C32

>БК 633(4 УКР)61я721 С32

(!срсдпицька Г.В.

Історія України: 10 кл.: Опорні конспекти. - К: Книги України, 2012. — 382 с

ISBN 978-966-2331-08-0

Навчальний посібник підготовлено відповідно до нової програми для

загальноосвітніх навчальних закладів.

У посібнику систематизовано, конкретизовано і докладно у своєрідній

логіко-структурній формі викладено матеріал з історії України (1900—

1939 pp.). Розкрито позитивні та негативні аспекти історичних процесів

цього періоду, зроблено висновки й узагальнення.

Призначено для учнів загальноосвітніх середніх шкіл, гімназій, ліцеїв, для

підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання, а також для вчителів

і методистів.

ББК 633(4 УКР)61я721

Вступ

На початку XX ст. Україна не мала власної державності, вона залишалася поділеною між двома імперіями — Росій­ською, у складі якої були землі на схід від Збруча (Східна Україна (близько 80% земель) Лівобережжя, Слобожанщи­на, Правобережжя, Південна (Степова) Україна), та Австро-Угорською, в якій перебували Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття (Західна Україна). Під імперською владою Росії перебувало 20 млн українців, у Галичині — З млн, на Закарпатті - 0,5 млн, в Буковині — 300 тис.

Східна Галичина, де проживало українське населення, в адміністративному плані була об'єднана з Західною (поль­ською) Галичиною в Королівство Галіції і Лодомерії. Увесь край поділявся на 50 повітів.

Об'єднання українців і поляків у межах однієї провінції створило передумови для польсько-українського проти­стояння.

Окремою адміністративною одиницею була Буковина, до якої входило 10 повітів.

Закарпатські землі складалися з чотирьох українських комітетів (жупів).

I SBN 978-966-2331-08 © Г.В. Середницька

© Книги України

Формування індустріального суспільства в українських землях

Індустріалізація — створення великої машинної індустрії, що виготовляє машини та устатковання і є підґрунтям для розвитку всіх галузей промисловості. Відбуваються якісні зміни у структурі господарства, за яких промисловість переважає над розвитком сільського госпо­дарства, а важка промисловість — над легкою.

Особливості, які суттєво вплинули на структуру й розвиток промислового потенціалу краю

• Вигідне географічне розташування.

• Природні багатства.

•Дешева кваліфікована робоча сила.

Особливості економічного розвитку України

1. Темпи розвитку деяких галузей (гірничої, металургійної, кам'яновугільної, цукрової) були вищими, ніж у центрі.

2. В Україні вироблялося 21% усієї промислової продукції Російської імперії.

3. Існував нерівномірний розвиток окремих регіонів. Найвищим цей рівень був на Півдні України. Значно від­ставало Правобережжя. У південно-західних районах пе­реважало дрібнотоварне виробництво.

4. Найрозвиненішими промисловими районами були Дон­бас і Придніпров'я.

Розвиток економіки стримувався сильним політичним, соціальним та національним гнобленням, залишками кріпосництва.

5. Україна не була окремим самостійним економічним регі­оном, а входила до складу загальноімперської економіч­ної системи.

6. Українська промисловість формувалася як частина за-гальноімперського економічного комплексу. Значними центрами промисловості стали Донбас та Подніпров'я.

7. В Україні створилася висока концентрація виробництва. На початку століття на підприємствах з кількістю пра­цівників понад 500 осіб зосереджувалося близько 50% загальної кількості робітників.

8. Відбувався інтенсивний процес монополізації промис­ловості.

9. В Україну, як і в інші регіони імперії, широко проникав іноземний капітал (у видобутку вугілля іноземцям нале­жало 63% основного капіталу, а в металургії — 90%).

Періоди економічного розвитку

• Економічна криза (1900—1903 pp.) •Депресія (застій) (1904—1908 pp.)

• Промислове піднесення (1909—1913 pp.)

На розвиток промислового виробництва негативно впливали

Такі чинники:

•техніко-економічна відсталість найважливіших галузей промисловості; . ..

• не було стабільного внутрішнього ринку, бо голодне й зли­денне село, обтяжене кріпосницькими пережитками, не могло стати надійним покупцем товарів на внутрішньому ринку України;

• відсталість сільського господарства.

Сільське господарство України на початку XX ст. було бага­тоукладним. Існували:

• поміщицькі латифундії (великі земельні володіння);

• фермерські (куркульські) господарства — на Правобереж­жі і Півдні — становили 15-20%;

•дрібні селянські господарства (середняцькі, бідняцькі);

• безземельні та малоземельні селяни (орендували землю, були на відробітках, наймитували) становили до 56%.

На селі на початку XX ст. було 32 тис. поміщицьких гос­подарств.

Великі сільські господарства (поміщицькі) становили 12,2% загальної чисельності, але вони володіли 29,9% всієї орної землі. Дрібні ж господарства становили 57,7%, але мали лише 11,5% орної землі.

Частина поміщиків пристосовувалася до капіталістичного розвитку, а інша частина продавала свої земельні володін­ня. Земля стала товаром. До початку першої російської ре­волюції українські, поміщики продали 1/3 своїх земель.

Шляхи розвитку капіталізму у сільському господарстві

1. Американський — фермерський шлях.

2. Прусський — буржуазно-поміщицький шлях.

Україна розвивалася прусським — буржуазно-поміщицьким — шляхом розвитку.

4

5

П осилилася спеціалізація окремих районів:

•у степовій Україні розширювалися посіви зернових

культур; • на Правобережжі і частково на Лівобережжі — технічних культур (цукрових буряків, тютюну, картоплі). Провідну роль у сільському господарстві займало вироб­ництво зерна, особливо озимої пшениці.

Сільське господарство було відсталим, у більшості гос­подарств не використовували нової техніки.

Суперечливі процеси модернізації суспільного та повсякденного життя

і. Україна постачала в основному на територію Росії сиро­вину, а ввозила дорогу промислову продукцію. Вона була сировинним придатком Російської імперії. Таким чином Україну економічно прив'язували до Цен­тру, а нерівний торгово-промисловий обмін вів до грабу­вання економіки України.

2. Західноукраїнські землі теж були сировинним придатком Австро-Угорської імперії і ринком збуту для товарів, ви­готовлених у розвинених регіонах Австро-Угорщини.

3. Царські власті з України збирали великі податки, з яких на видатки для українських губерній було лише 50%.

4. Економічний розвиток українських земель на початку XX ст. не привів до якісної зміни в житті населення, а ше більше загострив проблему національного визволення України'.

5. Царський уряд будував (або сприяв будівництву) тих за­лізниць в Україні, що сполучали українські землі не з українськими містами, а з московським промисловим районом. Будівництво залізниць пов'язувалося зі страте­гічними планами імперії, а не економічними потребами України.

6. Науково-технічні досягнення повільно впроваджувалися в побут та повсякденне життя українців.

Піднесення визвольного руху та національної самосвідомості українського народу

На початку XX ст. зростало національне гноблення в Над­дніпрянській Україні:

• продовжував діяти Емський указ 1876 p., який заборонив розвиток української культури;

• царські власті переслідували українську мову, не дозволя­ли викладати нею в школах і користуватися в адміністра­тивних установах;

• не можна було видавати українською мовою газети, жур­нали, книги;

• вищі навчальні заклади позбавлено автономії.

Основні риси українського національного руху початку XX ст.

1. Розвивався національний рух. Викладачі вишів, демо­кратична інтелігенція виступали проти переслідування української мови.

2. Національний рух був не лише культурно-освітнім, він політизувався і став організованішим.

3. Активно розгортався процес створення українських партій.

4. Проводилися масові культурно-освітні заходи, що набу­вали характеру опозиційних виступів.

5. Національно-визвольний рух поступово набував загаль­нонаціонального характеру.

6. Зростала національна самосвідомість українців, що зна­йшла свій вияв у піднесенні національно-визвольного руху.

7. Продовжувала культурницьку діяльність українська інте­лігенція.

• У 1903 р. урочисто відкрили пам'ятник І. Котляревському в Полтаві.

Під час відкриття було заборонено виголошувати приві­тання українською мовою. Утім делегати відмовилися ви­ступати і поклали на стіл президії тексти своїх промов.

• Того самого року в Києві з великим піднесенням і активніс­ тю вшанували композитора М. Лисенка з нагоди 35-річчя його діяльності.

7

• У 1904 р. відзначили 35-річчя літературної діяльності

письменника І. Нечуя-Левицького. Такі заходи сприяли зростанню національної самосвідомос­ті українців, зміцненню контактів між українцями у складі Австро-Угорської та Російської держав. На початку XX ст. проти переслідувань української мови і культури виступили: •студентство, яке пропагувало демократизацію суспільних

відносин, відродження української культури;

• вчені Київського та Харківського університетів;

• демократична інтелігенція;

• українські ліберали.

Потрібно було вирішувати національне питання. Багато земств і міських дум ухвалили постанови про необ­хідність ввести в школах навчання українською мовою.

Галичина стає загальноукраїнським центроїм визвольного руху

І. У Східній Галичині склалися кращі умови для національ­ного життя, ніж на українських землях під владою Росій­ської імперії:

• не заборонялося друкувати книжки українською мовою;

• існуцало українське шкільництво;

• діяли культурно-освітні та наукові заклади. Активними були українські відділення Просвіти. На 1914 р. існувало 77 філій, майже 3 тис. читалень, 2,7 тис. бібліотек. Кількість членів Просвіти сягала 36,5 тис. осіб; •активно проводилися ювілейні культурно-просвітницькі

заходи:

— 1898 р. Святкування у Львові 100-річчя української лі­ тератури (від часу появи «Енеїди» 1. Котляревського). До цього ювілею М. Грушєвський підготував і видав перший том «Історії України - Руси>\ яка мала велике значення для зростання національної свідомості українського народу.

- Широко відзначалося 25-річчя літературної діяльності І. Франка.

Такі урочистості сприяли піднесенню національного руху в Західній Україні, а завдяки всеукраїнському значенню і єднанню українського народу.

2. Значну роль у громадсько-політичному житті Галичини в цей час починає відігравати митрополит Галицький (греко-католицька церква) Андрій Шептицький (1900— 1944). А. Шептицький став душею всього національного і культурного життя Галичин и.

3. Головними гаслами національно-визвольного руху були:

• поділ Галичини; на українську і польську частини;

• національна автономія для її української частини;

• заснування українського університету у Львові;

• загальне виборче право.

Учасники національно-визвольного руху називали Східну Галичину «українським П'ємонтом».

Національне питання — це питання про ліквідацію усілякого національного гноблення, про досягнення рівноправності національностей, вільного самовизначення і розвитку ве­ликих та малих народів.

Висновок

Досвід українського національного відродження почат­ку XX ст. мав велике значення для подальшої боротьби за українську державність.

Україна під час Першої світової війни та Української революції

Перша світова війна (1914—1918 pp.) започаткувала один із найтрагічніших періодів в історії українського народу. Українські землі, особливо Галичина, перетворилися на арену жорстоких битв. Понад 3,5 млн українців у російській армії й 250 тис. в австро^горській змушені були воювати один проти одного і вбивати один одного, відстоюючи ін­тереси чужих держав.

9

К ожний із учасників війни розраховував у разі поразки супротивника по-своєму поділити завойовані землі, осо­бливо українські. Україна фігурувала в експансіоністських планах як Антанти, так і центральних держав.

Небачені масштаби війни вичерпали сили трьох імперій Російської, Німецької та Австро-Угорської — і призвели до їхнього розпаду. Українці, як і інші поневолені народи Центральної й Східної Європи, скористалися цими обста­винами для проголошення власної національної держави.

Українська революція 1917—1918 pp. охоплювала всі українські землі й була наслідком розпаду імперій. Усі події Російської і Української революцій відбувалися під впли­вом виснажливої війни. Воєнні дії негативно вплинули на всі сфери життя українського народу.

Зростала господарська розруха, різко погіршилася робо­та залізничного транспорту. Гостра криза охопила сільське господарство: значно скоротилися посівні площі, знизила­ся урожайність, у країні гостра продовольча криза.

Значно погіршилося матеріальне становище населення України. Війна спричинила інфляцію та суцільний дефіцит. Усе це привело до Української революції, яка зазнала поразки.

Події національно-визвольних змагань стали важли­вим уроком для наступних поколінь борців за визволення України.

Це був період піднесення та стрімкого розвитку національно-визвольного руху, загострення національ­них і соціальним проблем, спроби створити державність. Достойним проявом державнішького будівництва стало розроблення важливих програмних документів, особливо Конституції України.

Великою заслугою Центральної Ради було те, що вона поновила державницьку свідомість, провела Україну від підданства Росії до автономії, а потім і незалежності.

Утім Центральна Рада не могла вирішити соціальних проблем, не мала сил, щоб протистояти агресії Росії.

1918—1921 pp. Період боротьби за збереження державної незалежності України, яка вилилася у кровопролитну війну. Тривала жорстока міжусобиця, кривава громадянська війна між самими українцями, величезні втрати й страждання, що призвело до поразки.

Не вдалося закріпити українську державність, яку було втрачено.

На Сході України насаджено тоталітарне більшовиць­ке правління. Західні землі окуповали Польща, Чехо-Словаччина, Румунія. На багато років Україна знову була приречена на поневолення, пограбування її природних ба­гатств, матеріальних, сировинних і людських ресурсів.

У країнський визвольний рух (1917-1921 pp.)

Передумовою революції в Україні стала Перша світова війна, яка зумовила злидні, численні жертви серед україн­ців, політичну й економічну кризу

Лютнева революція 1917 р. в Росії спричинила посилен­ня політичної боротьби в Україні, вихід на політичну арену широких народних мас, зростання ролі політичних партій, появу Центральної Ради, у роботі якої надавалися переваги вирішенню питань національного розвитку.

1917—1918 pp. Українська революція належала до най­важливіших подій в історії України XX ст.

Тема. Україна на початку XX ст.

Місце української економіки в господарському житті двох імперій