисловості) і Польщу «Б» (західноукраїнські землі, уряд стримував розвиток промисловості).

2. У Польщі «Б» вводилися високі залізничні тарифи, щоб обмежувати зв'язки західноукраїнських земель із ринками Польщі «А».

3. 85% підприємств Східної Галичини були дрібними (пра­цювало менше 20 душ).

4. Тут розвивалися ті галузі, які забезпечували високі при­бутки без значних капіталовкладень, а саме:

нафтодобувна, .'.'-.

деревообробна,

харчова.

промисловість із перероблення сировини.

5. Значною мірою збереглися ремесла, що свідчило про еко­ номічну відсталість.

6. Спостерігалося засилля іноземного капіталу — фран­ цузького та англійського, який разом з польським по- хижаиькому експлуатував багатства краю.

Сільське господарство

1. Велике приватновласницьке і церковне землеволодіння у Східній Галичині становило 43,9% загальних площ.

2. Було багато безземельних і малоземельних селян.

3. У липні 1919 р. польський сейм схвалив Основи земель­ної реформи.

4. Польська влада видала таємний указ, яким заборонялося продавати українським селянам більше 5% поміщицьких земель, що за умовами аграрної реформи підлягали викупу.

5. Половина орної землі після аграрної реформи залишала­ся за поміщиками, державою та церквою.

6. Змушені господарювати на невеличких клаптиках землі, селяни не м,огли використовувати машини і передову агро­техніку. ';...-

7. Держава обкладала селянські господарства непосильни­ми податками.

344

345

У країнська кооперація

Формою самоорганізації українців стали численні коо­перативні об'єднання: Спілка українських купців і промис­ловців, Українське технічне товариство тошо.

Сформувалася розгалужена система кооперативів, шоб створити противаги іноземному економічному впливові. Напередодні Другої світової війни у Східній Галичині було 4 тис. кооперативів, які об'єднували 700 тис. членів.

Польські власті штучно стримували розвиток української кооперації, надаючи пільги кооперації польській, обмежу¹ ючи діяльність українських другорядними господарськими сферами.

Економічне становище населення

1 .Колоніальний характер економіки.

2. Панівне становище іноземного капіталу.

3. Переважання аграрного сектора.

4. Екстенсивний шлях розвитку сільського господарства.

5. Промисловість розвивалася слабко, національної буржу­азії майже не було, робітничий клас був нечисленним.