- •Такі чинники:
- •У складі Російської імперії
- •У складі Російської імперії
- •1. Відбувалася концентрація промислового виробництва.
- •4. Розширювалася мережа банків.
- •5. Відбувався нерівномірний промисловий розвиток окремих регіонів України.
- •6. Відбувалася спеціалізація промислових районів:
- •На західноукраїнських землях
- •Робітничий рух
- •Під владою Російської імперії
- •Студентський рух
- •Ліберальний рух
- •Види кооперації:
- •Мета створення кооперативів
- •Висновки
- •Під владою Російської імперії
- •Партії ліберального спрямування
- •Висновки
- •Селянський рух
- •Наслідки маніфесту
- •Висновки
- •«Просвіти»
- •II Державна дума
- •Уроки революції
- •Значення революції
- •Недоліки реформи
- •Причини
- •Висновки
- •Розвиток техніки
- •Історична наука
- •М едицина
- •Ботаніка
- •Антропологія
- •Засуджували війну
- •Підтримували у війні Росію
- •4 Серпня 1914 р. У Львові емігрантами
- •П одії в Україні в Україні виникають
- •V Місцеві ради робітничих і солдатських депутатів,
- •1. Радикальна
- •2. Поміркована
- •1. Українська партія соціалістів революціонерів-есерів
- •Рішення Конгресу
- •Наслідки
- •Причини скликання з'їзду:
- •Зміст і Універсалу
- •Значення
- •Суть Універсалу
- •Наслідки II Універсалу
- •Значення II Універсалу
- •Причини заколоту
- •Наслідки
- •III Універсал
- •Оцінка III Універсалу
- •Вимоги Раднаркому Росії
- •IV Універсал
- •IV Універсал оголосив м. Грушевський на відкритому
- •Зміст IV Універсалу
- •Брестський мирний договір
- •27Січня (9лютого) 1918р.
- •Приклади негативної оцінки
- •Позитивні наслідки
- •Негативні наслідки
- •Внутрішня політика
- •Члени уряду:
- •4. Вирішення земельного питання:
- •Чому в 1918 р. Німці не встановили звичайного окупаційного режиму і допустили існування спочатку Центральної Ради, а потім - уряду гетьмана?
- •Питання теми
- •Причини падіння Гетьманату
- •Становище нової влади
- •Директорія і махновці
- •Денікінський режим
- •Рух опору денікінцям
- •Причини поразки Директорії
- •Внутрішня політика зунр:
- •Р еформа освіти:
- •Зовнішня політика зунр
- •Погляди Євген Петрушевича
- •Причини падіння зунр
- •Північна Буковина
- •Висновок
- •Б ілий терор
- •Червоний терор
- •П ромисловість
- •Торгівля й фінанси
- •Недоліки Варшавської угоди
- •Другий зимовий похід
- •Політичні чинники:
- •Соціально-економічні чинники:
- •Національні чинники:
- •Поміркуймо разом
- •Завдання для учнів
- •План уроку
- •Самостійна робота учнів
- •Завдання
- •Повсякденне
- •Причини
- •Кіномистецтво
- •Завдання індустріалізації
- •Джерела індустріалізації
- •Труднощі індустріалізації
- •Сталінські репресії в науці
- •Соціальне становище населення
Позитивні наслідки
1. Стрімке піднесення та розвиток національно-визвольного
РУХУ-
Спроба створити державність.
Розроблення важливих програмних документів, особливо Конституції України.
Поновлено державницьку свідомість українців.
Центральна Рада провела Україну від підданства Росії до автономії, а потім — до незалежності.
Встановлено дипломатичні відносини з державами Антанти, а потім - з Четверним союзом.
Добилася визнання прав українського народу на свою державу, культуру, мову.
Негативні наслідки
Центральна Рада не змогла вирішити соціальних питань, припинити економічну кризу, що охопила українські землі з часів Першої світової війни, забезпечити міста продовольством, домогтися порядку й законності.
Не мала сил, щоб протистояти агресії Росії.
Не здобула підтримки держав'Європи.
Центральна Рада не мала підтримки серед різних верств населення:
великих промисловців та землевласників відлякували соціалістичні лозунгу (націоналізація землі, 8-годинний робочий день тощо);
зрусифіковану частину населення не влаштовував національний характер влади;
національно-демократичні кола засуджували Центральну Раду за її підтримку німецької окупації і пограбування німцями України;
значна частина населення була незадоволена тим, що Центральна Рада не змогла навести в Україні порядок;
•селяни і робітники були незадоволені невирішеністю соціально-економічних питань.
Нехтування Центральною Радою необхідності створення міцної національної армії, здатної захистити від зовнішніх антиукраїнських сил і ліквідувати внутрішню анархію. Соціалістичні лідери Центральної Ради з недовір'ям ставилися до військовиків, не сприяли створенню боєздатних військових сил для захисту революції.
Центральна Рада не спромоглася вирішити аграрне питання. Вона не пішла назустріч прагненням селянства розпочати негайну аграрну реформу, були лише обіцянки наділити селян землею.
7. У складі Центральної Ради переважали помірковані елементи, які відкладали на майбутнє, до всеукраїнських Установчих зборів, вирішення найгостріших соціально- економічних і політичних питань.
8. Не було єдності всередині Центральної Ради.
176
177
Г етьманський переворот
Гетьманський переворот Причини Гетьманського перевороту
Нездатність Центральної Ради опанувати ситуацію і досягти необхідного рівня державного та економічного розвитку.
Криза соціальної політики Центральної Ради й несприй-нятність цієї політики поміщиками, промисловцями та іншими верствами населення.
Наростаюча загроза перетворення України на німецьке генерал-губернаторство.
4. Втрата авторитету Центральної Ради серед широких верств населення в умовах окупації.
Господарська розруха, безладдя, анархія.
Зволікання Центральної Ради з проведенням аграрної реформи.
Відсутність боєздатної регулярної української армії і нерозуміння Центральної Ради про необхідність її створення.
Наявність протиріч всередині Центральної Ради.
Байдужість країн Антанти до долі України.
10. Зацікавленість окупаційної адміністрації у владі, спро можній виконати зобов'язання щодо постачання продо вольства Німеччині.
Українські політичні групи консервативного спрямування (партії «Українська громада», «Українські хлібороби-демократи») й офіцери українізованих частин та Вільного козацтва вступили в контакт з німецьким командуванням для встановлення в Україні твердої влади, а це було б для Німеччини гарантією успішного вивезення продовольства. П. Скоропадський особисто зустрівся з представниками німецької окупаційної адміністрації і заручився їхньою підтримкою для усунення Центральної Ради від влади.
29 квітня 1918 р. Всеукраїнський хліборобський з'їзд проголосив П. Скоропадського гетьманом України. Це був
фактично державний переворот, узгоджений з представниками німецької військової адміністрації.
У Грамоті до всього українського народу гетьман обіцяв «забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці». ■ • г
Було оголошено про припинення діяльності Центральної Ради і всіх органів влади.
«Коли б не було мого виступу, німці кілька днів пізніше завели б на Україні звичайне генерал-губернаторство. Воно було б оперте на загальні засади окупації і нічого спільного з українством... не було б» (П. Скоропадський про Гетьманський переворот у квітні 1918 p.).
Напередодні перевороту німці роззброїли першу дивізію синьожупанників, інші частини, які підтримували Центральну Раду.
Під час перевороту розформовано галицький корпус Січових стрільців, що охороняв приміщення Центральної Ради і намагався дати відсіч німецьким частинам. Переворот відбувся майже безкровно, лише в сутичці з Січовими стрільцями загинуло троє вірних гетьманові офіцерів. УНР припинила існування.
Закон про тимчасовий устрій України проголошував, що влада в державі належить гетьману.
П. Скоропадський очолив Гетьманат і зосередив у своїх руках усю повноту влади (законодавчу, виконавчу і судову):
створено гетьманський уряд — Раду міністрів;
гетьман призначав отамана (голову) Ради міністрів. Ним став полтавський поміщик Ф. Лизогуб;
мав право затверджувати і розпускати уряд;
призначав Голову найвищого суду і суддів;
контролював зовнішньополітичну діяльність держави;
керував збройними силами;
міг оголошувати воєнний чи надзвичайний стан;
без затвердження гетьманом жоден закон не мав сили;
проводив амністію тощо.
Замість назви «УНР» запроваджувалася назва «Українська держава».
178
2 9 квітня 1918 р, новий гетьман дістав благословення митрополита.
Висновок
Унаслідок державного перевороту 29 квітня 1918 р. в Україні встановлено республіку з авторитарною формою правління, з міцною владою гетьмана П. Скоропадського.
Павло Скоропадський
. (1873-1945)
Суспільно-політичний діяч, воєначальник, гетьман Української держави, представник старої української аристократії. Походив із славного козацького роду Скоропадських, з якого вийшло, починаючи з XVIІ ст. чимало державних і військових діячів і шанувальників національної культури.
Народився 3 травня 1873 р. у Вісбадені (Німеччина). Дитинство минуло на Чернігівщині у батьківському маєтку. Батько був полковником російської армії. Навчався в Стародубській гімназії, Київському кадетському корпусі, в Пажеському корпусі в Петербурзі. Павло з дитинства виховувався у пошані до української старовини та культури.
Зросійсько-японськоївійни П. Скоропадський повернувся полковником, з 1912 р. він ~ генерал-майор, а в Першій світовій війні — генерал-лейтенант, командир гвардійської кінної бригади, згодом - восьмого гвардійського корпусу.
Лютнева революція застала його на Волині командиром 34-го армійського корпусу.
Серед української громадськості популярності П. Скоропадського сприяло те, що він першим з-поміж генералів царської армії влітку 1917 р. українізував свій кінний корпус, а через кілька .місяців (Іб.жовтня 1917 р.) був обраний отаманом Українського вільного козацтва.
Діячі Центральної Ради, побоюючись його військ і Вільного козацтва, робили все можливе, щоб позбавити його впливу на маси. ■
180
Зростало невдоволення народних мас України Центральною Радою та її союзниками — німцями її австрійцями. У країні,тривало безладдя. Громадськість почала схилятися до встановлення сильної влади.
29 квітня 1918 р. делегати з'їзду хліборобів проголосили Україну Гетьманатом - Українською Державою на чолі з Павлом Скоропадським. Переворот відбувся майже безкровно, лише в сутичці з Січовими стрільцями загинули троє вірних гетьманові офіцерів.
14 грудня 1918 р. до Києва підступали війська С. Петлюри. Того самого дня гетьман з допомогою німців виїхав за кордон, зрікшися влади.
У 1921 р. П. Скоропадський разом із сім'єю (у нього було три дочки і син) поселився у Ванзеє — мальовничому передмісті Берліна. Він брав активну участь у політичному та культурному житті української еміграції, зокрема заснував у Берліні український науковий інститут. Працював над своїми «Споминами», листувався з гетьманцями.
У 30-ті роки він тісно приятелював з колишнім президентом Західно-Української Народної Республіки Є. Пе-трушевичем.
У роки Другої світової війни П. Скоропадський, користуючись впливом і зв'язками в німецьких військових колах, визволив із тюрми чимало українських патріотів.
Загинув гетьман від ран, заподіяних йому бомбардуванням авіацією союзників баварської станції Платлінг 26 квітня 1945 р. у м. Меттен (Баварія).
Погляди Павла Скоропадського
Павло Скоропадський зробив спробу побудувати Українську державу на монархістсько-поміщицьких засадах, а водночас з тим намагався реалізувати у XX ст. українську державницьку ідею не як соціалістично-федералістську мрію, а як міцний державний лад на чолі з монархом.
Гетьманський режим був помірковано-консервативним. Павло Скоропадський сподівався, що державний переворот відкриє можливість побудови нової за формою Української
181
д ержави, яка, спираючись на заможні верстви суспільства, утвердить стабільний політичний лад, що грунтуватиметься на засадах приватної власності та зуміє забезпечити національне відродження.
У внутрішній політиці її. Скоропадський обстоював принцип приватної власності як у промисловості, так і в сільському господарстві. Тому всі соціалістичні експерименти він рішуче припинив.
Зважаючи на надзвичайну важливість установлення спокою Гладу на селі, гетьман розпочав підготовку до земельної реформи, щоб утворити міцний прошарок дрібних і середніх власників. Проте здійснити ці сподівання йому не вдалося, а реальний стан справ на місцях був далеким від сподівань Павла Скоропадського.
Вдалою виявилася національно-культурна політика П. Скоропадського, спрямована на відродження старовинних традицій, на українізацію. Гетьманат здобув широке міжнародне визнання.
Під впливом обставин погляди Павла Скоропадського змінилися на федералістські. 14 листопада 1918 р. він задекларував федеративну спілку з майбутн ьою небільшовинь-кою Росією. Він на той час вважав Україну рівноправною частиною майбутньої Російської Федерації, але без більшовиків, і готовий був використати всі ресурси України задля створення такої федерації, не зупиняючись навіть перед війною з більшовиками.
Федералістські погляди Павла Скоропадського були підставою для критики Українським національним союзом гетьманського режиму.
Відмовою від державної самостійності гетьман розраховував здобути якщо не допомогу, то хоча б прихильність з боку Антанти, але того не сталося.
В еміграції Павло Скоропадський відмовився від федералістських ілюзій щодо Росії. Він знайшов у собі сили повернутися до активного політичного життя, ставши провідником українського монархічного руху. Очолюваний ним
союз гетьманців-державників став в еміграції досить впливовою політичною силою, яка мала на меті об'єднання зусиль українського руху для боротьби за незалежність. Гетьманські організації існували в Німеччині, Франції, Великій Британії, Польщі, США, Канаді, інших країнах.
Внутрішня та зовнішня політика Української держави і ставлення до неї в суспільстві