Робітничий рух

В Україні формувався пролетаріат за рахунок українців, росіян, поляків, чехів, угорців та інших національностей.

Високий рівень концентрації виробництва і зосередження великої кількості робітників на них сприяли зростанню масо­вої соціально-економічної і політичної боротьби робітників.

Під владою Російської імперії

Причини наростання робітничого руху в Україні

1. Посилення експлуатації робітників, політичне безправ'я.

2. Низька заробітна плата.

3. Жахливі умови праці робітників, відсутня охорона праці, техніки безпеки.

Зростала кількість робітників, що зазнали.каліцтва і про­фесійних захворювань.

4. Довгий робочий день.

2 червня 1897 р. царський уряд видав закон, яким'обме­жував робочий день до 11 — 12 годин. Цей закон часто не виконували. Робочий день на підприємствах тривав 12—16 годин.

5. Великі штрафи.

Робітників часто за найменшу провину штрафували.

У 1904 р. майже 32% робітників Російської імперії було

оштрафовано.

6. Погане медичне обслуговування.

7. Робітники не мати політичних прав і свобод.

Основні форми робітничого руху

Демонстрації, мітинги, страйки

1 травня 1900 р. Перша в Російській імперії велика маївка у Харкові.

20

21

О ді ючасно робітники застрайкували. 10 тис. робіт­ників вийшли на вулицю, вимагаючи 8-годинного робочого дня і політичних свобод. 1901—1902 pp. Страйки і демонстрації відбулися в Києві,

Миколаєві, Полтаві, Одесі та інших містах України. Літо 1903 р. Масовий загальнополітичний страйк, що охо­пив великі промислові центри півдня України — Оде­су, Катеринослав, Миколаїв та ін. Майже одночасно страйкувало 100 тис. робітників України. Царські власті з допомогою військ і поліції жорстоко придушили страйки та заворушення робітників.

На західноукраїнських землях

1. Зростала чисельність робітничого класу за рахунок роз­ ореного селянства.

З 1902 р. по 1910 р. кількість робітників зросла на третину.

2. Для західноукраїнських земель характерно:

• постійне безробіття;

• надзвичайно тяжкі умови праці робітників;

• відсутність техніки безпеки;

• постійні каліцтва;

• занадто довгий робочий день (12—14, а іноді й 16 годин на добу).

Усе це штовхало робітників на боротьбу.

1902 р. Страйк будівельників Галичини. 1904 р. Страйк нафтовиків Борислава. Робітники ставили вимоги:

• 8-годинного робочого дня;

• поліпшення умов праці;

• підвищення заробітної платні та ін.

Селянський рух

Під владою Російської імперії

1. Зберігалося велике поміщицьке та церковне землеволо­діння. Поміщикам належало понад 40% усіх земель.

2. В Україні було до 80,5% малоземельних та безземельних селян. Загострилася проблема аїрарного перенаселення.

3. Посилюється процес розшарування селянських госпо­дарств на:

• заможне селянство - 15-29%;

• середнє селянство — 30%,

• сільська біднота — 50%.

4. У сільському господарстві застосовували феодальні мето­ ди експлуатації:

• поміщицькі відробітки;

• малоземельні та безземельні селяни, як і раніше, були змушені орендувати землю в поміщика і за це обробля­ти поміщицькі лани своїм реманентом;

•■ скіпщина, тобто обробіток поміщицької землі з половини врожаю або збирання сінокосів за третю копицю;

• на Поділлі селяни навіть за гриби, зібрані у лісі, відпра­цьовували поміщиковідва дні, стільки само за кожен сніп скошеної трави.

5. На селян лягав великий тягар податків:

• продовжували виплачувати поміщикам викупні платежі після реформи 1861 p.;

• податки державні (селяни сплачували за одиницю землі втричі більший податок, ніж поміщики);

• прямі податки селяни сплачували за землю, хату, худо­бу, за проїзд через мости тощо;

•усілякі побори.

6. Важке становище селян посилилося неврожаєм 1901 р. і голодом 1902 р.

7. Значна частина селян України проживала за межею бід­ності.

23

П еріодичні селянські заворушення Вимоги:

• збільшення наділів;

• поділ поміщицької землі;

• зменшення податків

Весна 1902 р. Селянський рух охопив Полтавську і Хар­ківську губернії (337 сіл з населенням понад 160 тис. душ). Селяни розгромили 105 поміщицьких маєтків та садиб. Захоплені у поміщиків землі вони орали для власних потреб. На придушення селянських завору­шень було кинуто кілька десятків батальйонів піхоти і кінних козацьких сотень. Майже 1 тис. осіб притяг­нуто до судової відповідальності й ув'язнено,

1902 р. Селянські виступи охопили Київську губернію.

1900-1904 pp. В Україні сталося понад 1 тис. селянських ви­ступів, які охопили 1300 сіл. Селянські виступи було спрямовано проти поміщиків, на ліквідацію поміщиць­кого землеволодіння й розподіл землі між селянами.

На західноукраїнських землях

1. Великим поміщицьким господарствам належало 2/5 усієї земельн ої площі.

2. 10% населення становили заможні селяни, інші селяни були малоземельними чи безземельними.

3. Селяни були політично безправними.

4. На початку XX ст. сільське господарство Західної України лишалося низькопродуктивним і відсталим, з низьким рівнем розвитку техніки та низькими врожаями.

75-90% населення краю було зайнято в сільському гос­подарстві. Великим поміщицьким господарствам належало 2/5 усієї земельної площі.

Відбувалися пролетаризація західноукраїнського селян­ства й аграрне перенаселення, що спричинило масову емі­грацію селян до США і Канади.

На початку XX ст. сільське господарство Західної Украї-

ни все ще було низькопродуктивним і відсталим, з низьким рівнем розвитку техніки та низькими врожаями.

Усе це штовхало селян на боротьбу

Літо 1902 р. Масовий страйковий рух селян і сільськогос­подарських робітників, який охопив десятки повітів Лемківщини, Тернопільщини, Станіславщини (взяло участь близько 200 тис. селян).

У багатьох селах створювали страйкові комітети, що керували боротьбою селян проти поміщиків. Страйк мав одночасно соціальний і національний характер та був спрямований проти польського панування у краї. Селяни відмовлялися виконувати польові роботи на поміщиків, організовували матеріальну допомогу найбіднішим. Царський уряд оголосив у захоплених страйком повітах надзвичайний стан і кинув туди вій­ська.

Січень 1906 р. У Галичині відбулося близько 300 мітингів та зборів, у яких взяли участь близько 500 осіб.