Глава хliх Відхилення людської волі взагалі

2. Право на щастя складає, звичайно, найбільш невід'ємне право людини, але тільки в тому випадку, якщо щастя не змішується з насолодою. ...Людина може бути щасливою, не насолоджуючись, як щасливі всі ті люди, що віддали все своє життя справі, що захоплювала, що спричинила їм, можливо, набагато більше страждань, чим насолод. І навпаки, людина може насолоджуватися все життя і не бути щасливою<...>

6...Для людини буття має тільки відносне значення як спосіб життя. А отже, і всі прагнення, які визначають буття, є тільки методами для життя, тобто для задоволення того душевного прагнення, що ми назвали прагненням до діяльності і яке точно так само можемо назвати прагненням до життя. Звідси абсолютна для людини істина того простого закону, що людина зокрема і людство взагалі не для того живуть, щоб існувати, а для того існують, щоб жити. От чому людина дуже часто, втративши можливість жити, припиняє і своє існування.

7....Тварина живе, як хоче природа; людина розуміє прагнення природи і може протиставити її прагненням свою власну волю. ...Усі її прагнення мають для людини значення настільки, наскільки дають їй можливість задовольнити своє прагнення — прагнення, що випливає з неї самої, тобто з її душі, прагнення до життя, чи точніше, прагнення до діяльності свідомої і вільної.

8....Усяке прагнення задовольняти свої прагнення — законне, але якщо ми хочемо щастя, то повинні задовольняти нижчі прагнення настільки, наскільки це відповідає прагненням центральним, які складають корінь душі людської.

9. Усяка людська вільна і свідома діяльність, звичайно, припус­кає мету. ..Цілі життя можуть бути дрібними, нікчемними, але якщо людина не помічає їхньої незначності, не переросла їхнього значення, то вони для неї — серйозні цілі: вона переслідує їх і живе. Але заберіть в неї ці цілі, і якщо вона втратить надію відшукати інші, то буде тягнути своє існування, а не жити чи підніме на себе руку. Цього різкого акта, знайомого кожній людській душі, досить, щоб переконатися, що ціль життя складає саме зерно його, крім того, чи досягається ця мета чи ні.

10. Але чому ж так важлива мета в житті людини? Саме тому, що вона викликає душу на діяльність... викликає душу на працю. ...Але праця тому і праця, що вона важка, а тому і дорога до щастя важка. Ця дорога, крім того одна, а тому людина безупинно з неї збивається.

11. Іноді людина хитрить із працею і намагається обійти її трудно­щі: звідси виникає один рід помилкових захоплень і помилко­вих схильностей. Іноді ж людина ставить собі помилкову мету в житті... яка... не здатна бути метою людського життя; звідси так виникає другий рід... помилкових людських схильностей і пристрастей.

12 Першого роду відхилення— прагнення до звички, до наслідування, до зміни вражень і місць нарешті, прагнення до ліні, коли людина вже прямо відступає від праці. Усі ці похідні фальшиві прагнення, яким можна дати загальну назву слабкостям волі, мають... важливе значення для виховної діяльності і... багато самі від неї залежать...

13....Тим відхиленням людини з прямого шляху, що виникають... від того, що сама мета, обрана нею, помилкова... ми дамо назву омана волі...

14. Припустимо собі, що людина прагне до влади для здійснення якої-небудь своєї задушевної ідеї. Влада потрібна їй... тільки як спосіб для виконання її улюбленої ідеї. У цьому випадку людина буде йти по прямій дорозі... людина при цьому задовольнить своє органічне прагнення до суспільства, чи, іншими словами, принесе собі насолоду самодостатку. Але якщо людина... буде прагнути до влади з бажанням насолоджуватись нею, хоча б у неї і не було ніякої ідеї, для якої їй потрібна була б ця влада, єдино через ті приємні відчуття, що вона приносить, то це буде вже омана волі.

Звичайно, і таке фальшиве прагнення приносить людині праця і задовольнить прагненню його душі до діяльності, але разом з тим воно... неодмінно порушить усю гармонію людських прагнень, а головне, зробить людину протилежну тому, чим вона бажала би бути. Властолюбство, що випливає з ідеї, люди поважають, хоча часто і повстають проти нього, але властолюбством, що випливає з прагнення насолоджуватися пошаною і всіма атрибутами влади, люди нехтують<...>

Якби сам такий властолюбець зрозумів, які почуття збуджує він у душі людей, що гнуться перед ним, то... він випробував би... болісне почуття сорому. ...Крім того, по властивій... людині прогресивності у своєму прагненні до діяльності, такий властолюбець, думаючи задовольнити своєму прагненню, по суті, не задовольнив би йому, тому що воно росло б безупинно.

Влада, що задовольняє його сьогодні, не задовольняла б його завтра... І єдине щастя, що він одержував би при всьому цьому процесі, відбувалося б усе-таки від праці, що починається ним знову і знову для досягнення всякої нової ступіні влади, а зовсім не від самої влади.