Причини поразки Директорії

1 Неспроможність Директорії створити життєздатний і ста­більний політичний режим: державний апарат, армію, орга­ни охорони громадського порядку, систему законодавчих і виконавчих органів як у центрі, так і на місцях.

2. Директорія не змогла створити сильну владу, внаслідок чого почала втрачати контроль над територією, який пере­брали на себе місцеві отамани.

3. Україні панували анархія, отаманщина, масові погроми, злочинність, що значно підривало авторитет української влади, позбавляло її істотної підтримки.

4. Непослідовною була соціально-економічна політика. '

5. Розвал армії, недостатнє її фінансування, матеріальне за­безпечення та постачання зброї.

21.2

213

6. В ідсутність єдності дій та протиріччя між її лідерами. Одна частина виступала за союз з більшовиками, інша орі­єнтувалася на Антанту.

7. Директорія недооцінювала більшовицьку агітацію і про­паганду, які впливали на зубожіле українське населення.

8. Народні маси, перебуваючи у кризовому економічному стані, не усвідомлювали загальнонаціональних інтересів, необхідності створення і зміцнення Української держави.

9. Пошуки підтримки серед зовнішніх сил виявилися мар­ними. Країни Антанти прагнули допомогти «білому рухові» в Росії, відродити «єдину і неподільну Росію», прагнення українців до визволення їх мало цікавило.

10. Втручання радянської Росії, яка готувала на своїй тери­ торії військові частини та направляла їх в Україну.

Психологічний клімат у суспільстві, знецінення людського життя

У 1918-1921 pp. Україну охопила громадянська війна, соціальні конфлікти.

Тривала хвиля арештів і репресій без суду і слідств за гетьманщини.

Обстановка в Україні у 1919 р. була важкою. Почастіша­ли випадки інфекційних захворювань, голодних смертей.

В Україні лютували голод і тиф і серед мирного населен­ня, і в українських арміях. Тільки в Жмеринці та її околицях з голоду й тифу загинуло 10 тис. галичан.

Населення відчувало невпевненість у завтрашньому дні. За період з 1917 р. по 1920 р. більшість українського насе­лення зубожіла і стала втрачати інтерес до національної ідеї та розбудови незалежної держави, віддаючи перевагу со­ціальним проблемам. За роки громадянської війни госпо­дарство опинилося у стані глибокої кризи. Більшість про­мислових підприємств не працювало, транспорт був роз­орений, на одну третину порівняно з довоєнним періодом скоротилися посівні площі, знизилася врожайність. Пере-

важна більшість населення опинилася в жебрацькому ста­ні. Українські землі стали ареною жорстокої громадянської війни та іноземної інтервенції, яка зруйнувала економіку і виснажила суспільство.

По всій Україні діяли сотні різноманітних банд, парти­занських формувань.

В Україні була небачена економічна та соціально- політична руїна. _^_

Західноукраїнська Народна Республіка Утворення Української національної ради у Львові

Розпад Австро-Угорської імперії активізував націона­льно-визвольний рух на західноукраїнських землях. Червень 1918 р. Депутат від Галичини Кость Левицький за­явив у австрійському парламенті, що «українці домага­ються ...повної національно-територіальної автономії...» Питання про західноукраїнські землі було одним із го­ловних на переговорах у Бресті.

Переговори завершилися зобов'язанням Австро-Угорщини та Німеччини передати більшу частину Холм-щини й Підляшшя УНР, а іншим західноукраїнським землям надати автономію. 16 жовтня 1918 р. Австрійський імператор видав маніфест про перебудову держави на федеративних засадах.

Особливості становища західноукраїнських земель

1. На Східну Галичину претендували як Польща, так і укра­їнці, які намагалися збудувати тут свою державу.

2. Головними питаннями були державотворення і націо­нальні, що вирішувалися в боротьбі з іншими державами, а не соціально-економічні, як на Сході України.

3. У Західній Україні не було такого безладдя й хаосу, як на Сході, бо збережено конституційні традиції й організова­ність колишньої Австро-Угорщини.

214

215

4 . У ЗУНР за короткий час було створено досить ефективну систему управління, чого не сталося на Сході України. 18—19 жовтня 1918 р. У Львові утворено Українську націо­нальну раду для керівництва національно-визвольним рухом (150 осіб — представники політичних партій, церковні ієрархи, українські парламентарії з Галичини й Буковини).

Рада ухвалила постанову про утворення на українських етнічних землях Української держави, до якої повинні ввійти Східна Галичина, Лемківщина, Північно-Західна Буковина і Закарпаття.

До Львова було перебазовано легіон Українських січових стрільців для створення основи своїх збройних сил. Виник конфлікт Української національної ради з поля­ками, які претендували на територію Західної України. 28 жовтня 1918 р. У Кракові створено польську ліквідацій­ну комісію, яка мала прийняти владу у всій Галичині від Австро-Угорщини й оформити її перехід до Польщі. . 1 листопада 1918 р. Мало відбутися офіційне передання вла­ди Польщі у Львові.

Представники українського Військового комітету на чолі з Д. Вітовським вирішили захопити владу збройним способом.

«Як цієї ночі ми не візьмемо Львова, то завтра його візьмуть поляки. Наша честь вимагає, щоб ми перші взяли владу в краї, хоч би навіть прийшлося зараз її втратити» (Д. Вітовський). 1 листопада 1918 р. Львів перейшов під контроль Націо­нальної ради, над ратушею замайорів блакитно-жовтий національний прапор.

Того самого дня Українська національна рада перебра­ ла до своїх рук владу в Станіславі, Тернополі, Золочеві, Сокалі, Коломиї, Снятині, Перемишлі та інших центрах Східної Галичини. Утім сили були нерівними. Поляків підтримали представ­ ники Антанти. Тому 21 листопада 1918р. Львів було залишено.

Проголошення ЗУНР

9 листопада 1918 р. Сформовано уряд — Тимчасовий Держав­ний секретаріат — на чолі з К. Левицьким.

13 листопада 1918 р. Проголошено нову державу - Західно­українську Народну Республіку (ЗУНР). У зв'язку із захопленням поляками Львова столицю пе­ренесено до Станіслава.

Територія ЗУНР - 70 тис. кв. км, загальна чисельність населення становила 6 млн осіб. Серед них: 71%-українці, 14%-поляки, 13% - євреї, 2% — інші національності.

22—28 листопада 1918 р. Вибори до Української народної

ради.

Поляки, євреї, німці бойкотували вибори. Президентом республіки став Євген Петрушевич. Гербом ЗУН Р проголошено золотий лев на синьому полі,

а прапором — блакитно-жовте знамено.