Поняття про психологію. Мозок, психіка, поведінка людини

План

1. Поняття про психологію, факти, закономірності, механізми психічних явищ.

2. Мозок, його функції та будова, центральна та периферична нервові системи.

3. Психіка, дві сигнальні системи, поведінка людини.

4. Свідомість та її характерис­тики, несвідоме, підсвідоме, надсвідоме.

5. Штучний інтелект.

1.1. Поняття про психологію

Життєві психологічні відомості, джерелом яких є суспільний та особистий досвід, утворюють донаукові психологічні знання. Вони можуть бути досить обширними, можуть певною мірою сприяти орі­єнтуванню в навколишньому середовищі та розумінню поведінки людей, відповідати дійсності.

Проте ці знання позбавлені систематичності, глибини і доказо­вості, а тому не можуть бути підставою для справжньої роботи з людьми.

Предмет наукової психології складають конкретні факти психіч­ного життя, що характеризуються якісно та кількісно. Наприклад, під час сприйняття образ предмета зберігає свою відносну сталість навіть за змінених умов сприйняття (книжкова сторінка буде білою і в напівтемряві, і в сонячному світлі). Або ж тривалість часу ре­акції різних людей на той самий подразник буде різною (звук, спа­лах тощо).

Однак наукова психологія не може обмежуватися самим лише описанням психологічних фактів, хоч би якими цікавими вони були, їх треба пояснювати.

Ось чому слід відкривати закони, за якими відбуваються ці явища, тобто психологічні закони. Якщо виникнення психологічних фактів спостерігається кожного разу, коли для цього виникають відповідні умови, то кажуть про закономірний характер психічного явища.

Завданням психології, нарівні з вивченням психологічних фактів і закономірностей, є встановлення механізмів психологічної діяль­ності. Це означає вивчення роботи конкретних анатомо-фізіологіч-них апаратів, які здійснюють той чи інший психічний процес. Тут

психологія стикається з рядом наук: медициною, фізіологією, біофі­зикою, біохімією, кібернетикою та ін.

Отже, психологія, як наука, вивчає факти, закономірності та ме­ханізми психіки.

Наведемо кілька визначень науки психології.

Психологія* - наука про факти, закономірності й механізми пси­хіки як створюваного в мозку образу дійсності, на основі та з допо­могою якого здійснюється керування поведінкою і Діяльністю, які мають у людини особистісний характер.

Психологія** (від грец. - Душа і слово, вчення) - наука про закономірності виникнення і діяльність психіки у людини і вищих тварин, про психічні процеси, які є складовими діяльності та спілкування людей, поведінки тварин.

Об'єктом вивчення психології є психіка як функція мозку.

Вихідною категорією психології є відображення.

Вищою, хоча й не єдиною, формою відображення у людини є її свідомість.

1.2. Мозок, його будова і функції

Людський мозок - це, можливо, найскладніша з живих структур у Всесвіті. Уявімо собі, що наш мозок виповнений міліардами не­рвових клітин, кожна з яких - своєрідний передавальний пристрій, з'єднаний багатьма кілометрами живих дротів із тисячами заздалегідь визначеними слухачами.

Таблиця 1.

Взаємодія з навколишнім	Дії, що контролюють	Розумова
середовищем	функції організму	діяльність
Зір	Дихання	Навчання
Слух	Регулювання кров'я-	Письмо
	ного тиску
	и температури
Тактильні (дотикові)
відчуття		Малювання

Взаємодія з навколишнім	Дії, що контролюють	Розумова
середовищем	функції організму	діяльність
Нюх	Регулювання	Читання
	положення тіла	Творення
Смак	Регулювання рухів,	Аналізування
	скажімо локомоції	Розв'язання
Мовлення	Регулювання рефлексів,	Вираховування
	наприклад моргання	Уява
	Споживання їжі	Зосередження
	Пиття	Ігнорування
	Регулювання	Чуттєвість
	гормонального статусу	Сон
		Сновидіння...

У таблиці 1 наведено деякі дії, контрольовані мозком*.

Насправді ж мозкові притаманні значно більше функцій, ніж на­ведено в таблиці 1. Він виконує безліч дій, які ще менше залежать від нашої активної свідомості.

Звідси мозок** - це орган, спеціально пристосований для того, щоб допомагати окремим особам у здійсненні головних життєвих актів.

На рис. 1 і 2 видно, що мозок складається з добре розрізнюваних різноманітних відділів. Усередині цих відділів є чимало вільних меж між підвідділами.

Мозок міститься всередині черепа і є складовою центральної не­рвової системи (ЦНС). Другою такою складовою є спинний мозок, що знаходиться всередині хребетного стовпа.

Нерви входять до ЦНС і виходять із неї. Якщо ці нерви лежать поза черепом або хребтом, вони стають складовою периферичної нервової системи.

Деякі компоненти периферичної нервової системи мають досить віддалені зв'язки з центральною нервовою системою. Багато вчених навіть вважають, що вони можуть функціонувати за досить обмеже­ного контролю

Ці компоненти, які, вочевидь, працюють самостійно, складають автономну, або вегетативну, нервову систему.

Верхню частину головного мозку утворюють великі півкулі, вкриті шестишаровою масою нейронів (близько 10 млрд), що називаються корою. Кора - один із найважливіших (але не єдиний) органів пси­хічної діяльності. Нижче півкуль, у потиличній частині, знаходиться мозочок, функції якого поки що виявлено недостатньо. Відомо, що він відіграє суттєву роль у координації м'язових рухів.

До великих півкуль долучається мозковий стовбур, верхня части­на якого - таламус ~ є «проміжною станцією» для всіх нервових шляхів, що ведуть від спинного мозку до великих півкуль. Його нижня частина - гіпоталамус - містить центри, які регулюють водний обмін, потребу в їжі та інші функції організму.

За сучасними науковими уявленнями спинний мозок і мозковий стовбур здійснюють головним чином ті форми рефлекторної діяль-

ності, які є вродженими (безумовні рефлекси), тоді як кора великих півкуль - це орган набутих за життя форм поведінки, що регулюють­ся психікою.

Значна частина кори великих півкуль належить клітинам, пов'я­заним із діяльністю кисті руки, а надто її великого пальця, який у людини протиставлений решті пальців, а також клітинам, пов'яза­ним із функціями м'язів органів мовлення - губ і язика. Отже, у корі великих півкуль людини найповніше представлені ті органи рухів, яким належить основна функція у праці та спілкуванні.

У сучасних дослідженнях поряд із електричним подразненням мозкового стовбура застосовуються методи запису біострумів, які виникають у ньому довільно, без втручання ззовні. Ці записи пока­зали, що електрична активність мозку не є однорідною.

За характером записів біострумів можна судити про зміни психіч­ного стану людини. Хвилі, що виникають у мозку, являють собою електромагнітні коливання різної частоти. Найповільніші із них спостерігаються тоді, коли людина знаходиться у стані спокою, си­дить із заплющеними очима, розслаблена. Та варто їй лише почати думати про якусь проблему, як крива її біострумів негайно почне змінюватися в бік підвищення частоти хвиль.

Мозкові механізми психічних процесів людини мають багато спільного з механізмами психіки тварин. Спільний характер будови і роботи нервової системи в усіх ссавців той самий. Тому, якщо в людини ушкоджено потиличну частину кори, втрата нею зорових відчуттів є неминучою.

Однак ушкодження ділянок мозку, пов'язаних із вищими пізна­вальними процесами, має інший характер. У цьому випадку функції ушкодженої ділянки може перебрати інша ділянка. Наприклад, ве­лика пластичність, взаємозамінність властиві нервовій тканині, ро­бота якої лежить в основі розумових і мовленнєвих актів.

У психічному житті людини особлива роль належить лобним ча­сткам, які охоплюють ЗО % поверхні великих півкуль. Враження лоб­них часток (унаслідок захворювання, поранення тощо) позначається не на елементарних, а на вищих формах поведінки. Наприклад, хворі із ураженими лобними частками, у яких зберігаються зір, мова і пись­мо, розв'язуючи арифметичну задачу, не прагнуть проаналізувати її умову, хоча до хвороби подібні задачі легко розв'язували.

З ураженням лобних часток мозку не тільки знижуються розу­мові здібності, а й відбуваються порушення в особистісній сфері

людини. Інваліди, які до захворювання відзначалися тактовністю, врівноваженістю, стають нестримними, запальними, брутальними.

Установлено, що психічні функції певним чином розподілені між правою та лівою півкулями. Обидві півкулі здатні отримувати й пе­пе­реробляти інформацію у вигляді як образів, так і слів, але існує ФУН­КЦІОНАЛЬНА АСИМЕТРІЯ ГОЛОВНОГО МОЗКУ - різний ступінь виявленості тих чи інших функцій у лівій та правій півкулях.

функцією лівої півкулі є читання і рахування, перевалене опе­рування знаковою інформацією (словами, символами, цифрами тощо). Ліва півкуля забезпечує можливість логічних побудов, без яких неможливе послідовне аналітичне мислення. Розлад діяль­ності лівої півкулі зазвичай призводить до порушення мовлення (появи афазій), блокує можливість нормального спілкування, а за глибокого враження нервової тканини - до значних дефектів ро­зумової діяльності.

Права півкуля оперує образною інформацією, забезпечує орієнта­цію в просторі, сприйняття музики, емоційне ставлення до сприй­нятих та усвідомлених об 'єктів.

Обидві півкулі функціонують у взаємозв'язку. Функціональна аси­метрія притаманна тільки людині, формується в процесі спілкуван­ня і залежно від переважання функціонування правої чи лівої півкулі впливає на індивідуально-психологічні характеристики особистості