Зміст і Універсалу

1. Проголошено автономію України.

2. Закликав народ до організації нового політичного ладу.

3. Наголошувалося, що склад Центральної Ради буде попо­внено представниками інших народів, які живуть в Україні, і це дасть їй змогу стати найвищим органом революційної де­мократії краю.

4. Комплектування окремих військових частин лише укра­їнцями здійснюватиметься під контролем військового міні­стра і Генерального штабу.

5, Проблему земельної реформи повинні були вирішити Установчі збори.

6. Оголошувалося про запровадження одноразового подат­ ку на «рідну справу».

Наслідки проголошення І Універсалу

1. Це був перший крок до здійснення національно-територі­альної автономії України.

2. Крок до створення першого українського уряду — Гене­рального секретаріату. ^L

3. Серед російських політичних сил Універсал викликав не­гативну реакцію.

Значення

1. І Універсал справив величезне враження на суспільство.

2. Це був акт конституційного значення, яким утверджувало­ся право українського народу на створення власної держави.

Українські установчі збори — представницька установа, яка мала, бути створена громадянами України на основі загального виборчого права для встанов­лення форми державного правління та прийняття конституції.

Універсал — закон, постанова верховної влади, урядовий до-. кумент, урочиста грамота, декларація, маніфест, спрямований на вирішення якихось важливих пи­тань для народу і держави.

Створення Генерального секретаріату —

тимчасового революційного уряду України

(15 (28) червня 1917 р.)

На чолі уряду — В. Винниченко.

Він одночасно був затверджений генеральним секретарем внутрішніх справ.

У першому складі уряду Центральної Ради переважали соціал-демократи.

132

133

С оціал-демократи мали п'ять місць,

соціалісти-революціонери - два,

соціалісти-федералісти — одне,

безпартійний — один. Створено вісім міністерств:

генеральний писар — П. Христюк,

військових справ — С Петлюра,

земельних справ - Б. Мартос,

міжнаціональних справ — С Єфремов,

фінансів - X. Барановський,

юстиції — В Садовський,

освіти — /. Стешенко,

продовольчих справ - М. Стасюк. Генеральний секретаріат був підзвітний Малій раді (з 40 осіб) — органу, який вирішував поточні й загальні проблеми.

Володимир Винниченко

(1880-1951)

Відомий український громадсько-політичний і держав­ний діяч, письменник.

Народився в Херсонській губернії (нині Кіровоградська область) в сім'ї селянина. Навчався в гімназії, на юридич­ному факультеті Київського університету, звідки виклю­чений за «мазепинські» погляди і революційну діяльність, був одним із організаторів РУП, потім - УСДРП. Активний учасник Української революції.

Після Лютневої революції в Росії В. Винниченко ви­йшов із підпілля, разом з М. Грушевським приїхав до Києва, щоб бути в центрі українських подій, та заходився створю­вати «Робітничу газету» — центральний друкований орган УСДРП. Він, як лідер цієї впливової партії, очолив перший уряд Української Народної Республіки — Генеральний се­кретаріат Центральної Ради — та був призначений генераль­ним секретарем внутрішніх справ.

Володимир Винниченко — людина великого творчого потенціалу, був автором багатьох декларацій і двох останніх

універсалів Центральної Ради. У цих документах він нама­гався закласти міцні підвалини незалежності України у фе­деративному устрої майбутньої демократичної Росії. А втім поїздка до Петрограда у травні 1917 р. змусила його усвідо­мити, що російська демократія закінчується там, де почина­ється національне питання. Одначе він продовжував пошук компромісів та разом із М. Грушевським узяв участь у ки­ївських переговорах із лідерами Тимчасового уряду про ви­знання автономії України, яке він послідовно підтримував. Він дотримувався тези, що без національного визволення не може бути визволення соціального.

Політична криза в уряді УНР привела до виходу соціал-демократів на чолі з В. Винниченком із Центральної Ради, керівництво якою перебрала Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР). Свої обов'язки прем'єра він склав через три дні після проголошення IV Універсалом самостійності України (12 січня 1918р.).

18 вересня 1918 р. був обраний головою Українського національного союзу.

У ніч проти 14 листопада 1918 р. було створено Директо­рію УНР на чолі з В. Винниченком. Очолив антигетьман-ське повстання, внаслідок якого Директорія УНР доступи­лася до влади.

Листопад 1918р. -лютий 1919 р. -голова Директорії УНР.

Коли розпочалася інтервенція на південь України, В. Винниченко виступив проти зближення з командуван­ням англо-французьких військ. Він почав проводити про-' радянську політику, сподіваючись, що радянська Росія ви­знає УНР. Цього, зрозуміло, не сталося, і Директорія вда­лася до пошуку союзу з англо-французькими військами. Французьке командування відмовилося від переговорів з УНР за ліві погляди В. Винниченка. Відтак В. Винниченко пішов у відставку, а Директорію очолив С Петлюра.

Останні роки життя В. Винниченка

У 1919 р. В. Винниченко вирушив як член ЦК УСДРП на міжнародну соціалістичну конференцію і залишився в Ав­стрії.

134

135

1 4 вересня 1919 p. він вийшов з УСДРП і створив у Відні закордонну групу Української комуністичної партії (УКП). У 1919—1920 pp. написав тритомник «Відродження нації», в якому всебічно проаналізував події в Україні 1917—1919 pp. 24 травня 1920 р. він (за дозволом В. І. Леніна) разом із дружиною повернувся до радянської Росії, але, ознайомив­шись із національною політикою більшовиків і невдоволе-ний нею, 23 вересня 1920 р. В. Винниченко назавжди за­лишив Україну.

У 20-х роках XX ст. жив на півдні Франції, займався пись­менництвом і публіцистикою. Написав спогади «Революція в небезпеці». Писав п'єси («Брехня» тощо), романи («Запо­віт батьків», «Записки кирпатого Мефістофеля», «Поклади золота»), роман про події в Україні 1918 — 1919 pp. «На той бік» (1923 p.), фантастичні романи («Сонячна машина», «Нова заповідь»), збірку оповідань «Намисто» та інші.

В. Винниченко у період «українізації» стає одним із най-популярніших письменників в Україні. У 1924 - 1928 pp. вийшло перше зібрання його творів у 23 томах, а в 1930— 1932 pp. — друге, 28-томне.

Репресії та насильницька колективізація в Україні зму­сили письменника знову вийти на політичну сцену. У ве­ресні 1933 р. він написав відкритого листа до політбюро ЦК КП(б)У, в якому звинуватив Й. Сталіна та його ставленика в Україні. У відповідь листопадовий (1933 р.) пленум ЦК КП(б)У назвав В. Виннйченка «старим вовком української контрреволюції», заборонив видавати його твори, а ті, що вже вийшли друком, було вилучено з усіх бібліотек.

Від другої половини 30-х років В. Винниченко відме­жувався від усіх емігрантських партій і груп, поринувши в літературну діяльність.

Після Другої світової війни працював над романом «Хмельниччина». Останній роман В. Виннйченка «Слово за тобою, Сталіне», завершений 6 березня 1951 р. напередодні смерті письменника, був своєрідним підсумком його роз­думів — митця і політика.

II Універсал Центральної Ради

(З (16) липня 1917 р.)

Причини прийняття II Універсалу

і. Занепокоєння Тимчасового уряду проголошенням авто­номії України.

2. Прибуття до Києва міністрів Тимчасового уряду (О. Ке-ренського, М Терещенка, І. Церетелі), щоб порозумітися з Центральною Радою і взяти під свій контроль процеси, що відбувалися в Україні. Від Центральної Ради у переговорах взяли участь М. Грушевський, В. Винниченко, С. Петлюра.

3. Ведення переговорів з Центральною Радою. Наслідком переговорів став компроміс обох сторін у вигляді 11 Універсалу Центральної Ради.