Завдання індустріалізації

• Здобуття техніко-економічної незалежності.

• Перетворення аграрної країни на могутню індустріальну державу.

• Підвищення технічної бази сільського господарства.

• Зміцнення обороноздатності країни.

310 . • '.

Джерела індустріалізації

1. Використання коштів від націоналізованої промисло­вості.

2. Збільшення прямих і непрямих податків. ■•

3. Використання трудового ентузіазму трудящих і примусо­вої праці політичних в'язнів.

4. Колективізація сільського господарства. Всі кошти на­правляли на розвиток важкої промисловості.

5. Внутрішні позики:

1927—1929 pp. Розповсюджено три позики індустріалізації;

1930. р. Позика "п'ятирічка за 4 роки»;

1931. р. Позика "третього вирішального року";

1932. р. Позика "четвертого завершального року" та інші позики.

6. Жорстока експлуатація робітників і селян.

Труднощі індустріалізації

• Можливість використання лише внутрішніх джерел фі­нансування.

• Нестача кваліфікованих кадрів.

• Зниження життєвого рівня населення — були черги, продовольчі картки, дефіцит найнеобхіднішого.

Особливості індустріалізації:

• індустріалізація почалася з розвитку важкої промисло­вості;

• основна увага приділялася розвитку важкої промисло­вості і відбувалося відставання легкої та харчової;

• жорстка централізація економіки;

• командно-адміністративні методи управління;

• індустріалізація здійснювалася в рамках жорсткого плану, часто нереального і необгрунтованого;

• здійснювалася лише за рахунок власних джерел фінан­сування;

• індустріалізація здійснювалася форсованим темпом;

• здійснення індустріалізації за рахунок сільського гос­подарства.

З Н

Д ирективне господарювання

На початку 1928 р. в управлінні промисловістю СРСР стали переважати не плани-прогнози, а плани-директиви. XV з'їзд ВКП(б) прийняв директиви зі складання 1-го п'ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР на 1928- 1932 рр.

Проект плану мав два варіанти — відправний та опти­мальний (напружений).

Відповідно до основних показників п'ятирічного плану розроблялися плани економічного розвитку України, за­тверджені у травні 1929 р. XI Всеукраїнським з'їздом рад, і стали державним законом:

капіталовкладення в економіку України — 13 млрд. крб., виробництво електроенергії передбачалося збільшити у 2,5 разу,

продукцію машинобудування — в 3 рази, хімічну промисловість — у 3,5 разу.

Мала місце безсоромна експлуатація робітничого класу, насамперед на основі примусу, страху. Експлуатувався масовий трудовий ентузіазм трудящих, впроваджувалися нові методи інтенсифікації праці робітників, зокрема че­рез організацію масового виробничого змагання. 31 січня 1929 р. В країні підписано першу господарсько-політичну угоду про змагання. Шахтарів зобов'язували перевиконати планові завдання, підвищити продуктив­ність праці, знизити собівартість продукції. Навесні у ви­робничому змаганні України брали участь 310 тис. душ. З 1929 р. здійснювався перехід до форсованої індустріалі­зації. Й. Сталін у статті „Рік великого перелому" обнаро­дував темп приросту промислової продукції другого року п'ятирічки - 32%. Ці цифри не підкріплювалися відповід­ними матеріальними ресурсами.

На XVI з'їзді ВКП(б) Й. Сталін виступив із, пропозицією досягти 45% темпів приросту промислової продукції на тре­тій рік п'ятирічки.

Незважаючи на провал політики форсованого розвитку, країна за п'ятирічку зробила великий крок уперед.

Проте плани 1 -ї п'ятирічки виконано не було. Середньо­річний приріст промислової продукції не перевищував 10%. Фактичний видобуток вугілля в Донбасі становив 45 млн тонн замість 6,6 млн.

Політбюро ЦК ВКП(б) своїм рішенням від 1 люто­го 1933 р. заборонило всім відомствам друкувати будь-які цифрові дані з цього приводу, країні було оголошено, що п'ятирічний план виконано за 4 роки і 3 місяці.

На другу п'ятирічку (1933 — 1937 pp.) було запропоновано • помірковані середньорічні темпи зростання промислової продукції - 16,5%. Інтенсивніше стала впроваджуватися нова техніка, більше уваги приділялося підготуванню ква­ліфікованих кадрів.

На заводах і фабриках з'явилися сотні тисяч новаторів виробництва.

У нічну зміну проти 31 серпня 1935 р. вибійник шахти "Центральна Ірмине" О. Стаханов застосував новий метод роботи, що грунтувався на розподілі виробничих операцій між вибійником і двома кріпильниками. За зміну видобу­то 102 тонни вугілля, що в 14,4 разу перевищувало норму. Держава використала трудові здобутки „стахановців", щоб переглянути норми виробітку в бік збільшення на 35 — 45%. Це призвело до посилення експлуатації робітничого класу.

Другий п'ятирічний план теж не було виконано.

Третій п'ятирічний план, прийнятий XVI11 з'їздом ВКП(б), на 1938 — 1942 pp. теж не було виконано.

Європа стояла на порозі нової війни, тому було різко збільшено витрати на оборону. Вжито надзвичайних заходів:

1. Грудень 1938р. Постанова ЦК ВКП(б) і РНК "Про за­ходи щодо впорядкування трудової дисципліни, поліпшення практики державного соціального страхування та боротьбу зі зловживаннями у цій справі".

2. Червень 1940р. Указ Верховної Ради СРСР '"Про пере­хід на 8-годинний робочий день і семиденний робочий тиждень

313

т а про заборону самовільного залишення робітниками й служ­бовцями підприємств та установ ".

Напружені плани вимагали інтенсифікації праці робіт­ників. Це досягалося двома шляхами:

1. Соціалістичне змагання за перевиконання завдань, що ґрунтувалося на ентузіазмі, моральному заохоченні (на­городження грамотами, орденами тощо).

2. Адміністративний примус, переслідування в криміналь­ному порядку (за брак в роботі, запізнення тощо).

Успіхи індустріалізації в Україні за роки довоєнних п'ятирічок

1. Кількість промислових підприємств зросла за роки дово­єнних п'ятирічок в 11 разів.

1. Відбулося зростання промислового потенціалу в 7 разів.

2. Було збудовано: Дніпрогес (жовтень 1932 р. — введено до ладу Дніпровську гідроелектростанцію - тоді найбільшу у Європі), "Запоріжсталь", "Криворіжсталь", "Азовсталь",

"Дніпроалюмінійбуд", Краматорський машинобудівний завод, Харківський тракторний (у жовтні 1931 р. завод випустив перший трактор) та багато інших.

4. У Донбасі споруджено 100 шахт.

.5. Україна стала важливою металургійною, вугільною, ма­шинобудівною базою СРСР.

6. Україну перетворено з аграрної країни на індустріальну.

7. Трудівники України створили потужну індустріальну базу, що вивела республіку на рівень економічно розвинених країн світу.

8. Україна посіла друге місце в Європі за виплавленням ча­вуну, четверте — за видобутком вугілля.

9. Сформувався національний український робітничий клас і технічна інтелігенція.

Удвічі зросла чисельність робітників.

Негативні наслідки індустріалізації

• Посилилася централізація управління промисловістю, утвердилися командно-адміністративні методи управління.

• Ігнорувалися економічні закони регулювання економіки.

• Змінилося співвідношення між великою і дрібною про­мисловістю, до складу якої входили кустарно-ремісничі заклади та окремі товаровиробники. Частка великої про­мисловості зросла до 92,5%.

• Держава відмовилася від нової економічної політики і по­чала примусовими засобами визискувати з селян додат­кові кошти на форсування індустріалізації.

• Заборонялася приватна торгівля (вона була одержавлена).

• Знизився життєвий рівень населення— черги, продоволь­чі картки, дефіцит найнеобхіднішого.

• Обсяг товарів народного споживання відставав від по­треб, скоротилося виробництво в легкій та переробній галузях промисловості.

• Не було матеріального принципу стимулювання праці. Праця робітників стимулювалася позаекономічними засо­бами, головно розгортанням "соціалістичного змагання".

• Взято курс на мілітаризацію промисловості.

• Індустріалізація здійснювалася за рахунок селян, супро­воджувалася репресіями. Нераціональне і нерівномірне розміщення продуктивних сил.

• Сталася ізоляція радянської економіки від світової.

• Низький життєвий рівень населення.

Життя й побут верств і груп населення

Для заохочення трудящих широко застосовувалися мо­ральні стимули, а для ударників і стахановців — матеріальні: у 1930 р. ударник на виробництві одержував у 8 - 10 разів більшу зарплату, ніж чорнороб.

Довоєнні п'ятирічки передбачали обов'язкове "затя­гування поясів" трудящими. Будівельники гігантських об'єктів нерідко жили у жахливих умовах: у холодних бара-

314

315

к ах, де не було ні підлоги, ні печей, де часто протікала по крівля. Не вистачало ліжок, постільної білизни, меблів, на віть сірників. Майже не існувало лазень і пралень, лютували епідемії тифу, дизентерії, кору, малярії. Населення було по­гано забезпечено продовольством і товарами першої необ­хідності. У побут радянських людей надовго увійшли черги продовольчі картки, дефіцит, найнеобхіднішого.

У другій п'ятирічці (1933—1937 pp.) дешо підвищився життєвий рівень населення. ■

Колективізація Хлібозаготівельні кризи 1927—1929 pp.

У 1927—1929 pp. селяни відмовлялися добровільно про­давати хліб державі через надто низькі заготівельні ціни. Ціни на промислові товари були надто високими, тому утворилися так звані «ножиці цін».

Для подолання хлібозаготівельної кризи 1927 — 1928 pp. влада вдалася до надзвичайних заходів: обшуків, величезних штрафів, розпродажу майна неплатників податків і боржни­ків, які не здавали встановленої "їм норми зерна, депортацій найнепокірніших селян у віддалені регіони країни.

З 3 липня 1929 р. після прийняття постанови ВУЦВК і Рад наркому України «Про поширення прав місцевих рад щодо сприяння виконання загальнодержавних завдань і планів» сіль­ським радам дозволили накладати на боржників п'ятикратні штрафи від вартості незданого хліба, продавати господарства боржників, порушувати проти них кримінальні справи.

. Лише на Дніпропетровщині під час такої «хлібозаготів­лі»» у 1928 р. притягнуто до суду 1200 громадян, понад 3 ти­сячі селянських сімей виселили з рідних місць.

На початку 1928 р. Й. Сталін в умовах надзвичайних за­ходів «кризи хлібозаготівель» висунув гасло суцільної ко­лективізації.

Із 1 березня 1929 р. в містах з'явилися картки на хліб -явне свідчення продовольчої кризи.

Перехід до суцільної колективізації

«Йдемо звитяжно, переможно — Немов гроза ідем! ' Як перевиховать не можна — У землю покладем». (М. Руденко про колективізацію)

Шлях суспільства до соціалізму більшовики пов'язували із переведенням селянства на рейки великого виробництва.

Перші колективні господарства виникли ше у 1917— 1920-х роках.

Залежно від ступеня усуспільнення колективні госпо­дарства поділялися на:

• ТСОЗи — товариства спільного обробітку землі, в яких колективізувалися лише посіви;

• Артілі— колективізувалися посіви та майно, але зали­шалася присадибна ділянка та необхідний для ЇЇ обробітку живий і неживий реманент;

• Комуни — селянські господарства повністю розчиня­лися в колективному.

Незважаючи на всебічну підтримку держави, селяни не­охоче йшли в колгоспи.

Колективізація - перебудова сільського господарства в СРСР внаслідок повсюдного створення колективних господарств (колгоспів) наприкінці 20-х - на початку 30-х років, яка супроводжувалася ліквідацією одноосіб­них господарств.

Колективізоване село повинно було забезпечити промис­ловість дешевою робочою силою (розкуркулені селяни поповнювали робітничий клас), а колгоспи мали забез­печити промислові центри продуктами харчування. Колгоспи були зручною формою, з допомогою якої ' можна було легко викачувати ресурси до державного бюджету. Грудень 1927 р. XV з'їзд ВКП(б). Взято курс на проведення колективізації.

316

317

З авдання колективізації

1. Потреба забрати кошти із села на індустріалізацію.

2. Забезпечити населення країни дешевими продуктам! харчування й сировиною.

3. Знищити індивідуальні селянські господарства.

4. Ліквідувати дрібнотоварний уклад на селі.

5. Ліквідувати заможне селянство (куркульство) як клас. Метод колективізації: форсований метод з широким залу­ ченням державного репресивного аппарату- терору, безза­ коння, репресій.

1928 р. Для забезпечення успішної колективізації створю­валися державні сільськогосподарські підприємства, які зосереджували наявну сільськогосподарську техні­ці ку і кадри механізаторів (МТС - машинно-пгракторні станції). їхнім завданням було виробничо-технічне обслуговування колгоспів і радгоспів - головним чи­ном тракторна оранка і комбайнове збирання хліба. Листопад 1929 р. Курс на суцільну колективізацію.

Серед ініціаторів форсування колективізації в Україні був генеральний секретар ЦК ВКП(б) України С Косі-ор, який підтримав пропозицію Й. Сталіна, В. Молото­ва, Л. Кагановича завершити суцільну колективізацію протягом року. Прийнято резолюцію пленуму «Про сіль­ське господарство України і про роботу на селі», в якій стверджувалося, що Україна має все неодхідне, щоб іти прискореними темпами попереду інших союзних респу­блік у справі колективізації сільського госпрдарства. 5 січня 1930 р. Постанова ЦК ВКП(б) «Про темпи колек­тивізації і заходи допомоги держави колгоспному будівни­цтву».

Україна колективізацію повинна була закінчити восени 1931 р. Але йшла з прискоренням темпів колективізації (до середини 1931 р. в Україні було колективізовано 38% селянських господарств, а до кінця 1932 р. - 70%). У 30-х роках на селі організовували соціалістичні зма­гання.

1. У 1935 р. Паша Ангеліна (Донеччина) стала ініціатором всесоюзного змагання тракторних бригад.

2. Марія Демченко (тепер Черкащина) взяла зобов'язання виростити по 500 ц цукрових буряків з гектара.

В Україні почалося змагання п'ятисотенниць.

Розкуркулення

Розкуркулення - політика знищення селян-власників ад­міністративним примусом для вступу до колгоспів або засобами оподаткування, а також депортацією репресо­ваних селян на відбудови.

Це одна з найдраматичніших сторінок в історії колек­тивізації.

Мета

1. Ліквідувати заможних господарів, яких називали «курку­лями».

2. Передати колгоспам найприбутковіші селянські госпо­дарства із землею та реманентом.

3. Вилучити значних запасів сільськогосподарської продук­ції.

Кампанія «ліквідація куркульства як класу» — це форма ре­пресій стосовно селянства.

ЗО січня 1930 р. - постанова Політбюро ЦК ВКП(б) «Про заходи з ліквідації куркульських господарств у районах су­цільної колективізації».

Категорії куркулів, визначені у постанові

1. Активні вороги радянської влади,

учасники антирадянських виступів — 10 років ув'язнення або розстріл-

2. Пасивні вороги радянського ладу

(ті, хто в межах радянського законодавства

намагався боронити свою власність) — конфіскація майна,

виселення до північних та східних районів СРСР.

3. Лояльні'до політики більшовиків, що не чинили опору радянській владі,

318

319

а ле не бажали вступати до колгоспів — виселення за терито­рію колгоспів, надання гіршої землі, розселення в спеціаль­них поселеннях за місцем проживання.

У січні — березні 1930 р. в Україні пройшла перша хвиля розкуркулення, яка зачепила 517 господарств (2,5% всіх се­лянських господарств). Вона охопила 76% районів України.

Восени 1930 р. розпочалася друга хвиля розкуркулення.

Тих, кого розкуркулювали, висилали за межі республі­ки. В Україні було розкуркулено понад один мільйон селян. Політика розкуркулення стала засобом політичного тиску на все селянство, оскільки в куркулі записували всіх, хто не хотів вступати до колгоспу.

Усього за роки суцільної колективізації розкуркулено близько 200 тис. селянських господарств. Разом із членами сімей це становило приблизно 1,2—1,4 млн душ. Понад по­ловину з них — близько 800 тис. осіб — виселили на північ і до Сибіру.

Рішенням січневого 1933 р. об'єднаного пленуму ЦК і ЦКК ВКП(б) при МТС створювалися політвідділи, наділені надзвичайними повноваженнями на селі.

Влада політвідділів була безмежною і вони використали її, насамперед, для репресій.

Наслідки колективізації сільського господарства

1. Колективізація фактично повернула село до воєнно- комуністичних методів організації виробництва та суспіль­ ного життя.

2. Село стало дешевим джерелом поповнення державного бюджету.

3. Кошти села використовували на індустріалізацію.

•4. Порушено баланс у розвитку промисловості й сільського господарства.

5. Між містом і селом знову склався нееквівалентний обмін.

6. Наростання кризових явищ у сільському господарстві (зниження продуктивності праці, падіння валових зборів зерна тощо).

7. Гроші втратили купівельну спроможність, ринок пере­став існувати і

8. На селі утвердилася командна економіка за повного під­порядкування колгоспів державній владі.

9. Відбувалося постійне відставання сільськогосподарсько­го виробництва, фактично повна руйнація сільського гос­подарства України.

10. Знищено товарність сільського господарства.

11. Знищено господаря на селі.

12. Відбулося державне закріпачення селян.

13. Селянина позбавили можливості розпоряджатися ре­ зультатами своєї праці.

14. Голод 1932—1933 pp. та багатомільйонні втрати населення.

Доля приватних сільських господарів та їхніх господарств

Щоб здійснити суцільну колективізацію, держава на­клала величезні податки на всіх, хто ще виявляв бажання господарювати одноосібно. Під таким тиском селяни були змушені вступати до колгоспів.

Унаслідок проведення суцільної колективізації на 1937 р. більшість селянських дворів перебували у колгоспах.

На той час ще залишалося 154 тис. одноосібних дворів, що становило менше ніж 4% загальної кількості селянських дворів. Згодом одноосібні господарства зникли повністю.

Зміни в житті, побуті й психології селян

1. Розкуркулення підірвало економічну базу села, знищило рентабельні господарства.

2. Зникла зацікавленість селян у результатах своєї праці, адже весь урожай вилучали на користь держави, що призве­ло до низького рівня продуктивності праці.

3. Селянство втрачало вироблені століттями риси: хазяйно­витість, ініціативність, працелюбність.

321

4. У наслідок колективізації вбито одвічне прагнення селя­нина мати землю та вчитися продуктивно працювати ні ній.

5. У життя увійшли зрівнялівка, безгосподарність, відсут­ність економічних стимулів розвитку повна незацікавле­ність селян в ефективній, продуктивній роботі.

6. Українські хлібороби фактично були розселянені: час­тина із них, насамперед молодь, йшла до міст, у промисло­вість. Чимало вихідців із села, котрі ставали студентами або призивалися до Червоної армії, не поверталися додому.

7. Відбувалося зубожіння селянства. Недопустимо обме­жувалося споживання на селі: за 1936 — 1939 pp. до торго­вельної мережі села надходило товарів в 4,5 разу менше, ніж у,міста (з розрахунку на душу населення).

8. Колгоспна система - це форма закріпачення селянства. Колгоспникам не видавали паспортів і тим самим фактич­но прикріпили селян до землі, зробили їх державними крі­паками, залишилася середньовічна експлуатація.

Голод 1932-1933 pp. в Україні

Причини голоду

1. Політика примусових, із застосуванням репресій, хлі­ бозаготівель.

У 1931 р. в багатьох селах вилучали все зерно, зокрема й посівний фонд.

Вилучення насіннєвого фонду в рахунок виконання хлібозаготівельного плану створило величезну проблему в селі — не було чим засівати поля у 1931-1932 pp.

Фізично ослаблене від недоїдання селянство не могло ефективно провести весняну кампанію 1932 p., було посія­но трохи більше ніж половину запланованих площ.

2. Посуха і неврожай у південних районах України.

3. Було заборонено будь-яку допомогу з боку міжнарод­ної або радянської громадськості. Жодна інформація про

голод не пропускалася. На кордонах України стояли заго­роджувальні загони внутрішніх військ, щоб перешкоджати самовільним втечам голодуючих за межі республіки.

4. Сталінське керівництво продовжувало відправляти хліб на експорт, незважаючи на трагедію голоду всередині країни.

Факт голоду приховувався владою.

«Закон про п'ять колосків»

(Постанова «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації і зміцнення суспільної (соціалістич­ної) власності»).

«Законом про п'ять колосків» народ називав цю постанову.

Згідно з цією постановою за крадіжку колгоспного май­на передбачався розстріл з конфіскацією всього майна або позбавлення волі терміном не менше ніж 10 років.

В Україні діяла надзвичайна комісія на чолі з В. Моло­товим, основною метою якої було вилучення хліба в селян. Проводилися обшуки, накладалися натуральні штафи, ді­яли загороджувальні загони, відбувалася реквізиція на­сіннєвого, продовольчого й фуражного фондів колгоспів, здійснювалася блокада сіл-боржників.

Хлібозаготівлі та їх суть

Листопад 1932 р. Постанова ЦК ВКП(б) «Про заходи щодо посилення хлібозаготівель». Вона санкціонувала масо­ві обшуки в населення, вилучення не лише захованого колгоспного зерна, а й будь-яких запасів продоволь­ства, застосування натуральних штрафів у вигляді м'яса чи картоплі. 1932 р. Україна не виконала плану хлібозаготівель. В Украї­ну було надіслано надзвичайну комісію на чолі з голо­вою Раднаркому СРСР В. Молотовим.

322

323

1 933 p. Прибув в Україну Лазар Каганович. За «недоліки у справі хлібозаготівель» звільнено 237 секре гарів райкомів партії, 249 голів райвиконкомів, 158 керів ників районних контрольних комісій.

Протягом 1933 р. з КП(б)У виключили 100 тис. комуніс тів, більшість яких або розстріляли, або вислали.

Очолювали кампанію репресій проти тих комуністів, як вилучали недостатню кількість хліба у селян:

генеральний секретар ЦК. КП(б)У Станіслав Косіор,

голова Раднаркому України Влас Чубар,

уповноважений ЦК ВКП(б) Павло Постишев.

Масштаби та наслідки голоду

Масштаби голоду — від 3,5 до 8 млн осіб. Наслідки голоду

1. Величезні людські втрати.

2. Знищення старого українського села з його багатими народними традиціями.

3. Придушення опору колективізації.

4. Перемога колгоспного ладу на селі.

Демографічні втрати

Голод 1932—1933 pp. спичинив величезну смертність на­селення, особливо дітей і старих. Селяни були змушені їсти собак, котів, щурів, трупи коней, листя й кору дерев. Тра­плялися численні випадки канібалізму.

Демографічна статистика 30-х років свідчить про те, що, крім безпосередніх втрат, були так звані цілковиті демогра­фічні втрати, включаючи катастрофічне зниження наро­джуваності під впливом голоду, що за 1932—1933 pp. сягали 5 млн чоловік.

За підрахунками Роберта Кенквеста (США) у 1926 р. в СРСР проживало 31,2 млн. українців, а за переписом 1939 р. — лише 28 млн. ___

Масові репресії

Шлях Й. Сталіна до необмеженої влади в партії

та державі

У партійно-державному керівництві точилася гостра боротьба навколо питань подальшого розвитку країни. Прагнення встановити контроль над партією та державою, відсутність конкурентів, прагнення захопити всю повноту влади було характерним для 20-х років. Основними супер­никами в цій боротьбі виступили Й. Сталін і Л. Троцький.

Противників Й. Сталіна називали опозиціонерами.

Г. Зінов'єв, Л. Каменев, Л. Троцький після XIV з'їзду ВКП(б) для зміцнення своїх позицій вирішили скористати­ся популярним гаслом індустріалізації. їхня програма при­скорення темпів капітального будівництва у промисловості дістала назву «надіндустріалізація», яка повинна була здій­снитися за рахунок селянства.

У жовтні 1927 р. опубліковано тези ЦК ВКП(б) до XV з'їзду партії з критикою Л. Троцького та його прибіч­ників у так званому "лівому ухилГ. Майже всі керівники України, у тому числі Л. Каганович (генеральний секретар ЦК КП(б)У з 1925 р.), А. Мануїльський, Г. Петровський, М. Скрипник, В. Чубар, виступили проти нього.

На XV з'їзді ВКП(б) Л. Троцького та всіх його прибічни­ків було виключено з партії.

Проти репресивних методів "воєнного комунізму'" ви­ступили М. Бухарін, О. Риков, М. Томський. Вони звинува­чували Й. Сталіна у "воєнно-феодальних методах експлуа­тації селян". М. Бухаріна та його прихильників звинуватили в капітуляції перед куркульством, "правому ухилГ.

Листопадовий 1929 р. пленум ЦК ВКП(б) вивів М. Буха­ріна зі складу політбюро. У керівництві України послідов­ників М. Бухаріна, які наважилися б відкрито захищати свої погляди, було обмаль.

И. Сталін здобув диктаторську владу в партії та державі.

324

325

З міни в соціальному складі населення

Внаслідок радянської модернізації (індустріалізації, колек тивізації) змінилася класова структура суспільства.

1. Зникли категорії приватних торговців, власників підітри єметв.

2. Зникли приватні підприємці, як їх називали «особи віль­них професій» внаслідок заборони приватного підприєм­ництва.

3. Зникла велика верства кустарно-ремісничого населення.

4. Цілком зник клас селян-власників.

5. Селяни-колгоспники, які були залежні від держави, од­нак не мали гарантованого мінімуму заробітної плати, у 1940 р. становили майже половину населення України.

6:. Зростала чисельність службовців і спеціалістів народно­го господарства, освіти, науки, яких на кінець 30-х років було майже 2 млн, 25% мали середню й вищу освіту. Інте­лігенцію віднесено до категорії службовців. 7. Чисельно зростав робітничий клас, поповнюючись на­самперед за рахунок селян, які йшли в місто, рятуючись від колективізації, репресій і голоду. Частка жінок серед робітників потроїлася порівняно з дореволюційним періодом. Держава цілеспрямовано роз­ширяла масштаби жіночої праці, щоб скористатися додат­ковим ресурсом робочої сили. Жінки також були заінтере­совані працювати. Заробітна плата було настільки низькою, що чоловік не міг прогодувати родину сам.

Формування партійно-бюрократичної номенклатури

За роки радянської влади сформувався новий правлячий клас - номенклатура.

Номенклатура — це верхівка партійно-державного й гос­подарського аппарату, забезпечена всіма матеріальними благами і відгороджена від мільйонів людей різноманітни­ми привілеями.

Система добору керівних кадрів закріпила верховенство політичних, а не ділових якостей кандидатів до касти но­менклатури. Тому висуванці постійно відчували, що можуть обійняти ту чи іншу посаду не за правом кращого, а залежно від рішення вищої інстанції.

Недемократичні умови діяльності, відсутність критики та підлабузництво призводили до зловживань владою.

Матеріальний достаток владної верхівки забезпечувався не лише порівняно високою зарплатою, а й напівприхова-ними привілеями і доступом до закритих спецрозподільни-ків, можливістю одержувати додаткові соціально-культурні послуги, мати кращі умови відпочинку.

Масові репресії

Головна мета сталінського терору:

1. Прагнення Й. Сталіна зміцнити і захистити свою владу.

2. Намагання придушити всякі виступи проти радянської влади.

3. Не допустити формування міцної опозиції режиму.

4. Ліквідувати прояви українізації.

5. Знищити прагнення українців до самостійного, наці­ онально-державного і культурного життя.

6. Позбавити українців історичної пам'яті.

7. Заборонити різні релігійні течії, зруйнувати храми.

8. Відкинути ті нарямки суспільної, філософської та істо­ричної думки, які виходили за рамки ідеологічних догм. Для виправдання репресій Сталін висунув тезу про заго­стрення класової боротьби під час будівництва соціалізму та наявність в Україні «повзучих» націоналістичних ухилів.

В Україні почастішали репресії з кінця 20-х років 1928 р. Сфабриковано «Шахтинську справу» над інженерно-технічними працівниками Донбасу. Й. Сталін використав цю справу для обгрунтування необхідності боротьби з ворогами, які, на його думку, перешкоджали соціалістичному будівництву.

326

327

1 929 p. Звинувачення проти «класово-ворожих елементів* почали розглядати «трійки» у складі першого секрета­ря райкому партії, голови райвиконкому і начальника місцевого відділення ДПУ.

Березень — квітень 1930 р. У Харкові судили 45 членів міфіч­ної «Спілки визволення України». Судили інтелектуальну еліту українського народу (серед засуджених 2 акаде­міки, 11 професорів, 2 письменники, науковці, викла­дачі.вишів, учителі, юристи). її керівником оголосили колишнього діяча Центральної Ради, знаного літерату­рознавця С Єфремова.

Червень 1930 р. Надзвичайна комісія Верховного суду УРСР розглянула кримінальну справу «Контрреволюційні ор­ганізації в сільєьколгу господарстві». 29 прихильників О.Чаянова і.М. Бухаріна, які висгупа-ш за багатоукладність економіки та всебічний розви­ток сільськогосподарської кооперації, було звинуваче­но в антиурядовихдіях. Вони загинули у таборах.

1931 р. Сфабриковано справу Українського національного центру, в яку втягнули двох видатних українських іс­ториків: М. Грушевського і М. Яворського.

1933 р. Обвинувачення фахівцівсільськогоґосподарствавтому, що вони спеціально «прищеплюють худобі в колгоспах і радгоспах чуму, сибірку, сприяють поширенню менінгіту серед, коней тощо». Розглядалася справа 75 службовців наркоматів. На розгляд справи 75 осіб витратили менше ніж добу. У результаті 35 осіб розстріляно.

1933. р. Суд над Українською військовою організацією. Звину­вачено 148 осіб.

1934. р. Почалася масова кампанія «викриття ворогів» і ре­пресій проти них після вбивства С Кірова (1 грудня 1934 р.).

1 грудня 1934 р. Президія ЦВК СРСР прийняла постанову про порядок розгляду звинувачень у підготовці чи здій­сненні терористичних актів, яка відводила на слідство в цих справах не більше ніж 10 діб. Справи розглядали

без прокурорів і адвокатів. Оскарження чи помилуван­ня не допускалося. Найвищу міру покарання викону­вали відразу після винесення вироку. Середина грудня 1934 р. Засуджено до розстрілу 28 представ­ників творчої та наукової інтелігенції у справі Україн­ського центру білогвардійців — терористів.

1935. р. Оголошено про викриття Всеукраїнського бороть-бистського центру.

1936. р. Сфабриковано справу Українського троцькістського центру, Соціал-демократичної партії України та ін.

«Великий терор»

1937—1938 pp. Терор став масовим і всеохопним.

Масові репресії охопили всі категорії населення:

представників партійного і державного аппарату,

військових, ,

інтелігенцію,

робітників,

селянство. 1937 р. Порядок розгляду справ, визначений постановою Президії ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 p., було пошире­но на звинувачених у шкідництві та диверсіях. Слідство провадилося із застосуванням жорстоких тортур. Цю практику узаконено у 1937 p., коли Й. Сталін осо­бисто від імені ЦК ВКП{6) дав вказівку органам НКВС застосовувати до арештованих фізичні методи впливу.

1937. р. Посилився терор після візиту особистих представ­ників Й. Сталіна в Україну — В. Молотова, М. Єжова, М. Хрущова.

1938. р. Репресії не припинилися і після того, як у січні 1938 р. партійну організацію республіки очолив Микита Хрущов.

В Україні зазнали репресій: 1. Більшість керівників КП(б)У і РНК.

329

С еред них Є. Квірінг, В. Затонський, Ю. Медведев, Ю. Ко июбинський, X. Раковський, С. Косіор, В. Чубар.

2. Майже повністю був знишений ЦК КП(б)У, обраний н; XII з'їзді КП(б)У (із 62 членів ЦК знищено 55, з 11 члені] політбюро загинуло 10).

3. Репресії здійснювалися в рядах КП(б)У внаслідок її чисток З 1933 р. по 1938 р. кількісний склад КП(б)У зменшився ні 266,3 тис. членів.

4. Репресовано багатьох видатних діячів культури: письменника Остапа Вишню, режисера, засновника теа­тру «Березіль» Леся Курбаса, засновника школи монумен­тального мистецтва М. Бойчука, письменників М. Куліша, О. Досвітнього та інших.

5. Репресовано багатьох військових.

Повністю знишено штаб Київського військового округу, який очолював И. Якір.

Пропагандистський ідеал радянської людини

Радянська система не могла погодитися зі свободою іні­ціативи.

За партійними стандартами йшов процес виховання но-I воло покоління людей — будівників світлого майбутнього комуністичного суспільства.

Вище партійно-державне керівництво продовжувало ак­тивно й цілеспрямовано здійснювати політику обмеження інтелектуальної свободи встановленням жорсткої лолітич-| ної цензури, яка торкалася всіх сфер духовного життя на­роду. Під пильним контролем перебували засоби масової інформації, видавництва, різноманітні масові заходи, на­віть приватне життя громадян. З бібліотек вилучали «ідео-I логічно шкідливу та застарілу літературу», внаслідок чого ! бібліотеки втратили 60% книжкового фонду.

У молоді виховувалося зневажливе ставлення до свого минулого, заохочувалися доноси, наклепи. Створювалася

атмосфера загальної підозри, йшов пошук «ворогів народу» і замаскованих «троцькістів» чи «буржуазних націоналіс­тів», фабрикувалися справи і розгорталися політичні про­цеси, переважно проти інтелігенції.

У суспільстві нав'язувалася думка, що радянська люди­на — це насамперед "соціальна людина", для якої інтереси колективу завжди мають вище значення, ніж особисті, а всебічний розвиток особи розглядався не як Мета соціаліс­тичного будівництва, а як засіб досягнення мети. Підко­рення індивідуального колективному ставало законом для письменників, художників, науковців. Створювалися нові революційні обряди, влаштовувалися революційні свята.

Зміни у масовій психології та свідомості населення

У 30-х роках кожна людина була цілковито безсила перед державою.

Сформувалася психологія бездумних «гвинтиків», відчу­женість людей між собою. Понівечено долю мільйонів людей — членів сімей «ворогів народу». У страху, заохоченні до накле­пів, в умовах насильства виховувалося ціле покоління людей.

Організовано боротьбу з «релігійними забобонами»: за участі молоді організовано руйнували храми, заборонено використання подзвону церковних дзвонів.

Суспільство все більше занурювалося у прірву страху, відчаю, соціальної деградації.

У структурах ДПУ — НКВС сформувалася каста катів, які щоденно розстрілювали сотні в'язнів. За цю «роботу» навіть одержували високі нагороди.

Ретельно налагоджений апарат маніпулювання суспіль­ною свідомістю насаджував містично-забобонне схиляння перед «вождем», його діяннями. Всебічна і постійна пропа­ганда сприяла створенню ілюзорних і міфологічних уявлень про Й. Сталіна. У свідомості багатьох людей особа Й. Сталі­на перетворювалася на символ соціалізму, символ держави.

330.

331

Р озвиток культури Становище у сфері освіти

25 липня 1930 р. Постанова ЦК ВКП(б) «Про загальне обов'язкове навчання».

Започатковано обов'язкове чотирикласне навчання.

Наприкінці другої п'ятирічки в Україні в основному за­вершено перехід до обов'язкового початкового, а в містах — до загального семирічного навчання.

Травень 1934р. Постанова ЦК ВКП(б) і РНК СРСР „ Про структуру початкової і середньої школи в СРСР".

Запроваджувалася єдина структура загальноосвітньої школи трьох типів:

початкова (1—4 класи),

неповна середня (5-7 класи);

середня (8^10 класи).

Запроваджено:

тривалість уроку;

єдиний день початку навчсільного року — 1 вересня;

п'ятибальну систему оцінювання знань.

Гальмувалася українізація, скорочувалася кількість укра­їнських шкіл.

Наприкінці 30-х років стало обов'язковим вивчення ро­сійської мови, змінювалася українська граматика й абетка у напрямку наближення їх до російської мови.

Квітень 1938 р. Постанова ЦК ВКП(б), за якою створен­ня навчальних закладів національних меншин оголошува­лося „насадженням вогниш буржуазно-націоналістичного впливу на дітей", а тому подальше їх існування було визна­не "недоцільним та шкідливим". Усі ці заклади закрили.

Характерними були ідеологізація навчальних програм, робота в школі піонерської та комсомольської організацій.

Внаслідок розвитку системи освіти і діяльності товари­ства «Геть неписьменність!» у 1939 р. в Україні лишилося тільки 15% дорослих людей, які не вміли читати й писати.

Жорстокого удару по народній освіті завдали масові по­літичні репресії. Нове керівництво Наркомату освіти УРСР

в особі В. Затонського і А. Хвилі (попередній нарком освіти М. Скрипник внаслідок гонінь покінчив життя самогуб­ством), підтримане вищим керівництвом республіки, по­вело боротьбу з «націоналізмом» в системі народної освіти. Багатьох учителів було арештовано і репресовано. Формування кадрів спеціалістів

Зростала кількість вищих навчальних закладів.

У 1933 р. відновилася дяльність університетів у Києві, Дніпропетровську, Одесі й Харкові.

У січні 1934 р. встановлено наукові ступені кандидатів і докторів наук, а також наукові звання доцентів і професорів.

Якщо у 1929 р. в Україні діяло 38 вишів, у яких навчалося 29 тис. студентів, то в 1939 р. в 148 вишах навчалося понад 125 тис. студентів.

Значно розширилася мережа середніх навчальних закла­дів. На кінець 1837 р. їх було 576 із 159 тис. учнів.

За період із 1921 р. по 1938 р. Україна підготувала 400 тис. спеціалістів для народного господарства, науки, культури.

Хиби

1. Загальний кваліфікаційно-професійний рівень був дово­ лі низьким. Бракувало загальної культури, освіченості, до­ статньої теоретичної підготовки і практичного досвіду.

2. Було остаточно порушено інтелектуальну і моральну спадкоємність нової та старої інтелігенції.

3. Властивий демократичній більшості дореволюційної ін­телігенції критичний дух, творчі засади, гуманізм, мило­сердя та благородство в нових умовах не мали підґрунтя для розвитку.

4. Адміністративно-командна система не була зацікавлена у формуваннгі творчої особистості, а вимагала бездумного виконавця.

5. Серед частини інтелігенції поширилися безпринцип­ність, аморальність, фабрикування доносів, наклепниць­ких заяв тощо.

6. Здійснювалися репресії проти тих, хто прагнув зберегти свої політичні переконання і моральні принципи.

333

Д осягнення науки та гальмівні чинники її розвитку

Академія наук УРСР — вища наукова установа в Україні. Напередодні війни в Україні функціонувало 220 науко­вих установ.

Якщо 1928 р. в наукових установах УРСР працювало 3,7 тис. наукових співробітників, то наприкінці 30-х років -майже 20 тис.

1928 р. У Харкові відкрито Український фізико-технічний інститут, у якому: .

• 1931 — 1932 pp. працював І. Курчатов;

• Л Ландау написав знамениту роботу з кінетичної теорії ч плазми, дав обґрунтування теорії термоядерного син­ тезу;

• у 1932 р. група вчених вперше в СРСР здійснила штуч­ не розщеплення атома літію.

Українські вчені добилися світового визнання у таких галузях, як біологія, хімія, доменне виробництво, селекція рослин і тварин, ракетна техніка тощо. Видатними вченими були:

Ю. Кондратюк — розробки з теорії космічних польотів,

О. Палладій — біохімік,

О. Бродський, Л. Писаржевський — хіміки,

Д. Воронцов - фізіолог,

В. Філатов, М. Стражеско — медики,

М. Холодний, А. Сапєгін, В. Юр'єв — генетики й селекціо­нери. 1932 р. Засновано Інститут електрозварювання АН УРСР за ініціативи Є. Патона.

Колектив інституту розробив ефективний спосіб авто­матичного електрозварювання під флюсом, який уперше в світовій практиці застосовано на Магнітогорському комбі­наті, на Дніпробуді.

В Україні плідно працювала група талановитих математи­ків — математична школа Д. Траве. В Інституті математики

334

засновник наукової школи математичної фізики М. Крилов та його учень М. Боголюбов створили новий напрям — не­ лінійну математику. •

Особливо треба відзначити внесок українських учених у розвиток суспільних наук.

Серед них:

М. Грушевський («Історія України — Руси»),

А. Кримський («Історія хозар»),

1. Кршїякевич («Велика історія України»),

Н. Полянська-Василенко («Історія Лівобережної України XVII-XVIIIcT.»).

У 1936 р. у складі Української академії наук створено Інститут історії України. В цьому інституті підготовлено і вийшли друком Нариси з історії України, Історія України в документах і матеріалах у 2-х томах та ін.

Усього в кінці 30-х років в Україні функціонувало понад 220 наукових установ.