Глава XXIII Почуття сорому і почуття самовдоволення

1. Почуття сорому... змішують... з каяттям, совістю і, на кі­нець, із сором'язливістю... Але хоча сором дійсно часто поєднується з усіма цими складними видами почуттєвих душевних станів, але існує, однак, і окремо від них як почуття цілком елемен­тарне... Вірніше інших глянули на це почуття все-таки Аристотель і Спіноза.

2. Обидва ці мислителі звертають насамперед увагу на те, що по­чуття сорому можливе тільки за умови життя людини в суспільстві людей, і при цьому таких, думкою яких вона більш-менш дорожить...

3....Для нас важливо... що почуття сорому визнається таким почуттям, що відповідає прагненню людини до життя гуртом й окремо від цього прагнення вважається неможливим. Аристотель прямо навіть указує на цю неможливість, говорячи, що ніхто не соромиться дітей і тварин, і що сором, відчутний нами в присут­ності інших людей, саме вимірюється з тією повагою, що ми маємо до їх думки. Відомо, наприклад, як «римляни і римлянки мало соромилися своїх рабів». Древні, знищуючи особистість у рабові, разом з тим втрачали в відношенні до нього майже всяке почуття сорому.

4. Але як Аристотель, так і Спіноза... не відрізнили сорому від каяття, хоча розходження між ними очевидне. Каятися ми може-можемо і тоді, коли упевнені, що ніхто не довідається про наш вчинок, і не маючи на увазі думки інших людей; сором же при такій умові неможливий. ...Дуже звичайне те явище, що почуття сорому спонукає людину ховати свій вчинок, а почуття каяття спо­нукає відкрити його. Є провини, які не можна інакше виправити, не відкривши їх, і так-то саме дуже часто не виправляються, тому що придушуються почуттям сорому. У цьому випадку ми бачимо, що почуття сорому стільки ж шкідливим, скільки в інших корисним, і що, отже, у моральному відношенні це почуття бай­дуже: ні добре, ні погане, як і всі інші елементарні почуття<...>

5....Ми повинні вказати на відмінність почуття каяття від почуття докорів совісті. Ми каємося іноді й у добрій справі, що ми зробили, але не можемо відчувати докорів совісті і за добру справу.

6….Звичайно... те ж саме, чого соромляться одні, анітрошки не здається ганебним для інших, і навіть одні часто хваляться тим, чого інші соромляться. ...Один соромиться бездіяльності, інший соромиться праці і хвалиться тим, що він нічого не робить. Один соромиться розпусти, інший хвастає нею, один соромиться жіночності в характері, інший самовдоволено виставляє її напоказ. ...Важко собі представити, що можна соромитися надягти плаття, а тим часом є саме дикуни, що, не соромлячись своєї наготи, соромляться плаття, і є інші, котрі вважають за найбільший сором відкрити своє лице і залишають відкритим все тіло, вважаючи за ганьбу найневинніші дії в очах європейця, вважають у той же час безневинними діями такі, від яких почервоніє самий безсоромний європеєць<...>

8. ...Усі ці факти... доводять у той же час, що всі люди чого-небудь тай соромляться: кожний же соромиться того, що визнається ганебним у колі людей, думку яких він поважає. Отже, предмети сорому даються людині історією і вихованням, але саме почуття сорому дане їй природою. Найбільш безсовісний негідник, що хвалиться своїми мерзенними вчинками як подвигами, може відчути почуття сорому, якщо навіть який-небудь з цих подвигів, якими він хвастався, виявиться вигадкою, чи якщо він, похвалившись, що виконав яку-небудь справу, не зможе її виконати. ...Словом, від почуття сорому так само не можна відокремитися, як не можна відокремитися від почуття страху, самі поняття про предмет сорому можуть бути страшно перекручені, але сором залишиться<...>

9. ...Якби людина навіть і видумала сором, то не могла би видумати його втілення. ...Наші народні вислови, що говорять про «безсоромних» чи «безсоромні очі», виходять головним чином із влучної спостережливості народу над тим чисто фізичним відчуттям, що випробовує людина в очах при почутті сорому і яке змушує людину, що почуває сором, чи потуплювати очі, чи відводити їх убік, чи, нарешті, часто моргати.

10. На цих підставах ми визнаємо почуття сорому вродженим елементарним відчуванням людини, що находиться в пря­мім зв'язку з уродженим її прагненням до громадськості. Природа не тільки дала людині прагнення до громадськості, не тільки поставила її в залежність від істот, їй подібних, і всели­ла їй прагнення шукати їх співчуття, схвалення і ласки, але до­дала цьому прагненню особливого почуття сорому, що виявляєть­ся всякий раз, як це прагнення не задовольняється, і, нарешті, доставила це почуття особливим втіленням. От чому почуття сорому завжди неприємне, як неприємно нам усяке незадоволення наших вроджених прагнень.<...>

13....Природа дала людині почуття сорому не для одних яких-небудь предметів чи відносин, але для усього, що здається люди­ні ганебним. Як тільки ж людина стала розвивати свої духовні суто людські особливості, так і стали для неї ганебними всі ті положення, у яких ці духовні її особливості зовсім підкорялися її тваринній природі. От чому, між іншим, і статеві відносини неза­баром стали супроводжуватися почуттям сорому, нав'язливості... Ми знаходимо цей зв'язок статевих відносин із соромом... у всіх дикунів, а найбільш древні висловлювання вказують на давнину його існування.

14.З усього, що сказано про почуття сорому, видно, що ми маємо право назвати його почуттям громадськості, і легко переко­натися, що воно грає дуже важливу роль у всіх наших суспільних відношеннях. Якщо ж кому здасться, що це почуття занадто слабке і хитке для такої важливої ролі, то нехай він зверне ува­гу на те, яке важливе значення в суспільному житті грають глузу­вання і ганьба. Дія ж глузування у всіх його видах, починаючи від легкої колючості і закінчуючи отруйним сарказмом, і дія ганьби засновані на здатності людини соромитися, що,

у свою чергу, заснована на її прагненні до громадськості....Глузу вання стільки ж здатне виправляти людину, скільки і псувати, а для того, щоб перебороти почуття сорому, потрібно іноді не менше героїзму, ніж для переборення почуття сорому. Ганьба і похідна від неї мука сорому всіх законодавствах визнавалися завжди однією з найдужчих мір покарання і виправлення.

15. Почуттю сорому Аристотель протиставляє безсоромність, але безсоромність можна протиставити соромливості, а не почуттю сорому, почуттю ж сорому слід протиставити почуття самодостатку, додавши, звичайно, цьому слову трохи змінений технічний зміст. Ми почуваємо сором усякий раз, як наше інстинктивне прагнення до громадськості, до поваги, любові і пестощів інших людей одержує сильний поштовх у докорі, презирстві чи глузуванні, а також і при таких вчинках наших, за яких, на нашу думку, повинні випливати докір, глузування чи презирство. Ми випробовуємо почуття самовдоволення кожного разу, як це прагнення до громадськості одержує яке-небудь помітне задоволення, тобто всякий раз, коли нас хвалять чи коли нас пестять<...>

16. Почуття самовдоволення варто відрізняти від почуття гордості, яке є вже складний психічний стан і продукт психічного жит­тя, що відбувся через порівняння нас з подібними нам людьми. Почуття ж самовдоволення... через порівняння може виробитися в гордість, але існує і без усяких порівнянь. Почуття самовдоволення варто також відрізняти і від почуття спокою совісті, що можливо в людині без будь-якої участі інших людей, без чого почуття самовдоволення немислиме. Якщо ж ми випробуємо і поодинці почуття самовдоволення, то тільки в тому випадку, якщо у своїй уяві в той же час уявляємо себе у відношенні з подібними нам людьми і думаємо, наприклад, як вони будуть вражені тим, що ми зробили чи придумали, і т. д.<...>