II Державна дума

(вибори до неї було проведено в січні 1907 р.)

Склад депутатів від губерній України:

поміщиків — 16,

інтелігентів — 17,

селян — 6,

робітників — 59,

священиків — 4.

Із України було 102 депутати, 47 з яких об'єдналися в «Українську думську громаду». Вони видавали часопис «Рід­на справа» («Вісті з Думи»).

Більшість депутатів становили представники лівих пар­тій, які цього разу взяли участь у виборах. Депутати висува­ли такі вимоги:

• запровадити українську мову в систему освіти й держав­ного управління;

• утворити кафедри української мови та історії в універси­тетах;

• ввести українську мову в учительських семінаріях.

З червня 1907 р. II Державну думу також було розігнано, проіснувала 103 дні.

56

57

Ц е — третьочервневий державний переворот, яким завер­шилася революція.

Це був акт державного перевороту, бо цар порушив Ма­ніфест 17 жовтня 1905 р, і статтю 86 «Основних держав­них законів» 1905 р., за яким жоден новий закон не може з'явитися без схвалення його Думою.

Революція потерпіла поразку. Почалася політична реак­ція в країні.

Новий виборчий закон обмежив права робітників, се­лян, національних меншин. Тому в III і IV Державних думах українських парламентських груп уже не було.

Причини поразки революції

1. У революційному русі не було єдності демократичних опозиційних сил (робітничого класу, селян, національної інтелігенції). .

2. Неорганізованість демократичних сил, слабкість керів­ництва. .

3. Розкол у соціал-демократичному русі.

Якщо більшовики вимагали рішучого повалення цариз­му, то меншовики наполягали на реформах в межах існу­ючого буржуазного ладу.

4. Армія загалом (окрім деяких підрозділів і кораблів) не підтримала революційні сили, а використовувалася для придушення руху.

5. Була закордонна матеріальна й фінансова допомога ца­ризму.

Уроки революції

• Необхідність створення союзу всіх революційних сил країни для подальшої боротьби проти царизму.

•Демократичній опозиції потрібно задля цього йти на компроміси.

•Для правлячих кіл — необхідність проведення еконо­мічних і політичних реформ.

58

Значення революції

1. Це була перша буржуазно-демократична революція по­чатку XX ст., під час якої робітники, селяни, демократична інтелігенція, частина армії виступили проти реакційного монархічного режиму.

2. Вона була важливим кроком у національно-визвольній боротьбі українського народу (скасовано Емеький указ, з'явилася україномовна преса, розгорнулася діяльність різноманітних українських організацій).

1. Революція сприяла пробудженню національної свідомості.

2. Вона стала школою революційної боротьби трудящих.

3. Українські партії набули необхідного досвіду політичної боротьби.

4. Революційна боротьба підготувала бійців, які згодом, у лютому 1917 р., змогли повалити царський режим.

5. Сприяла активізації соціально-політичного життя. Українці Наддніпрянщини вперше набули досвіду парла­ментської діяльності.

3. Для селян було скасовано викупні платежі 1861 р.

6. Досвід революції і в наступні роки привертав увагу полі­тичних діячів та учасників масових визвольних рухів.

Політична реакція

(отримала назву Столипінськоїза ім'ям голови царського уряду П. Столипіна)

1. Після розгону II Думи вводився в дію новий виборчий за­кон, згідно з яким 80% населення позбавлялося виборчих прав.

2. Ill Дума була реакційною, більшість у ній мали чорносо­тенці й.октябристи, що давало можливість царю успішно нею керувати. Від України обрали 111 депутатів, 64 з яких були поміщиками. Національно-демократичні партії України не мали своїх представників у ПІ Думі.

3. Значно посилились репресії. У багатьох губерніях Украї­ни діяв воєнний стан, лютували каральні загони.

59

4. У 1909 р. у тюрмах країни перебувало 170 тис. революці­онерів.

5. За звинуваченням у політичних злочинах у 1907-1909 pp. засуджено понад 26 тис. осіб.

6. Було розгромлено профспілки й інші громадські органі­зації.

Якщо у 1905 р. налічувалося 245 тис. членів профспілки, то у 1909 р. їх стало лише 13 тис.

7. Запроваджувався надзвичайний стан і сувора заборона на демонстрації та мітинги.

8. Були посилені репресії проти українознавства.

У 1909 р. прийнято рішення думського підкомітету в справах освіти про недопущення викладання української мови в школах.

9. Йшло насадження російського великодержавного шові­ нізму.

У 1908 р. в Києві виникла шовіністична організація «Клуб руських националистов». її відділи за підтримки властей відкрито в десятках міст України. Намагалися перекона­ти українців, що лише вони є гілкою єдиної російської народності й шо спільність з росіянами грунтується на єдиній православній релігії. Знову панівною стала шові­ністична теорія єдності « самодержавства, православ'я і народності».

10. Закрито «Просвіти» та інші українські громадські уста­ нови і було заборонено:

• продавати українські книжки (навіть «Євангеліє» укра­ їнською мовою);

• проводити концерти, вечори українською мовою; •збирати кошти на спорудження пам'ятника на могилі

Т. Шевченка у Києві.

11. 20 січня 1910 р. вийшов циркуляр П. Столипіна, за яким було заборонено реєструвати будь-які «інородські» то­вариства і видавництва.

12. Царські власті використовували «чорні сотні», тобто озброєні загони шовіністичних організацій «Союзу русь­кого народа», «Союзу Михайла Архангела» для фізичної

розправи з прогресивною інтелігенцією, національно свідомими українцями, для знищення демократичних закладів, здійснення єврейських погромів.

13. У 1908 р. організовано Товариство українських посту­повців (ТУП). Головною метою ТУП було захист націо­нальних завоювань українства, боротьба за нові права. До Ради ТУП, яка обиралася кожного року, входили М. Грушевський, С. Єфремов, В. Винниченко, Є. Чикален-ко, С. Петлюра, Д. Дорошенко та інші. Товариство українських поступовців стояло на федера­тивних позиціях — надання Україні автономії.

Найближчими завданнями вважали:

• координування діяльності різних українських груп;

• об'єднання всіх українських політичних сил у боротьбі за національне відродження;

• українізацію освіти, церкви;

• відстоювання прав українців через трибуну Державної думи.

Справа Бейліса

Російські чорносотенні організації неодноразово здій­снювали єврейські погроми. Антисемітизм був поширеним явищем, який передбачав вороже ставлення до євреїв з вимо­гою повного обмеження їхніх громадянських прав. Особливо активізувались ці організації в роки Столипінської реакції.

У1913 р. в Києві було організовано судовий процес над служ­бовцем цегельні М. Бейлісом, євреєм за національністю.

М. Бейліса звинувачували у ритуальному вбивстві право­славного хлопчика. Чорносотенна преса здійснила шалену антисемітську кампанію. На захист М. Бейліса виступила демократична громадськість — письменники (В. Королен­ко, М. Коцюбинський), актори (М. Заньковецька, М. Са-довський), видатні діячі (М. Грушевський, А. Єфремов, А. Шептицький та інші). Суд змушений був виправдати М. Бейліса.

61

З емельна реформа П. Столипіна

Земельна реформа П. Столипіна та її вплив на українські землі

Причини аграрної реформи ТІ. Столипіна

• Важке економічне і політичне становище в країні. •Аграрне перенаселення у європейській частині країни.

• Велика соціально-економічна напруга на селі.

• Общинне землеволодіння або «подвірне господарство» на Україні, коли землю вважали власністю громади або великої родини і її не можна було продавати й ділити, що було гальмом у розвитку товарно-грошових відносин.

Мета аграрної реформи П. Столипіна:

• подолати важке економічне і політичне становище в країні;

• не допустити нової революції;

•підняти ефективність сільськогосподарського вироб­ництва;

• підвищити товарність сільського господарства;

• створити на селі міцну групу заможних господарств, які могли б протистояти революційним рухам і були опо­рою царизму;

• зміцнити державу, оскільки, крім аграрних перетво­рень, вона передбачала реорганізацію місцевого само­врядування, судових установ, страхування робітників, запровадження загальної початкової освіти;

•досягти соціально-економічного прогресу за збережен­ня царської монархії, влади і привілеїв багатих верств населення (насамперед поміщиків та буржуазії), а та­кож заможного селянства;

• зміцнити свою соціальну опору на селі.

9 листопада 1906 р. Указ про початок аграрної реформи.

Основні заходи аграрної реформи

\. Дозволялося вийти з общини і закріпити за кожним влас­ником належну йому частину надільної землі.

2. Створити хутірські і відрубні господарства.

Селянам дозволялося переходити на хутори і ставати зем­левласниками. ,

В Україні закон дозволяв кожному вийти з «подвірного» господарства і стати власником своєї землі. Селянам на­давалося право продати свої наділи.

3. Дозволялося селянам переселятися на вільні землі за Ура­лом, у Середню Азію і на Далекий Схід.

4. Проведенню реформи мав сприяти Селянський банк, який скуповував землі у поміщиків і продавав селянам, а також видавав їм позику на 55 років (переважно замож­ним селянам).

Діяльність банку сприяла зміцненню заможних селян­ських господарств. . 14 червня 1910 р. Микола II затвердив прийнятий III Думою законопроект аграрної реформи.

В Україні реформа мала найбільший успіх

1. Якщо у 40 губерніях європейської Росії вийшло з общини близько 24% господарств, то в Україні:

• на Правобережній закріпили землю 50,7% господарств; •Південній — 34,2%;

•Лівобережній — 13,8%;

• з України виїхало на нові землі Сибіру і Далекого Сходу понад 1 млн осіб, хоча близько 70% повернулося назад;

• найбільше переселенців у Російській імперії дали укра­їнські губернії - Чернігівська і Полтавська.

2. До 1916 р. було утворено 440 тис. хутірських і відрубних господарств, що становило 44% загальної кількості се­лянських дворів.

3. Селянський банк продав українським селянам 596, 4 тис. десятин Землі.

62

63

В ідруб — земельний наділ, який мав право отримати селя­нин і в одному місці, «куском».

Хутір — селяни на свій наділ (відруб) переносили будинок і господарські будівлі.

Значення реформи

1. Столипінська аграрна реформа після відміни кріпосного права у 1861 р. була наступним великим кроком на шляху поступового перетворення Російської імперії з феодаль­ної на буржуазну монархію.

1. Покращила стан сільського господарства.

2. Реформа відкрила шлях до приватного селянського зем­леволодіння.

3. Призвела до розвитку товарно-грошових відносин у сіль­ському господарстві й перетворення України на житни­цю Європи.

2. Сприяла розвиткові особистої ініціативи та конкуренції.

4. Підвищилась врожайність v селянських господарствах у 1912 р. на 20%.

5. Зріс середньорічний збір зернових з 775 млн пудів у 1896— 1902 pp. до 1070 млн пудів у 1909-1913 pp.

6. Українська пшениця становила понад 40% загальноро-сійського експорту.

7. Завдяки концентрації земельної власності в руках за­можних селян стали широко використовувати у великих господарствах машини, сільськогосподарську техніку, добрива.

10. Прискорила процес переходу українського села на інду­стріальну основу.

11. Збільшення ринку праці й забезпечення промисловості дешевою робочою силою сприяло промисловому підне­сенню.