Другий зимовий похід

(листопад 1921 p., його ще називають льодовим)

У рейді брало участь 1500 вояків.

Цей похід відбувся тоді, коли уряд та армія УНР перебува­ли у Польщі, а в Україні ширився партизансько-селянський рух. Планувалося провести рейд тилами радянських військ

248 " ;.'"

із метою організації масового антибільшовицького повстан­ня. Керували походом Ю. Тютюнник, Ю. Отмарштейн. У рейд пішли лише добровольці.

Частина учасників рейду після напружених боїв повер­нулася на вихідні позиції за кордонами України. Утім вели­ка група, здобувши Коростень, продовжувала рейд. Одначе їй довелося повернути на захід. Очікуване масове повстання не почалося. Селянство під впливом непу почало залишати повстанські загони. Незабаром учасники рейду опинилися в оточенні в районі містечка Базар на Житомирщині. Ви­рвалася з оточення лише частина.

359 із 443 захоплених у полон бійців розстріляли більшо­вики. Трапилося це 23 листопада 1921 р. Лише 12.0 вояків дійшло до польського кордону.

Героїчний Другий зимовий похід був останнім збройним виступом армії УНР проти більшовицької навали в Україні.

Причини невдач українських військ

1. Бракувало зброї та боєприпасів.

2. Не було налагоджено тісної взаємодії з'єднань. .

3. Штаби С. Петлюри невчасно одержували необхідну ін­формацію.

4. Нездатність Директорії створити стабільний політичний режим..

5. Несприятливі зовнішньополітичні умови.

Наслідки поразки Директорії

1. Встановлення більшовицької влади.

2. Зростання національної свідомості.

3. Набуття державотворчого досвіду. .

Поразка білогвардійців у Криму

Кримське угруповання білогвардійців очолив командир кавказького корпусу барон П. Врангель. Він створив уряд Пів­дня Росії та проголосив себе правонаступником Денікіна.

249

Н а озброєнні Врангеля налічувалося понад 27 тис. та­бель, 108 гармат, 630 кулеметів, 24 бронеавтомобілі, 12 тан­ків, 4 бронепоїзди.

Врангель намагався знищити більшовицьку владу.

Його позиція щодо України змінилася: він визнавав право за Україною самостійно вирішувати свою долю.

Якщо Денікін відкидав будь-які пропозиції щодо сувереніте­ту України, то Врангель вже погоджувався вести на що тему

переговори.

Він пообіцяв провести соціально-економічні та політич­ні перетворення, шоб дістати підтримку народних мас:

• робітникам було обіцяно «державний захист» від сваво­лі підприємців;

• селянам обіцяно передати частину поміщицьких земель

За великий викуп. Боротьба за державність об'єднала сотні тисяч патріотів.

6 червня 1920 р. Армія Врангеля почала наступ, розбила 13-у радянську армію^ що блокувала вихід з Кримського пів­острова.

Кінець липня — початок серпня 1920 р. Проходили запеклі бої в районі Олександрійська — місто кілька разів переходи­ло з рук у руки. Війська Врангеля було зупинено в боях під Каховкою на

лінії Херсон — Каховка — Нікополь — Маріуполь.

Переговори делегації УНР з представниками П. Врангеля

25 серпня 1920 р. Делегація УНР, очолювана полковниками І. Литвиненком і М. Кротом, прибула до Ялти, щоб ви­користати врангелівців для спільного антибільшовиць­кого повстання.

10 вересня 1920 р. Відбулася урочиста зустріч делегації УНР

! і Врангеля.

Утім конкретної угоди досягнуто не було.

Позиція махновців щодо врангелівців

Білогвардійці спробували дістати підтримку махновців, надіславши до них делегацію з пропозицією про спільні дії проти Червоної армії. Н. Махно відмовився від будь-яких

. '250

переговорів і наказав стратити врангелівського парламен­таря капітана Михайлова.

Радянське командування провело додаткову мобіліза­цію й утворило окремий Південний фронт, який очолив М. Фрунзе.

Для боротьби з армією Врангеля більшовики мали:

133 тис. багнетів і шабель,

57 бронеавтомобілів,

17 бронепоїздів,

45 літаків.

Після контрудару з каховського плацдарму врангелівш під загрозою оточення почали відступати в Крим, під захист укріплень Турецького валу. В основі ширина Турецького валу перевищувала 15 м, висота — 8 м. Перед ним був рів 10 м за­вглибшки й понад 30 м завширшки. Його захищали два ряди загороджень із колючого дроту. На вершині пролягала третя лінія укріплень: там виставили 70 гармат і 150 кулеметів. За укріпленнями Турецького валу в районі Юшуні розташува­лася наступна лінія оборони з шести ліній окопів.

7 листопада 1920 р. розпочався штурм укріплень, який тривав 5 днів.

Червона армія форсувала Сиваш, подолала Чонгарські та Перекопські укріплення й вступила до Криму.

Рештки врангелівців спішно евакуювалися в Туреччину (близько 150 тис. білогвардійців і біженців).

Червоний терор у Криму

1. Наприкінці 1920 р. реввоєнрада Південного фронту поча­ла проводити масові репресії проти офіцерів врангелівської армії. Офіцерів, які повірили радянській владі, що їм буде надано помилування, чекала смерть.

2. Винищувалися й махновські частини, які найкраще по­казали себе в боях з білогвардійцями.

і На початку 1921 р. розпочалися розстріли мирного на­селення і біженців з різних районів колишньої Російської

ІМІіерІЇ;

251

4. Р озправлялися з заможними верствами населення, інте­лігенцією, буржуазією. ' ■

5. Розстрілювали студентів, лікарів, учителів, священиків, журналістів.

6. Від грудня 1920 р. до весни 1921 р. в Криму було розстрі­ляно близько 100-150 тис. людей.

Розгром махновського руху

Восени 1919 р. армія Н. Махна налічувала 103 тис. багне­тів, 20 тис. щабель, 1435 кулеметів, 84 гармати, 11 тис. гвин­тівок і підвід. Ідейним ядром махновського руху були тра­диції козацтва загальної рівності та демократизму, на грунті яких організаційно створювалися повстанські загони. Наприкінці вересня 1920 р. Н; Махно уклав угоду з більшо­виками про спільні дії з розгрому військ Врангеля.

Н. Махно висунув політичні вимоги.

1. Після розгрому Врангеля надати Гуляйпільському району автономію.

2. Дозволити вільно пропагувати анархістські ідеї.

3. Випустити з радянських тюрем анархістів і махновців.

4. Надати повстанцям допомогу боєприпасами і споря­ дженням.

Радянська сторона погодилася розглянути політичні вимоги Н. Махна після погодження з Москвою. Це було зроблено для того, щоб з допомогою Н. Махна розгромити П. Врангеля. Наприкінці листопада 1920 р. Раднарком прийняв рішення

знищити армію Н. Махна. 20 листопада 1920 р. Командирів Кримської групи махнов­ської армії С. Каретникова і П. Гавриленка викликано до штабу М. Фрунзе у Мелітополь, заарештовано, а по­тім розстріляно. 27 листопада 1920 р, Частини Червоної Армії оточили армію Н. Махна у Криму в районі Євпаторії. Махновці прорва-

ли оточення і з боями вирвалися з Криму. Вони перетво­рилися на грізну силу та були невловимими. Проте під Томаківкою махновці зазнали значної пораз­ки, мати величезні втрати.

Втомленість селянства, якому набридло воювати, відмі­на продрозкладки привели до того, що селяни все менше почали долучатися до боротьби. Сили Н. Махна танули з кожним днем. Останній його рейд було здійснено у серп­ні 1921 р. 28 серпня 1921 р. Н. Махно разом з дружиною і 80 сорат­никами переправився через Дністер і здався румунській владі.

Організована боротьба регулярних українських сил за незалежну Україну закінчилася поразкою

Пам'ять про Н. Махна живе не лише серед українського народу, його знають у світі:

• у 60-ті роки студентство Франції виходило на свої демон­страції, борючись за демократію, з портретами Н. Махна;

• в Центральный Африці (Буркіна-Фасо) один із великих ресторанів носить ім'я Н. Махна;

• його знають і в Латинській Америці;

• на його могилі в Парижі завжди живі квіти.

Наслідки громадянської війни в Україні

1. Розгромом армій Врангеля та Махна громадянська війна в Україні в основному була завершена перемогою радян­ської армії.

2. Україна знову виявилася розчленованою між своїми су­сідами:

• Румунією (у 1918 р. захопила Буковину);

' Чехо-Словаччиною (у 1919 р. захопила Закарпаття);

• Польщею (у 1921 р. захопила Західну Україну); •Радянською Росією (у 1921 p., розгромивши армію

Н. Махна, остаточно встановила свою владу у Наддні­прянській Україні).

253

3. В Україні встановлено більшовицький режим і розпоча­лися соціалістичні перетворення.

4. Українському народові не вдалося створити свою держав­ність.

5. Відбувся територіальний розкол українських земель: на її східних теренах було встановлено більшовицьке прав­ ління, західні землі окуповано Польщею, Румунією, Чехо-

Словаччиною.

6. На багато років Україна знову була приречена на понево­лення, пограбування її природних багатств, матеріальних, сировинних і людських ресурсів.

7. За роки громадянської війни влада на всій території Укра­їни змінювалася понад 100 разів.

8. Громадянська війна привела до загибелі мільйонів людей, до руйнування промисловості і сільського господарства

країни.

9. Під час громадянської війни в боях, від терору, голоду,

епідемій загинуло близько 8 млн осіб.

Підсумки. Українська національна революція

(1917-1921 pp.)

Етапи боротьби українського народу за незалежність

(1917-1921 pp.)

1. Проголошення незалежності під час національно- демократичної революції.

2. Боротьба за збереження державної незалежності під час війни 1918 — 1921 pp., яка вилилась у жорстоку і кровопро­ литну війну.

Основні етапи державотворчого процесу в Україні 1. Українська Народна Республіка (УНР) (7 листопада 1917 р.-29 квітня 1918 р.)

2. Українська держава (Гетьманат) (29 квітня 1918 р. — 14 грудня 1918 р.)

3. Українська Народна Республіка (Директорія) (14 грудня 1918 р.-5 лютого 1919 р.)

4. Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУHP) (13 лис­топада 1918 p. - 1919 р.)

5.-Українська соціалістична радянська республіка (УСРР) — з 1919 р.

Головні політичні сили національної революції

(1917-1921 pp.)

Дві сили:

Одна - домагалася збереження. й розбудови незалежної

Української держави:

• Центральна Рада;

•гетьман П. Скоропадський (до 14 листопада 1918 p.); •Директорія УНР;

• національно-комуністична меншість у КП (б)У. Верстви населення - інтелігенція, селяни.

Інша — боролася за долучення України до складу інших дер­жав (брали участь верстви головно неукраїнського насе­лення, які прагнули спертися на певні соціальні та націо­нальні групи. Політичні партії всередині України):

• білогвардійці (боролися за прилучення України до Ро­ сії) спиралися на сили країн Антанти, які не визнавали незалежності України;

•правлячі кола Польщі, які прагнули розширити свої кордони за рахунок України;

• більшовики.

Досягнення революції

1. Створено Українську державу - Українську Народну Рес­публіку і Західноукраїнську Народну Республіку.

2. Висувалася і реалізовувалася ідея соборності українських (смель, що відобразилося в Акті злуки.

255

3. У ході державного будівництва проголошувались і здій- | снювалися соціадьно-економічні перетворення: ліквідація поміщицького землеволодіння, передача землі селянам, ре­формування промисловості.

4. Революція сприяла розвиткові національно-визвольного-

руху.

5. До активного суспільного життя було залучено велику'

кількість політичних і культурних діячів.

6. Відбувалися культурно-побутові зміни.

7. Під час революції розвивалася правнича думка — вироб­лено низку актів: універсалів. Конституцію, нормативні до­кументи.

8. Окреслилася територія Української держави.

9. Діяльність Української Центральної Ради сприяла консо­лідації українського народу, відродженню його свідомості, державницьких прагнень.

10. Створення уряду національної злагоди в ЗУНР стало по­зитивним прикладом державного будівництва.

11. Українська мова набула статусу державної.

12. Розроблено і прийнято державну символіку - національ­ний гімн, синьо-жовтий прапор, герб у вигляді тризуба.

13. Існування Української держави змусило більшовицьке керівництво піти на поступки українському народу, ство­ ривши УСРР.

Хто мав більше шансів на створення й обстою­вання незалежності України: Центральна Рада, П. Скоропадський, Директорія чи інша влада?

Найбільше шансів на створення й обстоювання незалеж­ності України мала Центральна Рада, бо в Україні внаслідок Першої світової війни склалася соціально-економічна і по­літична криза, у Петрограді відбулася Лютнева революція 1917 р. , склалися сприятливі умови для здобуття незалеж­ності:, повалено самодержавство, розпочалися деякі демо­кратичні перетворення в Росії.

256 ' ^:

Центральна Рада цим не скористалася, допустила цілу низку помилок.

1. Не зуміла налагодити ефективного керівництва, навести порядок в Україні.

2. Не було створено боєздатної національної армії, яка мог­ла б.захистити себе.

3. Не вирішувалися соціально-економічні питання, а тому Центральна Рада втратила підтримку народу.

4. Не налагодила роботи промисловості, а міста не було за­безпечено хлібом.

5. Не проведено аграрної реформи, а лише її задекларовано.

6. Всередині Центральної Ради не було єдності. Усе це і призвело до падіння Центральної Ради.

Гетьманат, який було встановлено внаслідок державного перевороту 29 квітня 1918 р., спирався на німецькі та австро-угорські війська. П. Скоропадський захищав приватну влас­ність, великих землевласників, що викликало незадоволен­ня селян, робітників. Він не провів у країні справедливих реформ, хоча вдалою була національно-культурна політика.

У Директорії було найменше шансів зберегти владу. Вона проіснувала лише 1,5 місяця. Україна в той час була у три­кутнику смерті: проти неї воювали радянська Росія, Поль­ша, білогвардійці. Чвари у самій Директорії, отаманщина, відсутність реформ, Варшавська угода С Петлюри з Поль­щею призвели до того, що народні маси не надали їй на­лежної підтримки.

Більшовики встановили свою владу в Україні силою зброї.

Причини поразки національно-визвольної боротьби українського народу

Внутрішні чинники

). Низька національна і політична свідомість народних мас. 2. Українці не змогли зорганізуватися як нація, національна ідея не мала широкої підтримки.

257

3. Н е було єдності між національними силами різної по­літичної орієнтації (монархістами, республіканцями, при­хильниками радянського ладу). Не винайдено тієї мети, яка об'єднала б усі сили, що прагнули української державності.

4. Не було належного розуміння значення своєї державнос­ті, українським силам бракувало зрілості й самостійності.

5. Вузька соціальна база революції.

Особливо слабкі позиції українська революція мала у міс­тах, де переважало неукраїнське населення, серед якого міцними були позиції більшовиків.

Вони мали також вплив на ту частину селян, які повірили обіцянкам більшовиків передати їм землю.

6. Частина селянства та інтелігенції України відмовилася від підтримки будь-якої форми національної української державності, центральної влади взагалі.

7. Відсутність серед політичної еліти чітких настанов щодо державного будівництва, схильність її до соціалістичних експериментів та загравання з федерацією Росії.

8. Слабка роз'яснювальна діяльність серед населення.

9. Негативну роль відіграла міжпартійна і внутрішньопар­тійна боротьба, особисте суперництво серед керівників УНР, хаос всередині країни.

«Період у побудові української держави — це боротьба по­стійна своїх зі своїми... Хто ж руйнував любу Україну, як не власні діти...» (І. Левицький).

10. Численні помилки керівників Української держави.

11. Не здійснено глибоких соціально-економічних реформ. Керівники Української революції допускалися прикрих по­милок у соціально-економічній сфері, практичних справах.

Зовнішні чинники

Несприятлива для УНР міжнародна обстановка, спрямова­на на допомогу білогвардійцям та відновлення Польщі:

• пряме втручання в українські справи радянської Росії;

•національно-демократичним силам довелося вою­вати на два фронти: проти російських більшовиків і

російських білогвардійців, які стояли на позиціях не­визнання самостійності України;

• не було підтримки демократичних держав Західної Єв­ропи;

• білогвардійських і польських інтервентів підтримувала Антанта.

Наслідки Української революції

1. Національно-визвольна боротьба українського народу закінчилася поразкою.

2. Державну незалежність було втрачено.

3. Революція привела до життя більшовицьку УСРР, а зна­чить, хоч формально, але Україна мала свої кордони, свої органи управління, свою конституцію, і не відбулося меха­нічного злиття з радянською Росією.

4. На більшій частині українських земель встановлено радян­ську владу, розпочалися соціалістичні перетворення. Україн­ському народові нав'язано чужу його прагненням воєнно-комуністичну модель соціально-економічного розвитку.

5. Не відновлено територіальної цілісності.

Західні українські землі окуповано Польщею,' Румунією і Чехо-Словаччиною, а східні - радянською Росією.

6. За роки революції господарство України опинилося в ста­ ні глибокої кризи, більшість промислових підприємств не працювало, транспорт було розорено, на одну третину по­ рівняно з довоєнним періодом скоротилися посівні площі, знизилася врожайність. . • ■

Уроки боротьби українського народу за незалежність у 1917—1921 pp.

Події національно-визвольної боротьби 1917—1920 pp. стали важливим уроком для наступних борців за визволен­ня України:

• необхідно чітко розробити програму розбудови націо­нальної держави;

259

• потрібно спиратися на внутрішні сили народу, оскільки розрахунок на іноземну допомогу завжди небезпечний;

•треба забезпечувати єдність усіх національно-патріотичних сил для досягнення спільної мети - не­залежності;

•важливість взаємних поступок, компромісів різних національно-патріотичних сил, без чого неможлива єд­ність їхніх дій та зусиль;

•діяти рішучіше у вирішенні соціально-економічних проблем, турбуватися про добробут народу;

•постійно охороняти інформаційний простір, рішуче припиняти діяльність ворожих політичних партій чи громадських організацій;

• створити регулярну армію, покликану захищати націо­ нальну державу; -

•проводити активну агітаційно-пропагандистську ро­боту;

• забезпечувати зовнішньоекономічні та зовнішньополі­тичні інтереси України;

• враховувати зовнішньополітичну ситуацію, домагатися підтримки незалежності України великими державами світу.

Чому українські уряди постійно намагалися

залучити зовнішні сили для утвердження своєї

влади, а не прагнули знайти підтримки серед

населення власної країни?

Українські уряди Центральної Ради, Гетьманату, Дирек­торії не використовували свої власні сили для того, щоб до­могтися незалежності.

1. Не було єдності між національними силами.

2. Не всі розуміли значення своєї державності.

3. Не створено боєздатної української армії, недооцінюва­лася її роль і значення.

260

4. Українські уряди мало робили для здійснення соціально-економічних перетворень всередині країни і народ не під­тримав їх.

5. Велися внутрішні міжусобиці.

6. У країні тривав хаос.

Замість серйозних перетворень всередині країни уряди зверталися за допомогою до інших держав.

•Так, втративши підтримку народу, не створивши боє­здатної своєї армії, не одержавши підтримки країн Ан­танти, Центральна Рада звернулася за допомогою до Ні­меччини та Австро-Угорщини на переговорах у Бресті.

• Німеччина й Австро-Угорщина зобов'язувалися допо­могти Центральній Раді відновити контроль над усією територією України, але за це уряд У HP зобов'язувався постачати Німеччині з України продовольство, що ви­кликало незадоволення народу. Ще більше виникло незадоволення народу, коли Німеччина й Австро-Угорщина почали окупацію України і встановили свій окупаційний режим.

• Павло Скоропадський теж прийшов до влади за під­тримки німців, які встановили в Україні жорсткий оку­паційний режим. Уряд П. Скоропадського здійснював свою політику в інтересах заможних верств населення. Народ був незадоволенні!.

•Директорія теж не спиралася на підтримку народних мас. Тому С Петлюра звернувся за допомогою до Польщі, уклавши з нею Варшавську угоду (квітень 1920 p.). Поль­ські війська вирушили в Україну, що викликало велике не­задоволення народу.

Визволення своєї країни можливе лише власними силами,

про що забували українські уряди.

Історичне значення боротьби українського народу за незалежність у 1917-1921 pp.

І. У роки революції створено українську державу, яка була мрією багатьох борців за незалежність.

261

2. У боротьбі за українську державність брали участь сотні тисяч патріотів.

3. Створення та діяльність національних урядів привчали жителів міст і сіл України відчувати себе українцями.

4. Національна свідомість, притаманна раніше обмеженій частині інтелігенції, поширилася на всі верстви українсько­го суспільства.

5. Чотирирічна боротьба за свободу українського народу змусила керівників більшовицької партії відродити націо­нальну державність України, хоч і в обмеженій радянсько-партійній формі. Незважаючи на те що радянська форма державності була фіктивною, на географічній карті світу з'явилася країна з чітко окресленими кордонами.

6. Завершення розгрому армії Врангеля і польсько-радян­ської війни поклало край існуванню У HP. Однак залишився її уряд у вигнанні. -

24 серпня 1991 р. У Києві президент Уряду М. Плав'юк, го­лова уряду І. Самійленко та Голова Української Національ­ної Ради М. Воскобійник передали свої повноваження пер­шому президенту незалежної України Л. Кравчуку.

7. Наявність на короткий період власної державності за­ кріпила у народу ідею самостійної державної традиції, яка здійсниться у наступних поколіннях.

16 травня 2005 р. Президент України видав Указ «Про увіч­нення пом'яті діячів Української Народної Республіки і За­хідноукраїнської Народної Республіки».

8. Без героїчних подій 1917—1921 pp. було б неможливим проголошення державної незалежності України в 1991 р.

9. Боротьба українського народу за незалежність стала при-кладом для наступних поколінь борців.

Держави, проголошені в першій половині XX ст. на території України

• унр.

• Кримсько-татарський національний уряд.

• Одеська радянська республіка. •Донецько-Криворізька радянська республіка.

• Радянська соціалістична республіка Таврида.

• Українська держава П. Скоропадського.

• Директорія. УНР. •ЗУ HP.

• УСРР

• Галицька соціалістична радянська республіка.

• Гуцульська республіка.

• Хотинська директорія.

• Карпатська Україна.

• Кримський крайовий уряд.

Т ема. Культура і духовне життя в Україні 1917-1921 pp.

Умови розвитку культури

1. Крах Російської імперії з її багатовіковою централізатор­ською і русифікаторською політикою.

2. Складна політична ситуація, пов'язана з громадянською війною.

3. Збройні інтервенції інших держав.

4. Господарська розруха.

5. Нестача коштів на розвиток культури.

6. Загибель та еміграція багатьох діячів науки і культури в 1917-1921 pp.

7. Загибель у вирі війни багатьох нагромаджених віками культурних цінностей або вивезення їх за кордон. -

Чинники, що стимулювали духовне життя суспільства

/ Повалення царизму.

/ Боротьба за Українську незалежну державу.

У Значні соціально-економічні зрушення, що відбували­ся у цей період.

/Духовне піднесення [5 суспільстві, яке проявилося у сферах культурного життя.

Чинники, що гальмували культурні процеси

>• Труднощі війни, господарська розруха, нестача коштів

на розвиток культури. , >- Нестача наукових і освітянських кадрів. > Класовий підхід до працівників інтелектуальної сфери. >• Постійні зміни влади. . >-Жорстока боротьба, що призвела до загибелі багатьох

діячів культури та культурних пам'яток або виїзду їх за

кордон, а також вивезення з України значної частини

культурних цінностей.

> У суспільстві панувала нетерпимість, жорстокість, оай-. дужість до чужого горя, зневага до людського життя. Своєрідність культурного процесу

• Кожний політичний режим, що утверджувався в Украї­ні, прагнув вести власну лінію в сфері культури.

• Кожна влада прагнула підпорядкувати своїм інтересам усі культурно-освітні та мистецькі заклади.

• Приплив в усі сфери розвитку культури представників робітників і селян, які часто не мали достатньої освіти.

• Зріс потяг народних мас до культурних надбань людства. •Культурна діяльність Центральної Ради і Директорії

УНР мала здебільшого декларативний характер.

• Набагато сприятливіші умови для розвитку культури склалися в Українській державі П. Скоропадського.

• Боротьба двох напрямів у культурі — національної, за­снованої на традиціях XIX ст., і нової, пролетарської, що виникла в період революції і громадянської війни за сприяння радянської влади.

•Перетворення культури на арену політичної боротьби, а потім на засіб утвердження нових, соціалістичних від­носин.

• Більшовики тісно пов'язували ідеологію і культуру.

Нові тенденції розвитку культури

/ Незважаючи на руйнівну силу революції і громадян­ської ^:війни, українська культура піднеслася на новий рівень і вперше ввійшла в народні маси. ■

/ Величезний потяг народних мас до культури.

/ Культурний процес уперше глибоко увійшов у життя простого народу.

/ Розпочався активний пошук шляхів розбудови україн­ської національної школи. .

264

Ч инники розвитку культури