4 Серпня 1914 р. У Львові емігрантами

з Наддніпрянської України, які перед початком

Першої світової війни проживали у Львові.

Проіснувала до червня 1918 р.)

Організатори СВУ — Дмитро Донцов, Володимир Дорошен­ко, Андрій Жук, Микола Залізняк, Маркіян Меленев-ський, Олександр Скоропис-Йолтуховський та ін. Голова СВУ — Д. Донцов.

Кінець серпня 1914 р. Центром СВУ став Відень, оскільки російські війська зайняли Львів. У програмі СВУ «Наша платформа» проголошено такі завдання організації:

1. Утворення самостійної Української держави.

2. Встановлення конституційної монархії.

3. Заснування демократичного устрою.

1. Надання рівних прав і свобод представникам усіх на­ціональностей.

4. Забезпечення самостійності українській церкві.

6. Сформування навколо СВУ коаліції непримиренних ворогів Російської імперії.

Вони розраховували на допомогу Австро-Угорщини і Ні­меччини, вбачаючи у них силу, здатну подолати Російську імперію. Від Німеччини та Австро-Угорщини СВУ отриму­вали матеріальну допомогу.

Діяльність Союзу визволення України

1. Видали відозву «До українського народу в Росії», в якій закликали українців зустрічати австро-угорські війська як визволителів.

2. Видали відозву «До громадської думки Європи», в якій запевняли, що Україна, ставши самостійною державою, буде для Європи твердинею проти експансії Росії.

3. СВУ мав своїх повноважених представників у Берліні, Софії, Стамбулі, Женеві, Римі, Стокгольмі, Осло.

4. Від кінця 1914 р. у Відні виходив «Вісник Союзу визволення України».

5. У 1915 р. діячі СВУ почали видавати у столиці Болгарії (Софії) українською мовою газету «Робітничий прапор».

6. СВУ розгорнула активну роботу серед військовополоне­них українців з російської армії у таборах Австро-Угорщини і Німеччини.

7. Домоглися від німецьких та австро-угорських властей створення для українців окремих таборів, у яких:

• засновували школи, бібліотеки, читальні, хори, орке­стри, театри, церкви;

• організовували курси з вивчення української історії та літератури;

• організовували каси взаємодопомоги, кооперативні крамниці;

• активно клопоталися вихованням української націо­нальної самосвідомості, непримиренної ненависті до Російської імперії.

8. У державах Четверного союзу члени СВУ розповсюджу­вали літературу про Україну, пропагували ідею створення незалежної української держави.

9. Діячі СВУ:

• виступали з лекціями й доповідями в Австро-Угорщині, Німеччині, Болгарії;

• друкували статті на українську тематику;

• налагодили регулярне видання науково-популярних брошур з історичного минулого та сучасного України (друкували українською, німецькою, болгарською, ту­рецькою, румунською, чеською, хорватською, італій­ською, шведською мовами);

• видали різними мовами праці історика Миколи Кос­томарова, географа Степана Рудницького, літературо­знавця Богдана Лепського та інших.

10., Реалізацію національно-політичних та економічних прагнень українського народу члени СВУ пов'язували з по­разкою Росії у війні.

95

І з набраних солдатів та офіцерів у таборах для військовопо­лонених було створено українські військові дивізії — сірожу-панна (в Австро-Угорщині) та синьожупанна (у Німеччині).

Одначе використати цей значний воєнний потенціал у боротьбі за українську державність не судилося, бо СВУ припинив існування.

Формування легіону Українських січових стрільців (усусів)

ГУР почала формування Українських січових стрільців. Назва походить від формувань запорізьких козаків, які несли строкову і розвідувальну службу. Серпень 1914 р. Головна українська рада створила Цен­ тральну бойову раду, яка звернулася до уряду Австро- Угорщини з проханням дозволити сформувати легі­ он Українських січових стрільців (УСС). Згоду було отримано. ,

ЗО серпня 1914 р. Понад 28 тис. добровольців з усієї Галичи­ ни, багато з яких належало до організацій «Січ», «Сокіл», «Пласт», зібралися у м. Стриї, щоб зі зброєю в руках йти , захищати рідний край. ■

Австро-угорське командування з недовірою поставилося до патріотичного настрою української молоді і погодилося на створення лише одного полку чисельністю 2500 осіб. Так виник легіон «Українські січові стрільці» — перше військо­ве формування в Галичині. На його основі виник регуляр­ний полк, який став частиною австро-угорської армії. УСС австрійці передали тисячу важких однозарядних карабінів, які ще 1888 р. було знято з озброєння. Військову присягу приймали двічі: • перший раз — загальну для всього австрійського війська; •другий раз — «свою», національно-патріотичну, на вір­ність Україні. Михайло Галущинський —перший командувач Українських січових стрільців.

Отаманами легіону Українських січових стрільців ще були: Г. Косак, М. Тарнавський, О. Микитка.

Українських січових стрільців називали «усусами» (похідна від абревіатури УСС).

Сини Івана Франка Петро й Тарас одними з перших всту­пили до легіону і брали безпосередню участь у боях.

Бойовий шлях легіону Українських січових стрільців

Погано озброєних і ненавчених січовиків австрійці зразу

ж кинули на фронт проти російських військ.

Осінь (24 вересня) 1914 р. У зв'язку з тяжким становищем на фронті у розпал Галицької битви стрілецькі сотні всту­пили в оборонні бої в районі Ужоцького перевалу в Кар­патах. Проти них наступала дивізія кубанських козаків. За героїчну оборону перевалу українські частини було відзначено австрійським командуванням, що рідко тра­плялося стосовно неавстрійських вояків.

Квітень — травень 1915 р. Стрілецькі сотні вийшли на схили гори Маківка. Проти січовиків було кинуто кавалерій­ську дивізію генерала О. Каледіна (майбутнього отамана Донського козацтва, керівника антирадянських виступів 1918 р.) та добірні піхотні частини. Битва на Маківці — це перша велика битва галицьких українців.

Червень 1915 р. «Усуси» першими ввійшли у м. Галич, під­нявши над містом жовто-синій український національ­ний прапор.

2 листопада 1915 р. Зусиллями січовиків було ліквідовано прорив росіян на Бережани. Тут полк УСС втратив уби­ тими, полоненими й пораненими понадтисячу старшин і стрільців. .

Серпень—вересень 1916 р. Виснажливі бої «усусів» на горі Лисеня під Бережанами, де Січові стрільці потрапили в оточення і вирватися вдалося лише невеликій їх час­тині. Тут у боях на схилах Лисоні сотні юних патріотів

96

₉7

з агинуло. Полк УСС втратив убитими, полоненими і пораненими понад тисячу старшин і стрільців. Тих, хто потрапив у полон, відправили у табори військовополо­нених у Симбірськ і Царицин. Залишки полку було ви­ведено у тил. 17 лютого 1917 р. Полк знову повернувся на фронт під Бе­режани, в якому брало участь шість відновлених сотень полку УСС, які вступили у бій на початку липня 1917 р. під час загального наступу Південно-Західного фронту російської армії, який був невдалим, бо солдати уже не хотіли воювати.

Під час боїв січові стрільці показали себе дисципліновани­ми вошами, які проявляли масовий героїзм і взаємодопомогу. Після Лютневої революції в Росії розпочалося братання січових стрільців і українців, які воювали в російській армії. Після підписання Брестського миру січові стрільці разом із військами УНР воювали проти більшовиків, білогвардій­ців, поляків.

Згодом з офіцерів-січовиків Євген Коновалець створив Українську воєнну організацію, яка стала основою Органі­зації українських націоналістів (ОУН).

Улюблені пісні Січових стрільців

«Ой, у лузі червона калина», «Бачиш, брате мій, товаришу мій», «їхав козак на війноньку», «Зажурились галичанки», «Не сміє бути у нас страху» тошо.

Ставлення до «усугів» німецького й австрійського командування

• У боях австро-німецьке командування неодноразово відзначало їхній героїзм, їх високі моральні якості.

• Під час затишшя австрійці зневажали Січових стрільців, вважали їх зрадниками, боялися їх, бо вони не жаліли свого життя в боях за відродження незалежної україн­ської держави і щасливе життя народу.

Воєнні дії на території України у 1914 р.

Захоплення російськими військами Східної Галичини та Північної Буковини

1914 р. З початком війни Росія почала наступ одночасно на обох фронтах:

Північно-Західному - проти Німеччини у Східній Пруссії,

Південно-Західному - проти Австро-Угорщини. Українськими землями проходили два фронти - Південно-Західний (упродовж 450 км, командувач спочатку генерал Н.І. Іванов, а з березня 1916 р. - генерал О.О. Брусилов) і Румунський (з 1916 p.). Тут перебувало 3 млн 500 тис. солдатів та офіцерів (близько 50% усього складу діючої армії).

У тилових гарнізонах в Україні перебувало 40 тис. солдатів та офіцерів. Наприклад, гарнізон Одеси налічував 50 тис. бій­ців, Харкова - 40 тис, Києва - 35 тис, Миколаєва - 35 тис. Чорноморський флот налічував 40 тис. моряків.

Галичина стала ареною найжорстокіших і найкровопро-литніших битв на Східному фронті.

18 серпня-21 вересня 1914 р. Галицька битва, в якій з обох бо­ків взяло участь 8 армій, понад 100 дивізій, понад 1,-5 млн солдатів і офіцерів. Російський Південно-Західний фронт генерала Іванова силами чотирьох армій завдав удару по Галичині. За 33 дні російські армії просунулися на 200 км (оволодівши Львовом, Чернівцями), відкинули австро-угорські війська за річки Сян і Дунаєць, вийшовши до Карпат. Битва тривала понад місяць і закінчилася повною - поразкою австро-угорських військ. Наступ було припине­но через нестачу артилерійських снарядів. Австрійці втра­тили 400 тис. солдатів, росіяни - 230 тис. Російські війська захопили Східну Галичину, Буковину, північно-східну частину Словаччини і Закарпаття. З вересня 1914 р. Російські війська захопили Львів. Австрій­ці відступили за р. Сян.

98

99

Р осійські війська блокували головну фортецю Австро-Угорщини Перемишль., Кінець 1914 - початок 1915 р. Позиційна війна на Східному фронті. Активні бойові дії не велися.

Окупація Східної Галичини та Північної Буковини російськими військами

1. На завойованих територіях було утворено Галицько-Буковинське генерал-губернаторство у складі чотирьох гу­берній — Львівської, Перемишлянської, Тернопільської і Чернівецької.

2. Військовим генерал-губернатором призначено Георгія Бобринського.

3. Усюди насаджувалася військова адміністрація. На чолі повітів поставлено повітових начальників, на чолі міст — городоначальників, сільські общини очолили старости з офіцерів царської армії.

4. Проводилася політика русифікації.

5. Насильно насаджувалося православ'я.

6. Закривалися українські школи, гімназії, видання україн­ських газет та журналів.

7. Розпочалася «інвентаризація» (фактично грабунок) га­лицьких банків, музеїв.

8. Проведено 1200 арештів.

9. Практикувалися висилки інтелігенції вглиб Росії (висла­но понад 12 тис. місцевої інтелігенції).

10. Вислано митрополита А. Шептицького і 34 греко- католицькйх священики.

А. Шептицького вивезено у Суздаль і він перебував у в'язниці місцевого монастиря аж до революції.

11. Грабіжницькі реквізиції і депортації практикувалися ро­сійськими військами і у 1916 р., коли Галичину й Буковину знову було окуповано російськими військами.

12. Не краще становище було й у Східній Україні, де теж закривалися всі українські організації та газети. Чимало українських політичних діячів було заарештовано, зокрема й М.Трушевського.

Воєнні дії на території України в 1915 - 1917 pp.

Березень 1915 р. Російські війська взяли фортецю Пере­мишль, захопивши великі запаси зброї і багатотисячний гарнізон - 120 тис. солдатів і офіцерів австрійської армії. Початок квітня 1915 р. До Львова приїхав російський імпе­ратор — Микола II, який відвідав і Перемишль. 19 квітня 1915 р. Початок контрнаступу німецько-австрій­ських військ у Галичині. Вісім армій під командуванням генерала Макензена прорвали фронт і змусили російську армію відступити. Контрнаступ було зупинено лише во­сени 1915 р. на лінії Кам'янець-Подільський - Терно­піль - Кременець - Дубно. Осінь 1915 р. Російська армія змушена була залишити Поль­щу, Литву, Буковину, Східну Галичину, частину Латвії та Білорусі, п'ять повітів Волині. Кінець 1915 р. - початок 1916 р. Фронт стабілізувався. Війна стала позиційною. Вивести Росію з війни Німеччина та її союзники не спромоглися. Росія скористалася з пере­починку, бо на початку 1916 р. німецьке командування активізувало бойові дії на Західному фронті. ■ Австро-угорська влада звинуватила у своїх невдачах українців і почала проти них кампанію терору та' репре­сій. Чинила розправу над українцями за їхнє прагнення до возз'єднання з тією частиною українського народу, що про­живала під владою Російської імперії:

• тисячі українців кинуто до в'язниць;

•українців запроторювали у концентраційні табори (створено 21 концентраційний табір). Жорстоким конц­табором був Талергоф, де в жахливих умовах утримува­ли ЗО тис. українців, які гинули від хвороб і голоду. Зго­дом у австрійському парламенті вибухнув скандал щодо ув'язнених і в 1917 р. концтабори наказано закрити;

• запідозрених у шпигунстві відправляли на шибеницю (у вересні 1914 р. в Мукачевому повішено трьох чоловіків — священика, писаря, селянина);

100

101

• у Закарпатті влада проводила мадяризацію українців, пе­ревівши всю шкільну освіту на угорську мову навчання.

22 травня — початок червня 1916 р. Контрнаступ російських військ («Брусиловський прорив»). Фронт австрійських військ було прорвано. Вони втратили вбитими і поране­ними понад 500 тис. осіб. Російська армія знову зайняла Буковину і Південну Галичину. Загальна площа окупова­ної під час операції території становила 2,5 тис. кв. км. Ні­мецьке командування перекинуло частину своїх військ із Західного фронту і зупинило російський наступ. Це була остання успішна операція російських вшськ. Ре­зервів, щоб закріпити успіх, у російського командування не було і війська були змушені знову перейти до оборони. Наприкінці 1916 р. війна знову стала позиційною. Лінія фронту залишалася незмінною до літа 1917р.

Червень 1917 р. Наступ російської армії на Південно-Західному фронті, який закінчився повною її поразкою.

Посилення економічної й політичної кризи в Російській та Австро-Угорській імперіях

Політична криза в Російській та Австро-Угорській імперіях

1.3 початком війни царська влада оголосила на більшій частині території військовий стан.

2. Зростала недовіра народу до державних органів влади як у Росії, так і в Австро-Угорщині.

3. Державні органи влади погано контролювали ситуацію в країні, були нездатними досягти позитивних змін ні на фронті, ні в тилу.

4. У ході війни все більше українців переконувалися в тому, що Російська й Австро-Угорська імперії не враховують на­ціональних інтересів українців.

5. Посилювалася страйкова боротьба робітників за свої права. Усього з серпня 1914 р. по вересень 1915 р. в Україні

відбулося близько 100 страйків, у яких взяло участь 43 тис. робітників, аві9І6р. — 218 страйків, у яких чисельність учасників зросла до 193 тис.

6. Активізувало свою боротьбу і селянство. Усього у 1914— 1916 pp. було 160 селянських заворушень.

7. Активізувалися антиурядові й антивоєнні виступи в армії. У 1916 р. почастішали випадки братання воїнів ворожих ар­мій, дезертирство в тилу і на фронті, відмова йти в бій, роз­права над ненависними офіцерами. Наприклад, у жовтні 1916 р. близько 6 тис. солдатів Кременчуцького розподіль­чого пункту відмовилися йти на фронт. Збройний виступ було придушено, а 12 його учасників розстріляно.

8. Посилювалися опозиційні настрої в Державній думі, у відповідь цар розпустив Думу.

Економічна криза в Російській та Австро-Угорській імперіях

1. Гостра криза охопила сільське господарство, бо половину працездатних чоловіків було призвано до армійських лав і на військові потреби забрано велику кількість коней.

2. Серед селян збільшилася кількість безпосівних (16% усіх господарств) і безкінних (35%).

3. Наростали продовольчі труднощі, в містах з'явилися черги.

4. У Галичині за роки війни зруйновано 40% господарських та житлових будинків, понад 1,5 тис. фабрик і заводів, на­фтова промисловість зменшилася на третину.

5. На Буковині поголів'я коней і свиней зменшилося на 60%, овець-на 47%.

6. У роки війни припинилося постачання сільському госпо­дарству техніки та добрив.

7. У сільському господарстві знизилися посівні площі, а врожайність у середньому знизилася на 8%, збір зернових зменшувався на 200 млн пудів щорічно.

8. У Наддніпрянській Україні скоротилося промислове ви­робництво, особливо в харчовій та легкій промисловості.

9. Зростала залежність Росії від іноземного капіталу.

102

103

10. У країні серйозна продовольча криза.

11. Знецінилися гроші, зростала інфляція,

12. Зростали податки.

13. Ціни на продукти першої необхідності значно зросли (в 4—6 разів).

Життя на фронті й у тилу

На фронті

1. Через територію України проходила лінія фронту, яка прокочувалася то на захід — по галицьких і буковинських землях, то на схід — по Волині і Поділлю, залишаючи після себе руїни, сльози й смерть.

2. На західноукраїнських землях відбувалися безперервні воєнні дії.

3. Війна принесла народним масам великі руйнації, матері­альні збитки і смерть.

4. Унаслідок боїв було знищено сотні населених пунктів, 650 шкіл, понад 500 тис. житлових та господарських будин­ків (40%), понад 1,5 тис. промислових споруд.

5. На Буковині поголів'я коней та свиней зменшилося на 60%, овець-на 47%.

6. Інші території опинилися в прифронтовій смузі, поста­чали фронтам живу силу, спорядження, продовольство, тя­гло, лікували поранених, розміщували сотні тисяч біженців і евакуйованих.

7. Російська армія була погано озброєна, не вистачало най-необхіднішого: в грудні 1914 р. російські артилеристи одер­жали наказ витрачати на день лише по одному снаряду.

8. Царський уряд витратив на війну величезні кошти — 41 млрд золотих рублів.

У тилу

1. Економіка України працювала на воєнні потреби.

2. На повну потужність працювали лише ті галузі промис­ловості, які безпосередньо задовольняли потреби фронту

(вугільна, металургійна), інші скорочували виробництво.

3. Руїна охопила транспорт.

4. Ціни на предмети першої необхідності в 1916 р. порівня­но з цінами довоєнного часу виросли в 4 — 6 разів.

5. Впала купівельна спроможність населення через інфляцію.

6. Існували величезні злигодні.

7. Погіршилася робота залізничного транспорту.

8. Нафтова промисловість Галичини зменшила виробни­цтво на 1/3.

9. У Наддніпрянській Україні у селах залишилося лише 38,7% працездатних чоловіків, решту призвано на війну.

10. Західна Україна була спустошена.

11. Значні економічні труднощі.

Життя жінок у роки війни

1. Власники підприємств домоглися від уряду скасування обмежень на використання жіночої й дитячої праці.

2. У складі промислових робітників України чисельність жінок і підлітків у 1914 р. становила 61 тис, а у 1917 р. — 218 тис, тобто більше ніж утричі.

3. Робочий день тривав на підприємствах у роки війни до 15—16 год на добу.

4. Заводська адміністрація не бажала витрачатися на охоро­ну праці й техніку безпеки.

5. Жінках доводилося після роботи стояти в довгих чергах

VA ХЛІбоМ. .

Втрати і здобутки України у Першій світовій війні

Здобутки

• Відбулася спроба створити національну армію - Укра­ їнських січових стрільців (УСС) (1914 р.).

■ Розпалися Російська й Австро-Угорська імперії, що створило умови для об'єднання українського народу.

♦ Відбулася Українська національно-демократична рево­ люція.

104

105

• П роголошено УНР і ЗУНР та їх Злуку.

• Відбувалося залучення українців до передових науково-технічних досягнень.

Втрати

1. Великі матеріальні й людські втрати.

2. Руйнування народного господарства внаслідок військо­вих дій на території України.

3. Участь українців у братовбивчій війні на боці Росії та Австро-Угорщини.

4. Переслідування видатних діячів культури.

5. Депортація населення.

6. Безробіття, голод.

7. Фінансова криза: інфляція та криза банківської системи.

8. Політична криза.

9. Брак робочої сили.

10. Прихід до влади більшовиків.

11. Не було єдності українського політичного руху.

Підсумки

1. Небачені масштаби війни вичерпали сили чотирьох імпе­рій - Російської, Німецької, Австро-Угорської, Османської та призвели до їх розпаду. Українці, як і інші поневолені народи Центральної та Східної Європи, скористалися цими обстави­нами для проголошення власної національної держави.

2. Війна ослабила Російську імперію та Австро-Угорську монархію, створивши умови для об'єднання всіх україн­ських земель.

3. Війна ще більше загострила протиріччя в російському суспільстві та підштовхнула його до нової революції.

4. Загострилося національне питання і спричинено зрос­тання української національної свідомості.

Початок Української революції

Характер революції: національно-демократична, визвольна. Передумови революції

1. Перша світова війна.

2. Поразка царської армії на фронтах.

3. Загальна соціально-економічна та політична криза, зу­мовлена Першою світовою війною.

4. Розпад Російської імперії.

5. Лютнева демократична революція в Росії.

6. Крах самодержавства. Причини революції

1. Входження України до складу Російської та Австро- Угорської імперій і втрата нею своєї самостійності.

2. Важкі соціально-економічні умови більшості населення: низька заробітна плата, тяжка праця, безземелля і малозе­мелля, злидні, жорстока експлуатація.

3. Переслідування в Російській імперії українського суспіль­ного руху, утиски політичних партій та громадських рухів.

4. Не було власної державності.

Рушійні сили революції: нечисленна національна інтеліген­ція, багатомільйонне селянство, частково вдягнене в сол­датські шинелі. Завдання революції Перший етап:

• позбутися імперської залежності;

• національно-територіальна автономія України у демо­кратичній Російській федеративній республіці.

Другий етап:

• національне і соціальне визволення України.

• створення власної соборної самостійної демократичної держави.

106

\ •

107

27 лютого (12 березня) 1917 р. Демократична революція в Петрограді, внаслідок якої повалено самодержавство. 2 (15) березня 1917 р. Російський цар Микола II зрікся престолу

Дві влади

V

2 (15) березня 1917 р утворено Тимчасовий уряд.

До складу уряду ввійшли кадети, октябристи,есери,

безпартійні. Єдиним соціалістом був мі­ністр юстиції -0. Керенський. Очолив Тимчасовий уряд князь Львов. Тимчасовий уряд визначив такі свої функції: •вважав себе правонаступ­ником царського уряду;

• мав намір зберегти за собою контроль над усіма терито­ ріями Російської імперії;

•створив представницькі й виконавчі органи місцевої влади;

• мав намір провести низку демократичних перетво­ рень.

Тимчасовий уряд мав діяти

до скликання Установчих

зборів, які мали затвердити

форму державного ладу і

прийняти Конституцію

V

Рада робітничих і солдат­ських депутатів

(з представників есерів і меншовиків), створена 27 лютого (12 березня) 1917р. Більшоншків у радах на по­чатку весни 1917 р. було мало, На перехідному ета­пі, який мав тривати до Установчих зборів, ради зобов'язані були служити гарантом успішного демо­кратичного розвитку, збе­реження й поглиблення завоювань Лютневої рево­люції

Причини швидкої перемоги Лютневої революції

1. Могутнім каталізатором подій стала Перша світова ві­йна. ,' " '

2. Кризовий стан в імперії.

3. Загострення політичних, соціально-економічних та на­ціональних проблем.

4. Зростаюча активність політичних сил.

5. Падіння авторитету та слабкість чинної влади.

Висновки

1. Лютнева буржуазно-демократична революція 1917 р. скинула царя Миколу І, проголосила Росію республікою і надала можливість народам творити свою державність.

2. Активно в цьому напрямку працювали Польща, Фінлян­дія, Литва, Латвія та Естонія і вони домоглися незалежності.

3. Мала такі можливості й Україна.

Наслідки Лютневої революції для України

1. Посилення політичної боротьби.

2. Вихід на політичну боротьбу широких народних мас.

3. Зростання ролі політичних партій.

4. Перетворення армії на впливовий чинник внутрішнього життя.

5. Поява органів Тимчасового уряду і Рад в Україні.

6. Створення Української Центральної Ради, яка намагала­ся вирішити питання національного розвитку.

108

109