Глава XXXIII Механічна теорія волі

12. ...Для того щоб дитя переконалося, що... предмет недосяжний, йому потрібні кількаразові досвіди даремності його зусиль дістати недосяжний предмет. Тільки досвід переконує людину, що вона не все може, чого хоче, і, таким чином, тільки досвіди відокремлюють рішучість від бажання. Спочатку ж бажати і зважитися значить для людини те саме; у цьому може переконатися всякий, хто тільки спостерігав над розвитком немовляти, дитини і навіть юнака. ...Чим більш невдач у своїх спробах випробує людина, тим далі відходить в неї бажання від рішучості. Визнавши ж цей факт, ми побачимо, що рішучість є не що інше, що як цілком створене бажання, бажання, що здолало в душі... всі інші уявлення. Тільки коли душа досягне такої єдності і такого зосередження усіх своїх сил в одному бажанні, тільки тоді тіло починає їй коритися<...>

Глава XXXV Об'єктивна воля по фактах природничих наук: вчення Дарвіна

17. ...Навчання Дарвіна... є, за нашими судженнями, не тільки таке навчання, що додає живий зміст усьому природознавству і може зробити його самим могутнім освітнім предметом для дитинства і юності, але й несе в собі глибокий моральний зміст. Воно фактично показує нам, що ми живемо посередині великого процесу творчості і вічного удосконалювання, двигуном якого є невідома, але відчутна нами причина, перед якою і самий гордий розум схилиться з благоговінням. Сумно бачити, що позитивна тупість одних, і пропасне марення інших не дозволяють ідеї Дарвіна принести в область виховання всієї тієї практичної користі, що вона принести може.

Глава XXXVI Психологічні висновки з теорії Дарвіна

1. Фізіологічна і механічна теорії волі розглядають її як явище, що виявляється індивідуальними свідомими істотами в довільних рухах як зовнішньому вираженні їхньої здатності почувати. Обидві ці теорії, отже, приймають волю як явище індивідуальне, що помічається людиною насамперед у самій собі, і тому як явище суб'єктивне. Філософські ж теорії, навпаки, беруть волю як щось об'єктивне, поза людиною діюче, діюче й у людині, але як в одному з організмів природи, невідомо і невідхильно для нього самого. ...Дарвін... зосередив для нас ті спостереження і висновки природознавства, з яких ми можемо одержати... засноване на фактах поняття тієї об'єктивної волі, про яку Гегель і Шопенгауер тільки фантазують<...>

4. ...Різке розходження між пристосуванням людини до умов життя і пристосуванням до них інших тварин і рослин полягає в тім, що у тваринах і рослинах усяке нове пристосування як форм, так і інстинктів зберігається спадковою передачею цих пристосувань, крім свідомості, у самому організмі... Ластівка, що ніколи не бачила, як в'ють гніздо птахи її породи, почне вити його, коли прийде пора, точно так само, як вили її батьки... Зовсім не те бачимо ми в історії людських пристосувань. Дитя європейського живописця, перенесене в дитинстві в Китай, можливо, і виявить схильність і здатність до живопису, але до живопису китайського, і не знайде ні найменших понять про перспективу, як би ці поняття не були притаманні його батькам. Дитя найбільшого музиканта, закинуте в дитинстві на острів, почне свою музичну науку з диких, зриваючих слух звуків. ...Ми не помітимо в таких дітях ніяких спадкових пристосувань, зроблених незліченними їхніми предками, і їм доведеться почати ці пристосування знову. ...Отже, дивлячись на пристосування людського розуму як на подальший хід органічних пристосувань природи, ми повинні визнати, що цей хід прийняв у людині інший напрямок, зовсім далекий всьому іншому органічному світу.

5. Ми не заперечуємо... що й у людському організмі діє закон органічної спадковості як у відношенні органів, так і у відношенні звичок і схильностей, але тільки думаємо, що ця органічна спадковість, що має усе ще більше значення в індивідуальних характерах, не має вже майже ніякого значення в тому, загальному для людства пристосуванні до умов життя, що передається вже не органічною спадковістю, а історичною наступністю. От чому, приписуючи немаловажливе значення впливу довільних зусиль, що робляться людиною на зміни у своєму власному організмі, ми ніяк не очікуємо... щоб ці зусилля могли згодом прискорити до надзвичайного ступеня рух людини, дати йому величезну фізичну силу чи виростити йому крила. Сила людини — її паро­ві машини, швидкість її — її паровози і пароплави, а крила вже ростуть у людини і розвернуться тоді, коли вона вивчиться керу­вати довільно рухом аеростатів. Вона і тепер уже бігає швидше оленя, плаває краще риби і незабаром, імовірно, буде літати швидше птаха. Хід пристосувань до умов життя прийняв у людини, звичайно, зовсім новий напрямок, далекий іншим організмам земної кулі.

6. Інше різке розходження людського пристосування до умов життя полягає в тому, що, тоді як тварина невпинно ко­риться прагненню організму до життя і всі її дії пояснюються тільки цим прагненням, людина, як ми бачимо, може озброїтися проти самого цього прагнення, подавити й відкинути його. «Хто може вмерти, того не можна ні до чого примусити», — говори­ли римляни; але вмерти довільно може тільки людина, і тому уся величезна сила природи... поступається волі людини, що... може зневажити своїми органічними прагненнями: не коритися тому голосу природи, якому тварини і рослини і не намагаються не коритися.<...>

7. Третє розходження полягає в тому, що у великій бо­ротьбі всіх організмів за існування в людині, і тільки в ній одній, пробуджується антагонізм самої цієї боротьби: все сильне давить слабке — це закон усієї природи, і раптом у людстві виникає релігія, зовсім протилежна цьому великому закону природи, — релігія слабких і пригноблених! Як би хто не дивився на християнську релігію, але наука не може дивитися на неї інакше, як на історичне явище, що виникає з потреб і властивостей душі людської. Якби ідея боротьби за існування була єдиним статутом і людського життя, то сама поява і поширення релігії слабких і пригноблених не було б можливо в людстві.

8. Але якщо історична наступність заміняє в людині органічну спадковість... то це анітрошки не заважає тим же загальним органічним прагненням до буття й у людині бути джерелом безлічі її бажань і збудником безлічі її дій. У цьому відношенні, звичайно, можна сказати, що об'єктивна воля стає суб'єктивною волею люди­ни...Ми вважаємо за краще зберегти термін волі виключно для психічного факту і термін органічного прагнення - для того факту, що звершується поза нами, факту, якому Спіноза, Гегель і Шопенгауер дають назву волі.