Глава XXIX Уява активна

4. ...У пасивній уяві черпають собі матеріал і учений, і художник, і поет. Поширеною і швидкою діяльністю пасивної уяви обумовлюється не тільки дотепність, але і винахідливість...

5. Сила нашої активної уяви... залежить від сили нашої волі взагалі, від більшої чи меншої покірності нам нашої нервової системи і від сили нашого бажання в даному випадку... Якби людина, що дивується винахідливості генія, могла глянути на самий процес цих винаходів, то стала би дивуватися не розуму, а силі волі, пристрасті і наполегливості винахідника...

6 Однак же пристрасть, необхідна для посиленої діяльності активної уяви, робить її однобічною; вона зосереджує увагу людини на тій стороні предмету, яка їй потрібна чи яка відповідає заздалегідь обраній меті; але вона змушує на бачити сторін су­перечних і... заважає усебічному їх розгляду. Можливо, нічого великого не можна зробити без цієї жагучої однобічності... Але, скажуть нам, у такому випадку ми засуджені на вічну односторон­ність; і це було б дійсно так, якби в людині не було вродженої допитливості, прагнення... до всесторонньої істини. І цю найблагороднішу з пристрастей необхідно виховувати у дітях і юнаках всебічним і в той же час різностороннім утворенням. Виховання готує людину, а не виняткового, однобічного генія<...>

Глава XXX Історії уяви

1. Уява людини, як і пам'ять, і при цьому у залежності від неї, переживає різні періоди, відповідні віку людини. Вона працює тільки над матеріалами, що передаються їй пам'яттю, але і, у свою чергу, довіряє пам'яті плоди своїх здобутків. Уява в цьому відношенні може бути названа пам'яттю, що рухається..

2. Уява починає розвиватися в дітях, імовірно, дуже рано... Образи, над якими працює дитяча уява, нечисленні, але зате такі яскраві, що дитя захоплюється ними як дійсністю. Фізичну причину цього варто шукати в незвичайній вразливості дитячого мозку, а психічна причина — невміння відрізняти дійсність від створень уяви, тому що вміння це дається тільки досвідом... Незнання звичайних законів природи, з якими потім само собою познайомиться дитя, змушує її вірити безглуздій казці; але зате ви дарма захотіли б здивувати дитину яким-небудь фокусом: для того щоб зрозуміти, наприклад, що в зникненні кульки є фокус, потрібне переконання в неможливості зникнення речі... Для дитини не існує неможливого, тому що вона не знає, що можливо, а що ні.

3. Слухання казок уже на третьому році починає робити приємне дитині... Дитина в казці бачить правду і хоче тільки правди; якщо ж вона помітить, як ви створюєте чи переробляєте казку, то вона перестане її цікавити: художня правда ще не доступ­на дитині. От чому діти більше люблять казки простих людей, у яких звичайно не заміняється жодне слово.

4. ...Варто було б дивуватися могутності дитячої уяви, що ро­бить для них ілюзію можливою. Виліпіть яку завгодно фігуру з воску, лише була би яка-небудь ознака рук і ніг і кулька сиділа на місці голови, — і ваша робота буде зробленою в очах дитини... і вона 6уде прекрасно виконувати всі ролі, які дасть йому дитина. Дитина бачить не дурну копію, а образ, що зберігається в її в голові. Воскова фігура для дитини тільки символ, на якому вона не зупиняється.

5....Діти не люблять іграшок нерухомих, закінчених, добре оброблених, котрих вони не можуть змінити по своїй фантазії...От чому краща іграшка для дитяти та, котру вона може заставити змінюватися найрізноманітнішим чином, і от чому... для малень­ких дітей найкраща іграшка — купа піску.

6. Гра для дитини не гра, а дійсність... Дитя щиро прив’язується до своїх іграшок, любить їх ніжно і віддано, і любить у них не красу їх, а ті картини уяви, що саме ж до них прив'язало...

Така жвавість дитячої уяви і така віра дитяти в дійсність його власних уявлень показують... як небезпечно грати дитя­чою уявою і дитячою безмежною довірливістю...Багато письмен­ників уже повстали проти залякування дітей домовиками, що стукають у стіну, вовками, що влазять у віконце і т.д. Але і тепер, на жаль, ці залякування продовжуються...Стукаючи в в стіну і говорячи при цьому, що «от йде вовк» їсти дитину, нянька, звичайно, не розуміє, що дитя бачить і цього вовка, і як він до нього наближається. Що б зробилося із самою нянькою, якби вона сама дійсно побачила вовка, а вона повинна знати, що дитина вірить їй цілком... Якщо дитина знає навіть, її лякають навмисно, то і це не заважає їй налякатися...

8....Уява дитини і бідніша, і слабкіша, і одноманітніша, ніж у дорослої людини, і не укладає в собі нічого поетичного, тому що естетичне почуття розвивається пізніше інших; але справа в тому, що і слабенька дитяча уява має таку владу над слабкою дитиною. І ще неорганізована душа дитяти, яка не може мати розвинутої уяви дорослої людини над її розвинутою душею. Не уява в дітей сильна, а душа слабка і влада її над уявою незначна.

9....Розірваність низок уявлень, чи, вірніше, їх відокремленість, тому що вони і не були ніколи сплетені разом, складає найбільш характерну рису дитинства. От чому в дитині найбільше вражає нас швидкість переходу... від сміху до сліз і від сліз до сміху, від гніву до ласки, від нудьги до веселощів і від веселощів до нудьги. Ця незвичайна рухливість дитячої душі залежить саме від того, що в ній ще мало власної ваги; ця невпинна зміна її характеру пояснюється саме тим, що в ній не виробився ще свій характер.

10.. Низки уявлень у дитяти короткі... кожна з них незабаром відживає свій вік... Рух дитячої уяви нагадує примхливе пурхання метелика, а вже ніяк не могутній політ орла: найменший рух вітру, найменший шелест листка здається, навіть кожен сонячний промінь можуть змінити напрямок рухів метелика...

11. Але якщо низки уявлень, що наповнюють дитячу пам'ять і рухаються в дитячій уяві, короткі, то кожна з них у недовгий період свого життя у свідомості царює там повновладно саме тому, що вона окрема... Внутрішній недолік, що вже утворився в цікавості, не дає дитині можливості керувати своєю уявою: дитині все рівно, куди б її не несла примхлива мрія.., тільки б ці мрії займали її душу, яка уже по природі своїй потребує невпинної діяльності. Тільки тоді, коли дозріють у душі внутрішні для неї інтереси і коли виплетуться в пам'яті великі мережі з окремих низок, душа, виражаючись метафорично, одержує власну вагу, стає важчою і не дозволяє примхливій мрії нести себе, куди завгодно <...>

16. Якщо ви хочете довідатися, який напрямок приймають акти дитячої уяви, то спостерігайте уважно за іграми дитини. ...Дитя у своїх іграх виявляє без удавання своє душевне життя... Для дитяти гра — дійсність, і дійсність, набагато цікавіша, ніж та, котра її оточує. Цікавіша вона для дитини саме тому, що зрозуміліша; а зрозуміліша тому, що почасти це його власне створіння. У грі дитя живе, і сліди цього життя глибше залишаються в ньому, ніж сліди дійсного життя, у яке воно не може ще ввійти через складність його явищ та інтересів. У дійсному житті дитя не більше як дитя, істота, що не має ще ніякої самостійності... у грі ж дитя вже зріла людина, пробує свої сили і самостійно розпоряджається своїми ж створеннями. От чому Бенеке зовсім справедливо зауважує, що «у першому віці гра має набагато більше значення в розвитку дитяти, ніж навчання».

17. Але... навколишня... дійсність має найсильніший вплив на... гру: вона дає для неї матеріал набагато різноманітніший і дієвіший, ніж той, котрий пропонується іграшковим магазином...

18. В іграх суспільних, у яких бере участь багато дітей зав’язуються перші асоціації суспільних відносин. Дитя, що звикло командувати чи підкорятися в грі, важко відучується від цього... і в справжньому житті <...>

19. Гра тому і гра, що вона самостійна для дитини, а тому вся­ке втручання дорослого в гру позбавляє її дійсної, утворюючої сили. Дорослі можуть мати тільки один вплив на гру, не руй­нуючи в ній характеру гри, а саме — доставлянням матеріалу для будівель, якими вже самостійно займеться сама дитина. Але не потрібно думати, що цей матеріал весь можна купити в іграшковій крамниці! Ви купите для дитини світлий і красивий будинок, а він зробить з нього тюрму ; ви накупляєте для нього лялечки селян і селянок, а він вишикує їх у ряди солдатів; ви купите для нього гарненького хлопчика, а він стане його сікти; він буде переробляти і перебудовувати куплені вами іграшки не за їхнім призначенням, а за тими елементами, що будуть вливатися в нього з навколишньої життя, — і про цей матеріал повинні найбільше піклуватися батьки і вихователі<...>

20. В історії уяви жоден період не має такого значення, як період юності... Ми вважаємо період життя людини від 16 до 22-23 років найрішучшим. Тут саме завершується період утворення окремих низок уявлень і... значна частина їх групується в одну мережу... Багато чого ще може бути виправлено: багато помилкових чи брудних... асоціацій дитинства і отроцтва будуть відкинуті, з багатьох... створиться що-небудь високе... Згодом уже така будівля душі набагато важча, якщо і можлива. У вогні, що оживляє юність, відливається характер людини. От чому не варто ні гасити цього вогню, ні боятися його... а тільки піклуватися про те, щоб матеріал, що у цей час вливається в душу юнака, був гарної якості.

21. Говорять, що в старості уява слабшає, — і це справедливо в тому відношенні, що до цього періоду життя душа вже настроїть стільки асоціацій, що працює в них і над ними, не потребуючи нових.