На західноукраїнських землях

І Виникають монополістичні об'єднання, в яких панували іноземні капіталісти:

• Галицько-Карпатське товариство, •«Галичина»,

•«Мундус»,

• Сольва» тощо.

2. Іноземні інвестори повністю прибрали до своїх рук ті га­ лузі промисловості, в яких вони були зацікавлені:

нафтодобувну,

нафтопереробну,

деревообробну,

хімічну галузі промисловості.

3. Англо-австро-німецький концерн контролював 75% ви­добутку та переробки нафти в Галичині.

4. У Закарпатті австрійському капіталові належало 45% ак­цій великих угорських банків.

Інвестиції — довгострокові вкладання капіталів у промисло­ві, сільськогосподарські, транспортні та інші підприємства для отримання прибутку.

Стан українського підприємництва

Великими українськими підприємцями були цукрозавод-чики-мільйонери Бродський, Терещенко, Бобринський, Ха-ритоненко, які розширювали вивіз своєї продукції за кордон.

Михайло Терещенко — не лише перетворив цукрове ви­робництво на одну із найважливіших галузей сільського господарства/а й став відомим банкіром та промисловцем і виділяв великі кошти на розвиток української культури. І в цьому плані він не був одиноким. Підтримували українську культуру й інші відомі підприємці України.

Заводи цукрозаводчиків Бродського, Терещенка, Хари-тоненка та Бобринського виробляли 60% цукру-рафінаду Російської імперії.

У 1887 р. утворено найбільший у харчовій промисловості синдикат цукрозаводчиків, який об'єднував 171 завод із 219 діючих і понад 90% усього виробництва галузі.

У роки економічної кризи уряд надавав їм гарантовані експортні премії, якщо вони продавали свою продукцію за кордоном за тимчасовими демпінговими (нижчими, ніж витрати виробництва) цінами, які допомагали витіснити конкурентів із зовнішніх ринків. Таким чином Україна за­войовувала зовнішній ринок збуту своєї продукції.

Федір Терещенко зайнявся авіацією, створивши сім но­вих моделей літаків. У нього були великі майстерні для збо­ру і ремонту літаків (за роки Першої світової війни у влас­ній майстерні він разом зі своїми майстрами'відремонтував 250 літаків).

Іван та Олександр Терещенки заснували Товариство буряково-цукрових і рафінадних заводів братів Терещен-ків, діяльність якого поширювалася на сім губерній Росії та України.

Українські підприємці мали свою частку і в змішаних акціонерних товариствах. Наприклад, у гірничій металургії діяло 18 акціонерних товариств, у 12 з яких капітал повніс­тю належав іноземцям, а в шести був змішаним.

Великого багатства домігся Є. Чикаленко. З кінця XIX ст. він став надавати систематичну допомогу українцям:

• фінансував газети «Громадська думка» та «Рада»;

• створив фонд допомоги українським письменникам при Науковому товаристві ім. Т. Шевченка:

• заснував гуртожиток для українських студентів у Львові;

• підтримував українські політичні сили.

Утім підприємці українського походження становили мен­шість серед своїх колег.

Формуванню українських підприємців перешкоджа­ла політика російського уряду, яка спричиняла вивезення капіталу з України в центральні райони Росії та за кордон:

18

19

Т а все ж роль українських підприємців в економічному і суспільно-політичному житті помітно зростала.

Становище населення

І ндустріальна модернізація

Межа XIX і XX ст. була в Україні періодом завершення промислового перевороту і переходу до індустріалізації.

Розбудовувалася велика машинна індустрія, відбувалися якісні зміни в структурі господарства (промисловість повин­на була переважати над сільським господарством, а важка промисловість — над легкою).

Ці величезні зміни відбувалися за надзвичайно складних умов:

• 1900-1903 pp. Російську імперію охопила економічна криза.

• 1904-1908 pp. Роки депресії.

•Лише з 1909 р. почалося промислове піднесення, яке тривало до 1913 р.

Розвиненими промисловими районами стали Донбас, Нікопольський марганцевий басейн тощо. Втім викорис­тання передових технологій та механізації відставало від передових країн Європи й світу. Так, у Донбасі лише 2% ву­гілля видобували механізованим способом.

Українська промисловість формувалася як частина за­гал ьноімперського економічного комплексу.

Західноукраїнські землі залишалися сировинним і аграр­ним придатком Австро-Угорщини і ринком збуту для това­рів, виготовлених у розвинених її регіонах. Із цих районів сировину вивозили на перероблення до Австро-Угоршини: Все це гальмувало розвиток промисловості західноукраїн­ських земель.

У 1900 р. 95% українців, які проживали у Східній Галичи­ні, займалися сільським господарством.

Наростання революційного руху в Україні