Глава XXVI Що таке пам'ять? Значення пам'яті

1....Під ім'ям пам'яті ми розуміємо: 1) або здатність зберігати сліди минулих відчуттів і уявлень і потім знову усвідом­лювати їх; 2) або психофізичний процес, за допомогою якого ми відновлюємо пережиті нами колись відчуття; 3) або... резуль­тат цієї здатності і цього... процесу, тобто суму всього того, що ми пам'ятаємо. ...Усі ці три значення пам'яті справедливі, але однобічні, і ми будемо мати вірний погляд на пам'ять тільки тоді, коли будемо бачити в ній разом і здтність, і процес, керований цією здатністю, і результат цього процесу. Виразимо всі ці три значення по можливості коротше і ясніше.

2. Пам'ять як здатність належить всякому будь-як розвинуто­му тваринному організму... Але в людській пам’яті ми розрізнили... дві здатності: одну, що належить тілу, чи, точніше, нервовій системі, та іншу, яка належить душі, чи, точніше, винятково духу людському.

3. Основу здатності нервової пам'яті ми знайшли в здатності нервової системи засвоювати звички. ...Такою пам'яттю користу­ються не тільки живі, але навіть рослинні організми... але однією цією здатністю не можна пояснити явищ людської пам'яті<...>

5. Крім... пасивного процесу пам'яті ми помічаємо в самих собі процес активний, стимул якого виходить уже не з нервової системи, а з душі... Ми визнали, що відчуття, відчуте нами, залишає свій слід не тільки в нервовій системі — у таємничій формі звички, але й в душі, у настільки ж таємничій формі ідеї. Цю властиву тільки людині пам'ять ми назвали ще пам'яттю розвитку... Тварині пригадується, але тварина не згадує. У людині ж ми розрізняємо ясно два цих явища пам'яті<...>

7. Пам'ять як психофізичний процес, як процес запам'ятовування, забуття і спогаду відбувається в нас безперервно під час діяльності нашої свідомості і відбувається під впливом двох стимулів — нервової системи і душі<...>

9 В психофізичному процесі пам'яті розвивається сама здатність пам'яті, і при цьому так розвивається, що самий зміст пам'яті є матеріалом її розвитку...Такий погляд на пам'ять, установлений психологією з часу Гербарта, має дуже важливий педагогічний додаток. Коли вважали пам'ять...індиферентною у відношенні до того що вміщається в ній, то думали, що пам'ять узагалі можна розвивати вправами будь-якого виду — що, вивчаючи, наприклад, латинські чи німецькі вокабули, ми витончуємо пам'ять для сприйняття історичних фактів чи хронології подій. Тепер же ясно, що пам'ять не може витончуватися, як сталеве лезо, на якому де би ми її не точили, але що пам'ять міцніє саме тими фактами які ми в неї вкладаємо... Передаючи пам'яті факти марні, які не ведуть до засвоєння інших корисних фактів, ми наносимо їй шкоди тому що... сила пам'яті, що багато залежить від нервової системи, обмежена. Знання ж, що залишиться в пам'яті одиноким і не послужить до засвоєння інших однорідних знань тільки обтяжує, а не розвиває пам'ять. Показавши це, психологія зробила дуже важливу послугу педагогіці.

10. Однак же... усяка вправа довільного запам'ятовування (не запам'ятовування) тренує владу нашої волі над нашою нервовою системою. Змушуючи себе завзято згадувати те чи інше, ми звикаємо не забувати — одержуємо впевненість у можливості згадувати, а ця впевненість має найсильніший вплив на акт спогаду... Уже тільки тому потрібно... часто повторювати вивчене, щоб діти... не утратили впевненості в силі своєї пам'яті: невпинним повторенням слід попереджати забуття, а не відновляти забуте.

11. Невпинне повторення на початку навчання необхідне вже і тому, що уявлення, засвоєні пам'яттю, являються у той же час підставою для засвоєння нових уявлень; чим міцніші будуть ці підстави, тим легше і міцніше будуть засвоюватися нові уявлення.<...>

14. Пам'ять як результат процесу нашого свідомого життя. Ми — те, що ми пам'ятаємо, — от висновок нової психології. З цим висновком не можна цілком погодитися... Поза областю нашої пам'яті все-таки будуть здатності, вроджені в нашій душі і нашому нервовому організмі, їхні уроджені потреби і прагнення... Мотиви нашої душевної діяльності виходять з уроджених потреб нашого тіла й уроджених потреб нашої душі... Але матеріал, над яким душа працює, дається тим, що вона пам'ятає... Не визнаючи тотожності між душею і тим, що вона пам'ятає, ми проте визнаємо, що пам'ять є історія душі, і притому історія не минула, а завжди теперішня. Все, що зберігається пам’яттю, має завжди вплив на душу і приймає участь у її діяльності. У душі, в строгому значенні слова, немає минулого; усе її минуле живе в її сьогоденні, і найдавніша подія нашого дитинства не є справа, здана в архів... Ми можемо змінювати функцію тієї чи іншої асоціації уявлень, але не можемо зробити нездійсненим те, що раз уже було в душі.

15....Весь розвиток тварини і людини відбувається не інакше, як в сфері пам'яті і через її посередництво, так що весь психіч­ний розвиток живої істоти є власне розвиток пам'яті...

16....Здатність пам'яті, зберігати в нас сліди впливів на нас зовнішнього світу, дає самостійність нашому внутрішньому життю... Без цього ми знаходилися б у такій же залежності від зовнішнього світу, у якій знаходиться рослина.

17... Може здатися, що зміст того, що ми пам'ятаємо, не має значного впливу на наші моральні прагнення... Однак же... у Спарті показували дітям п'яного ілота, щоб укоренити в них назавжди відразу до пияцтва, тобто уявлення п'яного ілота комбінували з почуттям відрази, і ця комбінація представлення з почуттям залишала глибокий слід у душі дітей. Якщо те, що заучується дітьми, не будить у них ніякого почуття, бажання і прагнення, то тоді заучене не може мати ніякого безпосереднього впливу на їхню мораль; але якщо читання чи навчання... торкається серця, то... такий складний образ, слід, збуджуючи свідомість, розбудить у ньому не тільки уявлення, але і бажання, прагнення, почуття.

18. З комбінацій слідів цих... почуттів, бажань і прагнень утворяться пристрасті і завзяті моральні чи аморальні схильності. От чому далеко не байдуже в моральному відношенні, що учить, що чує і що читає дитя. Звичайно, ще важливіше те, що дитя переживає, відчу­ває; але немає і такої книги і такої науки, що не зачепила б хоч трохи серце дитини, а від цих маленьких зачіпань утво­ряться риски, а з цих рисок утворяться асоціації, а з цих асоціацій іноді складаються потім такі джерела схильностей і пристрастей, якими вже не в змозі керувати і доросла людина...

19. ...Якщо всі душевні здібності складаються зі слідів відчуттів, то саме створення усієї внутрішньої картини людини — у руках виховання... Але ми, додаючи... величезне значення вихованню, як навмисному, так і випадковому, бачимо, однак, що вплив його має межу в природжених силах душі і в... природжених задатках схильностей... Виховання може зробити багато, дуже багато, але не усе: природа людини... має також значну частку в розвитку внутрішньої картини людини.

Після всього сказаного не потрібно вже і говорити про педагогічне значення пам'яті. Можна сказати без великої натяжки, що вихователь має справу тільки з однією пам'яттю вихованця і що на здатності пам'яті ґрунтується вся можливість виховного впливу<...>